Культура України в другій половині xvіі – xviiі ст.

Цей період розвитку української культури проходив під впли­вом визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

Для цього періоду характерні, з одного боку, розквіт української культури в часи гетьманування Івана Мазепи, з іншого — її нищення російським царизмом після зруйнування Запорозької Січі у 1775 р. і створення умов, за яких вона позбавляється ідентичності й пристосовується до російських зразків.

Загальна характеристика української культури другої половини ХVII – XVIIIст.:

1. Культура розвивалася в умовах існування української державності – Гетьманщини.

2. Підтримка української культури з боку гетьманів.

3. Тенденція культури до набуття світського характеру.

4. Вплив на українську культуру західноєвропейського бароко.

5. Вплив ідей західноєвропейського Просвітництва.

6. З початку XVIII ст. активізується наступ російського царизму на українську культуру.

7. Відтік у XVIII ст. української інтелектуальної еліти до Москви та Петербурга, перетворення Гетьманщини на російську провінцію.

Освіта.

ХУІІ-ХУІІІ ст. в Україні знаменувалися підйомом національного інтелекту, що був спричинений насамперед досягненнями в розвитку національної системи освіти. Вона складалася з початкової, середньої та вищої ланки.

Початкову освіту можна було отримати в досить розвинутій мережі братських, церковних, монастирських, січових (при полкових козацьких канцеляріях) шкіл.

Навчання в таких школах тривало 3 роки (вивчення букваря, часослова і псалтиря) і проводилося тогочасною українською мовою. Вчителями в таких школах були дяки, які водночас виконували різні церковні обов'язки. Платила їм громада.

Середня ланка освітніх закладів була представлена народними учи­лищами, семінаріями, колегіумами.

Перший колегіум школу засновано в Новгород-Сіверську, а Лазар Баранович її переніс до Чернігова і у 1700 р. вона одержала статус колегіуму. Навчання в ньому тривало шість років. З 1738 р. додано дворічний п'ятий клас. Викладання велося церковно­слов'янською, польською і латинською мовами, вивчали також грецьку мову.

Закладами середньої освіти також були Харківський, Переяславський колегіуми (Лівобережжя), Львівський, Каменецький, Луцький єзуїтські колегіуми (Правобережжя).

У колегіумах, крім слов'янських, вивчали французьку, німецьку та італійську мови, історію, географію, малювання. Після закінчення колегіуму студенти могли продовжувати навчання в Києво-Могилянській академії та навчальних закладах Росії.

Єдиним вищим всестановим навчальним закладом в Лівобережній Україні залишалася Києво-Могилянська академія.

У 1633 р. дістала назву Києво-Могилянська колегія. Завдяки сприянню гетьмана Івана Мазепи в 1701 р. за царськими указами від 11 січня 1694 р. та від 26 вересня 1701 р. вона одержала статус академії та назву Київська академія.

Фактично із самого початку новий навчальний заклад будувався за зразком європейських університетів: викладалися ті ж дисципліни, мовою навчання також була латинь, що продовжувала залишатися мовою європейської вченості.

Значення Києво-Могилянської академії в культурному житті:

1) ака­демія мала вирішальне значення для становлення й розвитку української науки, культури й літератури в XVII - XVIII ст.;

2) в академії сформувався один із центрів філософської думки слов'янського світу;

3) академія надавала студентам медичні знання;

4) в академії навчалися літописці - С. Величко, Г. Граб'янка, П. Симоновський, історики - М. Бантиш-Каменський, М. Берлінський, художники, композитори та ін.;

5) вихованцями ака­демії були гетьмани України - Ю. Хмельницький, І. Виговський, П. Дорошенко, П. Тете­ря, І. Брюховецький, І. Самойлович, І. Мазепа, П. Орлик, І. Скоропадський, П. Полуботок, Д. Апостол;

6) академія сприяла становленню української літературної мови, тут складала­ся поетична школа;

7) в академії виник і розвинувся український театр.

Після Полтавської битви (1709) академія зазнала репресій. Разом із занепадом національної державності, культури вона переживала трагічні та гіркі часи падіння і втрат. Із її стін витісняли все українське. Заходами Катерини ІІ академія поступово перетворюється на замкнений становий освітній заклад для дітей духівництва, позбавлений матеріальної бази.

У 1661 р. засновано перший на території України університет — Львівський, що мав 4 факультети, типових для середнь­овічних європейських університетів: філософський, юридичний, медич­ний, богословський.

У 1774 р. на західноукраїнських земля запроваджено обов’язкову початкову освіту рідною мовою. Повну середню освіту здобували у німецькомовних гімназіях.

Література.

Високий рівень освіти і книгодрукування сприяли розвиткові літератури: найвидатніші поети – Климентій Зиновіїв, Іван Величковський; письменники-полемісти Лазар Баранович («Нова міра старої віри», 1676 р.); Йоаникій Галятовський («Ключ розуміння», 1655 р.); Дмитро Туптало (Четьї Мінеї).

Найвідоміші пам'ятки літописної та історичної прози – Феодосій Софонович «Хроніка з літописців стародавніх».

Козацькі літописи — найвидатніше явище історичної літератури першої половини 18 ст., творилися в козацькому середовищі та оповідали про події козацької історії. Це – літопис Самовидця, автор - Роман Ракушка-Романовський; літописи Григорія Граб'янки та Самійла Величка.

У 1674 р. у Києві вийшов друком «Синопсис, або стислий опис від різних літописців про початок слов’яно-руського народу». Це був перший систематизований підручник з вітчизняної історії, яку було введено до шкільних програм як самостійний предмет. «Синопсис» орієнтувався на московську монархічну концепцію державного устрою.

