15. Розкажіть про методику вивчення розділу «Текст» у початкових класах.

У сучасній мовознавчій науці загальновизнаною є думка, що реальною оди-

ницею усного або писемного спілкування є текст, який становить найвищий рівень(ярус) мовної системи. Визначальні його ознаки — цілісність змісту, зв’язність викладу, структурна організація, завершеність. У початкових класах предметом спостережень і лінгвістичного аналізу є невеликі зв’язні тексти або їх частини,що становлять закінчене висловлювання і можуть бути зразком для учнівського мовлення. Вони мають характеризуватися чіткістю будови, єдністю теми або підтеми (щодо більшого тексту, частиною якого вони є). Це розповіді з елементами опису чи роздуму, нескладні описи (зовнішності

людини, тварини, природи, трудової діяльності тощо).У процесі практичних спостережень та аналізу текстів в учнів поступово мають сформуватися такі уявлення: текст — це зв’язне висловлювання; текст має певну будову,тобто складається із зачину, головної частини і кінцівки;у тексті виражається певний зміст, що є його темою;текст можна назвати (дати йому заголовок); зв’язне висловлювання створюється з певною метою (тобто має комунікативне призначення): повідомити, розповісти про щось, заперечити або ствердити, описати предмет, подію чи явище, дати пораду чи визначити порядок дій,висловити міркування тощо; текст може складатися з одного або кількох абзаців,пов’язаних між собою за змістом; у тексті є важливі для вираження основної думки слова, визначення яких полегшує розуміння висловленого, і їх слід вимовляти з більшою силою голосу (тобто виділяти логічним наголосом).

Усі ці знання, уміння і навички формуються протягом чотирьох років навчання

як на спеціально відведених уроках опрацювання теми «Текст» і уроках розвитку

зв’язного мовлення, так і в процесі роботи зі зв’язним висловлюванням під час

опрацювання інших тем програми на уроках мови і читання.

Формування уявлень про текст — не самоціль. Вони— основа для розвитку зв’язного мовлення школярів. Тексти, різні за будовою, за призначенням, за типами і стилями викладу, за жанрами, стають не тільки об’єктом спостереження й аналізу, а й зразком для власних висловлювань.

Наслідуючи їх, учні поступово вчаться користуватися в мовленні всіма лексичними і граматичними засобами

мови, набувають умінь висловлювати свої думки послідовно, логічно, перекон-

ливо, робити висновки. Ознайомлювати дітей із поняттям текст починають після того, як вони оволоділи поняттям речення. Першокласникам пропонують завдання: подумати, чому текст має таку назву; за заголовком припустити, про що йтиметься в тексті; із пропонованих заголовків вибрати лише ті, що підходять до даного тексту; поділити текст на частини відповідно до поданих заголовків (назв); підібрати назви до серії малюнків (ілюстрації, картини); самостійно дібрати заголовок до тексту тощо. Характерною ознакою тексту є також наявність заголовка. Другокласники одержують уявлення про заголовок, учаться співвідносити його зі змістом, самостійно добирати. Учитель може практикувати й такі види роботи:

1) встановлення відповідності заголовка темі тексту чи головній думці (чи пе-

редає заголовок те, про що говориться в тексті, чи те, що хотів сказати автор?);

2) вибір із пропонованих заголовків такого, що відображає тему (головну

думку);

3) вибір найвдалішого з пропонованих заголовків, що відображають тему

(головну думку);

4) добір до тексту із заголовком, що відображає головну думку, такого заголовка,

який відображає тему (і навпаки).Наступною характерною ознакою тексту, з якою ознайомлюють молодших

школярів, є його будова. Учні мають усвідомити, що текст загалом складається з трьох взаємозв’язаних структурних одиниць (зачин, основна частина, кінцівка),кожна з яких має певне функціональне призначення. У 3—4 класах поглиблюються, розширюються лінгвістичні уявлення молодших школярів про текст, його характерні ознаки, формуються відповідні вміння й навички, вдосконалюються набуті раніше.чнів ознайомлюють з поняттями тема і мета тексту. У процесі аналізу зв’язних висловлювань школярі визначають, про що йдеться в тексті (яка його тема), задля чого (з якою метою) він написаний.З метою закріплення здобутих знань та формування в учнів уміння виявляти,

диференціювати та з’ясовувати в тексті роль мовних засобів зв’язності слід ви-

користовувати вправи розпізнавального характеру.

