2. Види юридичної відповідальності

За характеристиками видів правопорушень розрізняють і види юридичної відповідальності.

Кримінальна відповідальність наступає за скоєння зло­чинів і передбачає найбільш жорсткі заходи (втрату фізич­ної свободи, виправні роботи тощо). Вона застосовується тільки в судовому порядку. Юридичним виразом особливої суспільної небезпеки злочинів і застосування за їх скоєння кримінального покарання. У кримінальному законодавстві наведено вичерпний перелік злочинів.

Хочу також зазначити, що на даний час український законодавець пішов на зменшення термінів кримінальної відповідальності, а також частково перейшов до застосування фінансових санкцій. Дане положення передбачено новим кримінальним кодексом України

Адміністративна відповідальність накладається за адмі­ністративні правопорушення і передбачає штрафи, втрати спеціальних прав, попередження і т. ін. Застосовується ор­ганами державного управління до осіб, які не підпоряд­ковані їм по службі.

Цивільна відповідальність має місце за порушення обов'язків, що зазначені у договорах, інших умовах, а також у випадку заподіяння шкоди здоров'ю чи майну особи (відшкодування майнових втрат, виміна незаконних угод, штрафи та інші заходи). Питання притягнення до цивільної відповідальності вирішується судом, арбітражем чи адміністративними органами держави.

Дисциплінарна відповідальність здійснюється у формі накладення адміністрацією підприємств і установ, інших організацій дисциплінарних стягнень внаслідок: а) пору­шення правил внутрішнього розпорядку; порядку під­леглості; в) у відповідності з дисциплінарними статутами і положеннями. Заходами дисциплінарної відповідальності є: зауваження, попередження, догана, переведення на іншу роботу тощо.²

3. Підстави юридичної відповідальності

Юридична відповідальність настає за певних умов (підстав).Підставами юридичної відповідальності є склад правопо­рушення, деліктоздатність (осудність, дієздатність) суб'єкта, його вік і наявність законодавства. Всі ці підстави взаємопо­в'язані і закріплені в законодавстві.

Юридична відповідальність наступає лише за факт правопо­рушення. Всяке правопорушення має свою структуру, яку на­зивають складом правопорушення. Склад правопорушення є підставою юридичної відповідальності. Склад правопорушен­ня обов'язково повинен бути закріплений у чинному законо­давстві. Це законні підстави юридичної відповідальності.

Кожне правопорушення має такий склад (елементи) об'єкт, об'єктивна сторона правопорушення, суб'єкт і суб'єк­тивна сторона правопорушення.

Об'єктом правопорушення є певні блага чи соціальні цінності, на пошкодження, позбавлення чи знищення яких спрямоване протиправне діяння. Об'єктами правопорушен­ня можуть бути різні матеріальні і духовні цінності, які ви­значаються об'єктами правовідносин. Це може бути власність. життя, здоров'я людини, державна безпека, порядок управ­ління, честь і гідність особи тощо.

Об'єктивна сторона включає протиправне діяння, його шкідливий або небезпечний результат. До об'єктивної сто­рони входить необхідний причинний зв'язок між проти­правним діянням і шкідливими або соціально-небезпечни­ми наслідками. Таке діяння може бути виражене як в ак­тивних діях, так і в результаті бездіяльності, коли суб'єкт не виконує зобов'язуючих норм права. Юридична відповідальність настає лише за фізичні протиправні діяння. Не можуть бути підставою юридичної відповідальності думки, переконання, бажання, настрої, світогляд, соціальні або осо­бисті властивості.

Суб'єктом правопорушення є фізична або юридична особа, яка повністю деліктоздатна. Деліктоздатність — це здатність ; особи нести юридичну відповідальність. Вона дуже тісно (пов'язана із віком особи. У кримінальному праві така особа | повинна бути осудною і навпаки, неосудна особа не може ' нести юридичної відповідальності. В цивільному праві особа повинна бути повністю дієздатною.

За різні правопорушення юридична відповідальність наступає з різного віку. Так, кримінальна відповідальність наступає з 16 років, а за особливо тяжкі злочини — з 14 років і (ст. 10 КК України), за адміністративні правопорушення — і з 16 років, за дисциплінарні — з 16 років, а в окремих ви­падках — з 15 років.

Юридична відповідальність наступає лише за власні дії правопорушника. Ніхто не може нести відповідальність за когось іншого.

Суб'єктивна сторона юридичної відповідальності виража­ється в формах вини: намір (умисел) і необережність. Прямий намір буває тоді, коли суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає і бажає настання його негативних ' наслідків. Непрямий намір є тоді, коли суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає його негативні на­слідки, але байдуже ставиться до можливості їх настання.

Необережність також виступає в двох формах: протиправ­на самовпевненість — коли суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає можливість настання його нега­тивних наслідків, проте сподівається, що вони не настануть, протиправна недбалість відбувається тоді, коли суб'єкт усві­домлює протиправність свого діяння, але не передбачає мож­ливості настання його негативних наслідків, хоча згідно з рівнем свого розвитку повинен це передбачити.

