49

ВСТУП

Виробнича практика студентів є одним із важливих видів навчальної роботи і здійснюється з метою набуття виробничих навиків самостійно приймати рішення в реальних виробничих умовах. Вона покликана підготувати майбутніх спеціалістів до реальної практичної роботи, забезпечити належний рівень їхньої професійної підготовки.

Метою виробничої практики є оволодіння сучасними методами, формами організації праці в галузі майбутньої професії, набуття досвіду виконання завдань та обов’язків, а також закріплення та поглиблення теоречитних знань, які були отримані в процесі навчання, формування умінь та навичок для прийняття самостійних рішень у реальних професійних умовах та для подальшого вмілого кооперування такими знаннями, вміннями, досвідом та інших розумових та фізичних здібностей. Також вивчення роботи підприємств, що в свою чергу надає можливість набуття досвіду також при роботі в колективі.

Завданням проходження виробничої практики є можливість засвоїти та отримати первинний досвід та практичні навики, сформувати вміння самостійно та на власний розсуд приймати управлінські рішення з метою забезпечення власних трудових та кваліфікаційних здібностей та підвищувати рівень знань у правознавчій сфері, а також ознайомлення із: джерелами трудового права України, правовим становищем професійних спілок, трудовим колективом у сфері трудових правовідносин, правовим статусом організації роботодавців у сфері трудових правовідносин, правовідносинами у сфері трудового права, соціальним партнерством у сфері соціально-трудових правовідносин, забезпеченням зайнятості і працевлаштування, трудовим договором, робочим часом і часом відпочинку, оплатою праці, дисципліною

праці, матеріальною відповідальністю в трудовому праві, охороною праці, трудовими спорами, захистом трудових прав працівників в судовому порядку.

Об’єктом дослідження виробничої практики є Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Оршівська» (далі–ТОВ «Агрофірма Оршівська»).

ТОВ «Агрофірма Оршівська» – займається вирощуванням зернових та технічних культур, розведенням великої рогатої худоби, роздрібною торгівлею в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту, виробництвом готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, виробництвом хліба та хлібобулочних виробів, а також здійсненням інших пов’язаних і не пов’язаних з цими видами діяльності для одержання прибутку та реалізації економічних та соціальних інтересів Учасників.

Тема 1 джерела трудового права україни

Законодавство про працю регулює трудові відносини праців­ників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Трудові відносини не слід ототожнювати з відносинами, пов'язаними з працею. Існують відносини, в яких праця є їх пер­винною основою або їх елементом, що сприяє основному еле­менту - майновому або особистому немайновому. Між суб'єктами можуть виникнути відносини, предметом яких є виконання пев­ної роботи. Але вони не завжди є трудовими і регулюються Ци­вільним кодексом, а не Кодексом законів про працю України [1].

Галузеві принципи трудового права - система засадничих положень та керівних ідей, які відображають стан соціально-економічних відносин в державі, стан соціальної політики в державі, а також положення актів трудового законодавства і забезпечує побудову найоптимальніших у даних умовах моделей правового регулювання суспільно-трудових відносин, що відображають специфіку трудового права як самостійної галузі права та самостійної правничої науки [7].

На підприємстві діють загальні та галузеві принципи. До загальних принципів відносять: верховенство права, законність, гуманізм. До галузевих принципів відносять: свобода вибору діяльності та місця роботи, рівне ставлення до працівників, всебічна охорона життя і здоров’я працівника та покращення умов праці, отримання винагороди.

Сфера дії норм трудового права в межах підприємства поширюється на всіх працівників, які володіють трудовою правосуб’єктністю та з якими укладено трудовий договір, який підтверджує факт наявних трудових відносин.

На підприємстві трудові правовідносини регулюються:

України; міжнародними договорами про працю, які ратифіковані Верховною Радою України; Кодексом законів про працю України; законами та постановами про працюз питань суспільно-трудових відносин; указами Президента України; нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України і міністерств та інших відомств, органів місцевого самоврядування у сфері праці; колективними угодами; рішеннями судів.

Підзаконні акти, що регулюють трудові відносини на підприємстві приймаються центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. Зокрема, регулюється положеннями і постановами Кабінету Міністрів України: «Про трудові книжки працівників», «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору», «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»,«Про затвердження Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати».

Судова практика у сфері трудового права на підприємстві займає досить важливе місце, адже за її допомогою вирішуються трудові правовідносини між учасниками, захищаються і відновлюються їх порушені права та законні інтереси, а також вирішуються трудові спори, розбіжності, непорозуміння. Рішення суду є обов’язковим для виконання, а у разі його недотримання підлягає належному примусовому виконанню під наглядом уповноважених державних органів [1].

На підприємстві застосовуються міжнародно-трудові стандарти Організації Об’єднаних Націй згідно із Загальною декларацією прав людини, «Міжнародною конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації», «Конвенцією про ліквідацію усіх форм дискримінації по відношенню до жінок», «Міжнародною конвенцією про захист прав усіх трудящих мігрантів та членів їх сімей». Дані стандарти відображають результати діяльності держав і направлені на внесення до ринкової економіки соціальних цінностей та гарантій, а також закріплюють основні права людини у сфері праці.

На підприємстві застосовуються стандарти згідно із прийнятими

конвенціями Міжнародної Організації Праці, які розроблені на основі взаємних угод між державами щодо питань, пов’язаних із визнанням та закріпленням основних прав людини у сфері праці, регламентування найманої праці та її окремих умов, захистом індивідуальних та колективних інтересів працівників, визначення основ правового статусу трудівників-мігрантів, регулювання праці окремих категорій працівників, формування соціальної політики та визначення її пріоритетів. Дані стандарти застосовуються для встановлення соціальної справедливості, дотримання міжнародно визнаних прав людини у сфері праці.

Регіональними стандартами праці, що застосовуються на підприємстві є трудові стандарти Ради Європи і трудові стандарти Співдружності Незалежних Держав. Пріоритетними цілями даних стандартів являються: захист демократичних цінностей, прав людини, верховенства закону; приведення до загального стандарту соціальної, політичної і юридичної практики в країнах Європи; заохочення національного прирівнювання європейських народів. Регіональні європейські стандарти праці закріплені в двох актах: у Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод та в Європейській соціальній хартії [8].

Отже, з даної теми можна зробити висновок, що при регулюванні трудових відносин на підприємстві застосовуються правові норми трудового законодавства, які мають певну сферу дії, що поширюється на всіх без винятку працівників з якими укладено трудовий договір. Трудові відносини підприємства регулюються згідно із Кодексом законів про працю України, законів, підзаконних актів, постановами та іншими нормативно-правовими актами щодо регулювання трудових відносин на підприємстві, а також загальними та галузевими принципами, які є основними положеннями та керівними ідеями для правових відносин діяльності даного підприємства.