16. Розкрийте особливості вивчення елементів лексикології. Шкільний курс лексики має свої наукові основи, що містять лінгвістичні, психологічні й методичні чинники. Лексикологія є наукою не про окремі слова, а про лексичну систему мови в цілому. Зважаючи на те, що сучасна методика особливу увагу приділяє практичній спрямованості навчання лексики, удосконаленню комунікативних умінь і навичок на основі вже засвоєних лексичних понять, слова вивчаються з точки зору: 1) їх смислового значення; 2) місця в загальній системі лексики; 3) походження; 4) вживаності; 5) сфери застосування в процесі спілкування; 6) їх експресивно-стилістичного характеру

Як розділ науки, лексикологія має свій об'єкт дослідження і володіє своєю системою понять, що тісно пов'язані з граматичними, фонетичними й словотвірними формами і значенням. А відтак, вивчати лексикологію необхідно одночасно з іншими науками, розділами про мову, щоб учні засвоїли мову як систему знань, тобто, вивчаючи лексику, школярі знайомляться із системою понять на рівні лексики, усвідомлюють зв'язки між лексикою і граматикою, орфографією, стилістикою.

Незважаючи на те, що словникова робота та вивчення лексики мають той самий об'єкт — слово, на уроках із лексикології слово вивчається як одиниця лексичної системи і завдання збагачення словникового запасу хоча і стоїть, проте не є головним. У зв'язку з цим необхідно враховувати різницю між методикою вивчення лексикології й методикою словникової роботи.

Вивчення лексики здійснюється поетапно: пропедевтичний (початкові класи), систематичне вивчення, розгляд лексичних явищ під час вивчення словотвору і граматики, функціонально-стилістичний етап. Таке засвоєння теоретичного матеріалу має суттєве значення, адже дає можливість вивчати граматику на лексичній основі, практично показувати взаємозв'язки між розділами шкільного курсу мови, вільно оперувати словом, правильно, доцільно вживати в мовленні, залежно від мети висловлювання і ситуації мовлення.

Синоніми. Ознайомлення учнів із синонімічним багатством мови, формування навичок безпомилково добирати синонім залежно від мовленнєвої ситуації - ефективний засіб збагачення словникового запасу і основа формування їх мовленнєвих навичок. У процесі опрацювання синонімів учителю необхідно враховувати дві сторони: момент тотожності або близькості значення і момент різниці (смислові відтінки, різне емоційне й стилістичне забарвлення). Тренування учнів у засвоєнні слів реалізується вправами, які закріплюють семантику слів і словосполучень, утворених на основі смислової узгодженості. Відповідно всі лексичні вправи поділяються на два блоки, спрямовані на:

1) запам'ятовування слова, його семантики в єдності з вимовою і граматичною формою; 2) формування сполучень слів смислового характеру.

У свою чергу з метою вдосконалення мовлення школярів розмежовують і використовують лексичні, лексико-граматичні, лексико-стилістичні та лексико-орфографічні вправи.

Наведемо приклади завдань до вправ першої категорії: - назвати намальовані предмети; - вибрати з ряду слів одне, що відповідає певній ситуації (темі); - вилучити з ряду слів таке, що неадекватне певній ситуації (темі); - утворити з виділеним словом інші речення за зразком; - доповнити речення (або заповнити пропуски в реченні) словами, що підходять (слова подаються під рискою або наводяться по пам'яті); - вжити в певному реченні синонім до виділеного слова; - поставити питання до висловлювання, з'ясувавши... (у питанні передбачається вживання нового слова); - дати відповідь на питання, вживши нове слово.

Антоніми. Антонімія - яскраве виявлення системних відношень у лексиці. Логічною основою антонімії є протилежність співвідносних понять. Антоніми окреслюють логічно полярні, але співвідносні один з одним поняття в межах одного родового поняття або однієї тематичної групи. Це можуть бути поняття часу (спочатку - потім), кількості (багато - мало), кольору (світлий - темний) тощо. Ураховуючи наявність різних поглядів на питання антонімії, зазначимо, що потреби у глибокій диференціації антонімічних пар немає. Оскільки антоніми протиставляються в межах спільного смислового змісту, вони пов'язані один з одним тісними смисловими зв'язками: називання одного члена антонімічної пари викликає у свідомості інший член (солодкий - гіркий, гострий - тупий). Створити ці тверді зв'язки асоціації між протилежними, але співвідносними за смислом словами - одне із завдань під час вивчення антонімів. Засвоєння антонімів розвиває логічне мислення, збагачує словниковий запас учнів, сприяє кращому розумінню відтінків значень слів, виразності мовлення.

