Тема 10 оплата праці

За нормативним регулюванням оплати праці виділяють державний та договірний метод. Державне регулювання характеризується цілісністю системи нормативно-правових актів, правил і гарантій оплати праці. Договірне регулювання характеризується розміром та умовами оплати праці працівників, які встановлюються та визначаються колективним договором, галузевими, регіональними угодами та індивідуальними трудовими договорами або контрактами. Питання регулювання оплати праці визначається КЗпП України та ЗУ «Про оплату праці», а також іншими актами. Зокрема на підприємстві – базі практики при підписанні трудового договору роботодавець доводить до відома працівників розмір і термін виплати заробітної плати, умови згідно з якими можуть здійснюватися відрахування із заробітної плати тощо [7].

Основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. Згідно ст. 94 КЗпП України заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Структура заробітної плати на підприємстві базі практики складається з основної і додаткової зарплати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Державному класифікатору України, та їх посадові оклади і надбавки. Він розроблений бухгалтером підприємства [2].

Згідно ст. 95 КЗпП України мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Відповідно до ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата виплачується в натуральній та грошовій формі за погодженням із Національним банком України, його регіональними відділеннями. Періодичність виплати полягає у виплаті заробітної плати не рідше 2-х разів на місяць через проміжки часу, що не перевищують 16-ти днів. Досліджуваним підприємством використовується грошова форма виплати заробітної плати. На підприємстві – базі практики заробітна плата виплачується 1, 2 числа кожного місяця, а у випадку, якщо день заробітної плати збігається з вихідним днем – напередодні цього дня. Щодо існуючих гарантій в оплаті праці вони передбачаються нормами чинного законодавства. При виконанні робіт працівником, які відхилились від нормальних умов праці йому встановлюється підвищена оплата праці, а також у Додатку Е зазначений перелік робіт зі шкідливими умовами праці, за роботу в яких надається молоко або інші рівноцінні харчові продукти. Згідно ст. 127КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках передбачених законодавством України. При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках зазначених законодавством – п’ятдесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати. Щодо гарантійних і компенсаційних виплат, то гарантійні виплати – це передбачені законодавством виплати за періоди коли працівник за поважних причин не виконував своїх трудових обов’язків (участь у колективних переговорах щодо укладення колективного договору, виплата донора, тощо). Щодо компенсаційних виплат, то це виплати для відшкодування покладених на працівника затрат при виконанні ним трудових обов’язків. Витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат. Порядок надання гарантійних та компенсаційних виплат регулюється нормами закону [7].

Отже, основи оплати праці на підприємстві – базі практики визначаються нормами ЗУ «Про оплату праці» та КЗпП України. Заробітна плата, компенсаційні та інші виплати нараховуються у грошовій формі, їх порядок та строк виплати визначений положеннями колективного договору підприємства.