Під цілями юридичної відповідальності розуміють досяг­нення остаточного результату, який передбачається законо­давством. При різних видах юридичної відповідальності мо­жуть бути різні цілі. Наприклад, у кримінальному законо­давстві основними цілями покарання є такі:

1) виправлення і перевиховання засуджених;

2) попередження здійснення нових правопорушень з боку засудженого;

3) попередження злочинів з боку інших осіб. Виправлення і перевиховання дуже тісно пов'язані між собою, і кожне суспільство зацікавлене в тому, щоб право­порушник став на шлях виправлення і більш не вчиняв зло­чинів чи інших правопорушень. Потрібно сказати, що це дуже складний процес, і як показує практика діяльності ви­правно-трудових установ колишнього СРСР, ефективність їх діяльності була дуже низька. Більш ефективно застосову­ються гуманні методи, в тому числі за допомогою релігії.

Мета покарання — це попередження вчинення правопо­рушень як самим правопорушником, так і іншими особами. За вчинення тяжких злочинів покарання має на меті ізолю­вати злочинця від суспільства, не дати йому можливості вчи­нювати нові злочини, щоб він усвідомив свою антисоціаль­ну діяльність чи поведінку. В результаті покарання засудже­ний позбавляється певних матеріальних чи духовних ціннос­тей, він обмежується в своїй дієздатності і зобов'язаний ком­пенсувати збитки, які завдав державі чи громадянам.

Інші цілі переслідуються при цивільно-правовій відпові­дальності. Тут головне місце займає поновлення втрачених прав, відшкодування збитків. Згідно із ст.204 Цивільного кодексу України передбачено, що за невиконання або нена­лежне виконання зобов'язань встановлена неустойка (штраф, пеня).

Законом чи договором можуть бути передбачені випад­ки, коли допускається стягування тільки неустойки (штра­фу, пені), а не збитків; коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку (штраф, пеня); коли за вибо­ром кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки.³

Таким чином, кожний вид юридичної відповідальності має як свої конкретні цілі, так і спільні — це покарання за право­порушення і попередження, недопустимість їх в майбутньому.

Як уже зазначалось вище , юридична відповідальність виступає гарантом стану законності та правопорядку в суспільстві. Проте в державі також існує таке поняття , як державна дисципліна. Юридична відповідальність значною мірою впливає на стан державної дисципліни. На особливу увагу заслуговує питання про дисципліну. Дисципліна є найважливішим соціальним чинником, що має безпосередній вплив на життя суспільства і кожної людини. Від рівня дисципліни значною мірою залежать успіхи в економічній діяльності, якість соціального обслу­говування.

Дисципліна і правопорядок взаємопов'язані і характери­зують у суспільстві взаємозв'язок людини із своїм трудо­вим колективом, суспільством, масою інших людей. Став­лення людини до питань дисципліни є одним із показників рівня соціалізації — здатності усвідомлювати, підтриму­вати і розвивати соціальні взаємодії.

Дисципліна — це певний порядок поведінки людей, що забезпечує узгодженість їх дій у колективі, суспільному і державному житті. Існує ряд різновидів дисципліни залеж­но від того, що регулює і якими нормами стверджується порядок поведінки людей: дисципліна державна, громад­ська, партійна, трудова, договірна, технологічна, військова і т. ін. Проте в даному випадку заслуговує на увагу саме державна дисципліна.

Державна дисципліна — це дотримання всіма органі­заціями і громадянами встановленого державою порядку діяльності державних органів, підприємств і установ по виконанню покладених на них обов'язків. Державна дис­ципліна передбачає свідоме позитивне ставлення громадян до встановленого правопорядку, що виражає інтереси всьо­го населення. Дисципліна сприяє розвитку соціально-полі­тичної активності громадян, являє собою невід'ємну рису демократії. Державна і громадська дисципліна — важливі форми вияву соціальної відповідальності особи. В дотри­манні державної і громадської дисципліни виявляється по­літична, правова і моральна культура громадян.⁴

Актуальним завданням нашого суспільства є удосконалення дисципліни, виконання законів, підзаконних актів, договорів, інших обов'язкових рішень. У система­тичній роботі щодо зміцнення правопорядку, законності, дисципліни потрібно домагатися стабільності правових актів, щоб нове рішення приймалося лише після виконання попереднього рішення або виникнення нових обставин.

Проте законність і державна дисципліна не тотожні, обсяг їх нормативної основи не збігається. Якщо законність опирається лише на правові акти загального характеру (правові норми), то державна дисципліна, як і решта видів дисципліни, — ще й на конкретні розпорядження, тобто на індивідуальні акти.

Усталеність дисципліни залежить від рівня правового виховання. У правовій практиці діє принцип: незнання закону не звільняє правопорушника від відповідальності; скоївши правопорушення, не можна посилатися в своє ви­правдання на незнання закону.

Отже, основна вимога державної дисципліни — це найсуворіше виконання законів та інших, заснованих на законах, нормативних та індивідуальних актів. Законність є серцевина, основа дисципліни. Це й визначає тісний їх взаємозв'язок і взаємозалежність зміцнення державної дисципліни невіддільне від процесу зміцнення законності.