17. Розкажіть про значення і завдання словникової роботи у початкових класах, методику і прийоми розкриття лексичного значення слів, джерела збагачення словника учня. - Словникова робота на уроках укр. мови в початкових класах є однією зі складових різноманітної роботи з розвитку мови учнів. Оволодіння словниковим складом літературної мови стає необхідною умовою вивчення учнями української мови: її орфоепії, орфографії, граматики, правильного слововживання і зв'язного мовлення взагалі.

З метою підвищення мовленнєвої культури особливу увагу необхідно приділяти вправам, спрямованим на збагачення активного словника дітей, а також формуванню у них навички вибирати із свого словникового запасу для висловлювання думки ті слова, які найбільше відповідають змісту висловлювання і роблять його правильним, влучним і виразним.

Словникова робота може проводитися у різних напрямках, а саме:

• ознайомлення учнів з лексичним значенням нових слів, словосполучень;

• засвоєння деяких граматичних форм, утворення яких викликає у дітей труднощі;

• навчання дітей орфоепічній вимові слів, зокрема правильній постановці наголосу;

• формування правописних умінь.

Ефективність словникової роботи залежить від того-наскільки систематично вона проводиться і наскільки доцільно вона збудована. Так у 3-4 класах на уроках укр. мови учні мають засвоїти списки слів, написання яких відрізняється в російській і українській мовах, однак в українській мові не регулюються певними правилами.

Другий етап - словниково-орфографічні вправи, які  в комплексі спрямовані на стійке засвоєння дітьми правопису, орфоепічну вимову, правильну побудову граматичних конструкцій, активізацію активної лексики та розвиток зв'язного мовлення. На цьому етапі використовуються наступні завдання:

• різноманітні види роботи з орфографічним словником (постійне звернення до словника сприяє створенню у дітей важливої навички швидко схоплювати правильне написання слів);

• орфографічна робота зі словом (постановка наголосу, виділення зеленим, звукобуквений аналіз слова, поділ слова на склади і на склади для переносу);

• підбір спільнокореневих слів, а також словотворення за допомогою префіксів та суфіксів;

• розбір слів за будовою ( учні усвідомлюють значення кожної морфеми в слові);

• добір до слова синонімів, антонімів, які допомагають передати думку виразно, яскраво;

• складання словосполучень;

• робота з деформованими текстами;

• звертання до витоків слова ( знайомство з походженням слів дуже цікаве  для дітей молодшого шкільного віку, сприяє розвитку уваги до мови);

• різноманітні види роботи з фразеологізмами, загадками, прислів'ями та приказками;

• розв'язування кросвордів;

• складання із словом словосполучень, речень, а з групою слів - міні-творів.

• запис слова у власний словничок з ілюструванням;

• письмо з пам'яті ;

• диктанти (попереджувальний, пояснювальний, вибірковий, малюнковий, творчий диктанти, , диктант-переклад), які є формою тренувальних вправ і засобом перевірки навичок учнів з правопису.

• творчі завдання (створення дітьми власних словників за запропонованими темами).

18. Опишіть методику роботи із синонімами, омонімами, антонімами і багатозначними словами. Синоніми — однакові або близькі за значенням слова, але різні за звучанням (бегемот — гіпопотам, плаття — сукня, айстри — царигрядки — зірочки та ін.).

У процесі роботи над синонімами вчитель має сформувати в дітей уміння:

— розрізняти в мовленні близькі за значенням слова;

— самостійно добирати синоніми;

— замінювати в тексті те чи інше слово відповідним синонімом;

— самостійно вживати в готовому тексті дібране синонімічне слово;

• самостійно вибирати зі свого лексичного запасу найвлучніші і найдоречніші для висловлення власної думки синоніми і використовувати їх під час продукування власного мовлення.

У процесі цієї роботи вчитель добирає різні типи вправ:

І. Вправи на виявлення близьких за значенням слів, пояснення значень і відтінків у значеннях цих слів.

До цієї групи вправ належать і вправи:

а) на вибір і групування слів, близьких за значенням:

б) на виявлення стилістичної доцільності використання синонімів у тексті:

в) на розташування синонімів за ступенем зростання чи зменшення вияву ознаки (складання синонімічних рядів).

II. Вправи на добір синонімів.

а) вправи на самостійний добір синонімів до поданого слова:

б) вправи на заміну синонімів у словосполученнях і реченнях:

в) вправи на вибір одного з поданих синонімів для точного поєднання їх з іншими словами в реченні.