І. П. Котляревський – «Енеїда» (1798 р.) - перший твір, написаний розмовною українською мовою; поклав початок формуванню української літературної мови.

Також розвивається народний епос: байки, історичні пісні, козацькі та кріпацькі пісні, балади, думи, перекази, чумацькі пісні тощо.

Філософом світового рівня був вихованець Києво-Могилянської академії Григорій Сковорода (1722 - 1794), мислитель, поет, письменник, чия творчість залишила яскравий слід у вітчизняній літературі й філософській думці епохи Просвітництва

Архітектура.

В архітектурі з другої половини ХVIIст. до кінця XVIIIст. переважає стиль «козацького бароко». З кінця XVIII ст. поширюється класицизм.

Бароко – мистецький та архітектурний стиль, якому притаманні підкреслена урочистість, грандіозність, пишна декоративність, динамічність композиції.

Стилю бароко в Україні отримав назву козацького через набуття національного колориту.

Роз­квіт бароко припав на добу І. Мазепи. Найвидатніші пам'ятки — Миколаївський собор у Ніжині, Юр’ївськнй собор Видубицького монастиря, Троїцький собор у Чернігові, Воздвиженський собор у Полтаві, Покровський собор у Харкові, Катеринська церква в Чернігові, Преображенська церква у Великих Сорочинцях, Собор Краскогорського монастиря у Золотоноші, Андріївська церква у Києві. Собор Почаївської лаври, Троїцький собор у Новомосковську, Спаська церква Мгарського монастиря, церква Всіх Святих Киє­во-Печерської Лаври, Софійський і Золотоверхий собори в Києві.

Видатні архітектори.

Григорович-Барський – найвидатніший архітектор українського бароко ХVІІІ ст., без його участі не зводилася жодна будівля на Подолі (бурса Київської академії, Кирилівська та Покровська церкви, церква-дзвіниця Василя Великого, Набережно-Микульська дзвіниця тощо).

С. Ковнір – архітектор ХVІІІ ст., одна з найкращих споруд якого –корпус на території Києво-Печерської лав­ри, названий його ім'ям (Ковнірівський корпус). Побудував Кловський палац, дзвіниці Дальніх і Ближніх печер Києво-Печерської лаври тощо.

Я. Погребняк – український архітектор доби козацького бароко ХVІІІ ст. Творець найвизначнішої пам'ятки дерев'яної архітектури XVIII ст. – запорізького собору у Самарі (нині Новомосковськ).

Скульптори: Сисой Шалматов - автор численних іконостасів і скульптур. Талановитим скульптором, що працював у Західній Україні був Йоган Пінзель.

Образотворче мистецтво.

У живописі переважає монументальний живопис — портретна галерея Успенського собору Києво-Печерської лаври, оздоблення церкви Св. Юра у Дрогобичі.

Українські митці:

І. Щирський – визначний гравер на міді доби бароко, церковно-культурний діяч.

О. Тарасевич – гравер, якому належить 40 гравюр «Києво-Печерського патерика», вважається засновником української школи граверів (створив чимало портретів королів та інших видатних осіб Європи).

І. Руткович – визначний галицький іконописець кін. XVII — поч. XVIII ст.

Й. Кондзелевич – український іконописець ХVІІ – ХVІІІ ст.

Й. Пінзель – визначний український скульпторХVІІІ ст.

В. Боровиковський – видатний український живописець, портретист, фундатор романтично-реалістичної школи, академік Імператорської Санкт-Петербурзької Академії мистецтв своєю творчістю завершує блискучий розквіт портретного мистецтва XVIII століття.

Д. Левицький. – видатний український живописець-портретист, академік Петербурзької академії мистецтв.

Музика і театр.

У професійній музиці яскраво проявився стиль бароко, а в другій половин XVIII ст. — і стиль класицизму. До провідних галузей музичного мистецтва нале­жала церковна музика, яка досягла художніх вершин у творчості М. Дилецького, М. Березовського, Д. Бортнянського, А. Веделя. У цей час виникли нові світські жанри — пісня-романс, опера, інструментальна музика. Особливість цього історич­ного періоду полягала в тому, що деякі українські композитори творили поза межами України – в Росії та Італії.

У 1737 р. відкрито спеціалізоване музичне училище у Глухові.

Українські музичні діячі:

А. Ведель – український музикант, диригент, композитор, співак другої половини ХVІІІ – поч. ХІХ ст.

М. Березовський – український композитор, диригент, співак. Класик європейської музики ХVІІІ ст.; автор опери «Демофонт».

Д. Бортнянський – відомий українськийспівак, композитор і диригент другої половини ХVІІІ – поч. ХІХ ст. Створив новий тип хорового концерту.

Дилецький Н. – автор «Музичної граматики».

XVIII ст. – час розквіту вертепу – лялькового театру , що розігрував на верхньому поверсі сцени з релігійного життя, а на нижньому – сцени з життя простого народу.

У1798 р. у Харкові відкрито перший професійний театр із професійною трупою.

Українська культура XVII - XVIII ст. - це одна з найважливіших епох національної історії. Вона відзначається взаємодією середньовічної спадщини, барокової освіченості та елементів передпросвітницької ідеології та просвітництва. Під впливом козацтва, його визвольного руху в Україні в XVII ст. зароджується українське козацьке бароко, що найбільше виявилося в архітектурі, літературі та живопису. Визначною його рисою було використання традицій народного мистецтва та широка демократизація сюжетів. У цей період в українських землях з'явилися нові міста, значного розвитку набули освіта, друкарство, зародилася професійна музика, популярністю користувався шкільний театр, а мистецтво та архітектура українського бароко не поступалися європейським зразкам.