Культура України в 1945 – 1985 рр.

Загальна характеристика української культури після Другої світової війни 

Важливою складовою повоєнної відбудови України було поновлення культурного життя. Відновили свою роботу навчальні заклади, розширилася їхня мережа. Але розвиткові культури заважали атмосфера ідеологічної непримиренності, переслідування творчих пошуків, постійні утиски інакомислячих.

1945 - 1955 рр. - час розгортання ідеологіч­них кампаній з метою посилення позицій радянського тоталітарного режиму.

Жахливого удару національній культурі заподіяли в цей період великоруський шовінізм і «ждановщина».

«Ждановщина» – ідеологічний наступ сталінського керівництва на радянську (в тому числі і українську) інтелігенцію в післявоєнний період.

Мета: посилення контролю над творчими процесами в галузі культури, придушення національно-визвольного руху та будь-яких проявів української самостійницької ідеї.

Від прізвища А. Жданова, головного ідеолога СРСР, з серпня 1946 р. – ідеологічна «проробка» худож­ньої інтелігенції, звинувачення письменників, художників, акторів в антирадянських на­строях, «низькопоклонстві перед Заходом», прийняття ЦК КП(б)У постанов «Про журнал "Вітчизна"», «Про журнал,сатири і гумору "Перець"», «Про репертуар драматичних і опер­них театрів УРСР і заходи щодо його поліпшення»). Перетрушуються редколегії провідних журналів, з’являються погромні рецензії на твори Ю. Яновського, А. Малишка О. Довженка.

Ідеологічні відхилення влада шукала і знаходила всюди. Було розгромлено «буржуазні лженауки» генетику та кібернетику («лисенківщина»).

«Лисенківщина» – специфічний період у сільськогосподарській і біологічній науці й практиці, пов’язаний із проявом культу особистості президента ВАСГНІЛ, академіка АН УРСР Т. Лисенка, у результаті якого були знищені перспективні наукові дослідження.

Від прізвища радянського біолога Т. Лисенка, автора псевдонаукового вчення в біології: відкидав класичну генетику, знищив радянську генетику, призвів до гальмуван­ня розвитку біології, винний у репресіях проти вчених-генетиків.

1948 р – «лисенківщина» – розгром генетики спричинив тривале відставання науки в генетиці.

Репресіям було піддано діячів єврейської культури, звинувачених у «космополітизмі».

Космополітизм – теорія, що проповідує байдуже ставлення до історії своєї Батьківщини, національної культури, заперечує патріотизм, відстоює ідею «світового громадянства».

Космополіт – людина, позбавлена почуття патріотизму, відірвана від інтересів своєї батьківщини, чужа своєму народові.

Після смерті Сталіна у березні 1953 р. політичний клімат в країні почав змінюватися.

«Відлига» 50-х років позитивно вплинула на культурне життя республіки.

У 60-х рр. зароджується у літературно-мистецькому житті явище «шістдесятників» як наслідок хрущовської «відлиги» та лібералізації.

Шістдесятники – освічені радянські люди, перш за все інтелігенція, письменники, поети, які в період хрущовської «відлиги» повірили в можливість лібералізації комуністичного режиму. Виступали проти русифікації, утисків демократії, прав людини, недотримання чинної Конституції, за свободу художньої творчості (І. Драч, Л. Костенко, В. Симоненко, І. Дзюба, Є. Сверстюк, В. Шевчук, Є. Гуцало та ін.).

Кризові явища у соціально-економічній сфері 70-80-х рр. боляче вдарили по всьому духовному життю українського суспільства. Стан народної освіти не міг уникнути кризи, зважаючи на постійне скорочення витрат на її потреби. Посилювався русифікаторський тиск. Парадоксальна ситуація склалася в кінематографії: з 20 фільмів кіностудії ім. О. Довженка українською мовою знімалося 2-3, переслідування й репресії не обминули талановитих режисерів — С. Параджанова, Ю. Ілленка, І. Миколайчука.

Командно-адміністративна система виявилася неспроможною забезпечити культурний, технологічний розвиток народу, який вона заганяла разом із собою в глухий кут. Радикальне реформування культури почалося на межі 80-90-х рр.: у 1989 р. було прийнято закон про державну мову, в 1991 р — закон про освіту, метою якої визначено всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства. Активно розвиваються суспільні науки, оновлення широко охопило й літературу, відбувається активізація театрального життя. Проте поряд із здобутками залишається багато нерозв’язаних проблем, зокрема, залишковий принцип фінансування культури.