III. Вправи на використання синонімів у власному мовленні.

а) використання синонімів під час доповнення речень чи текстів (у разі утруднень можна подати для довідки синоніми, з яких учні мають вибрати потрібні)

б) самостійне складання текстів із використанням синонімів (за малюнком, опорними словами тощо).

в) редагування речень із метою усунення повторів того самого слова або вживання спільнокореневих слів:

г) стилістичне редагування текстів за допомогою використання синонімів.

Антоніми — це слова, що мають протилежне значення.

У початковій школі вивчається у 2—4 класах протягом вивчення усіх розділів української мови.

Для того щоб навчити дітей розрізняти антоніми і правильно користуватися ними у своєму мовленні, потрібні спеціальні вправи:

— добір антонімів до поданих слів;

— виділення з речення чи тексту антонімів і групування їх парами;

— заміна в тексті виділених слів їхніми антонімічними парами;

— дописування речень словами, що мають протилежний зміст, самостійно дібраними антонімічними парами.

Звичайно, головна увага вчителя має зосереджуватися на виробленні в дітей вміння самостійно вживати антоніми у своєму мовленні. З цією метою вчитель виконує такі варіанти вправ:

а) дібрати антоніми і закінчити речення.

б) до поданих слів дібрати антонімічні словосполучення і скласти з ними речення.

в) дібрати словосполучення і закінчити ними прислів’я.

г) у реченнях замінити виділені слова антонімами.

д) складання невеличких текстів із використанням у них антонімів (описати двох учнів або учениць свого класу, розповісти про спортивні змагання тощо).

Розширенню й активізації словника учнів, розвитку їхнього мислення і мовлення сприяють і спостереження за багатозначністю слів.

Розпочинаючи опрацювання матеріалу про багатозначність слова, учитель пропонує дітям для аналізу речення з багатозначним словом. Іншим варіантом такої роботи може бути демонстрація малюнків. Учні розглядають два малюнки й усвідомлюють, що назви виникли на основі зовнішньої подібності предметів.

Доцільно ознайомити школярів із тлумачним словником.

Наступна робота над багатозначністю передбачає самостійне з’ясування учнями значення слів, ужитих в окремих словосполученнях, реченнях чи текстах. Із цією метою вчитель пропонує виконати різні вправи:

— Пояснити значення слова іде в таких реченнях.

— Прочитати, визначити, скільки значень має слово у тексті.

З метою формування вміння користуватися багатозначними словами в мовленні дітей передбачає виконання вправ творчого характеру:

— скласти речення з іменником земля, уживаючи його в таких значеннях: а) назва нашої планети; б) ґрунт; в) країна.

— скласти речення з поданим словом (носик, зелений), щоб воно було вжите в різних значеннях;

— описати предмети, назвами яких є багатозначні слова (клас, голова та ін.);

• з’ясувати за допомогою тлумачного словника, скільки значень мають слова полотно, алфавіт, язик, рукав, ходити.

Усвідомлення природи багатозначних слів готує учнів до засвоєння явища омонімії.

Омоніми називають різні, ні в чому не схожі предмети, ознаки, дії. Між лексичними значеннями цих слів немає спільних елементів смислу.

Істотними ознаками омонімів є також приналежність до однієї й тієї самої частини мови, однакові вимова і написання (ключ — ключ від дверей, журавлиний ключ, скрипковий ключ, ключ — джерело).

Ознайомлення учнів зі словами-омонімами починається в першому класі. Використовуються малюнки букваря, на яких зображені, коса (дівоча і знаряддя праці), котики (вербові і кошенята) чи лист (рослини і поштовий).

У 2—4 класах учні неодноразово натрапляють на омоніми.

Із метою формування мовленнєвих умінь учитель може запропонувати дітям:

• скласти словосполучення чи речення за малюнками із зображенням різних предметів, назви яких однозвучні (ключ — предмет, яким відмикають двері, і ключ — джерело);

• скласти словосполучення і речення з поданими словами, показавши при цьому, що їхнє значення зовсім різне (нота і нота, літній і літній, топити і топити і т. п.);

• розповісти, які малюнки можна намалювати до слів лисичка, коса, череда;

• скласти свої загадки, відгадками до яких були б слова бал, шах, скат, крона; пояснити значення слів і дописати речення:

Під час вивчення морфемної будови слова учні тренуються в розмежуванні споріднених слів і слів з омонімічними коренями.