43. Встановіть проблеми реализации планів «імпортзамінної індустріалізації» у 30-50-х рр. Хх ст. В странах латинської Америки.

«Импортзамещающем індустріалізація»

Друга світова війна призвела до різкого скорочення припливу промислових товарів та іноземних капіталів в Латинську Америку, особливо з Європи. Обсяг латиноамериканського імпорту до 1943 впав до 64% ​​від довоєнного рівня. Одночасно сильно зросли ціни на світовому ринку на аг-рарно-сировинну продукцію країн регіону. Сприятлива для них зовнішньоекономічна кон'юнктура зберігалася і в перші повоєнні роки. Вартість латиноамериканського експорту збільшилася з 1938 по 1948 р майже в чотири рази при зростанні його обсягу на 16%. Це дозволило накопичити значні кошти і спрямувати їх на розвиток місцевого виробництва, що стимулюється браком імпортних товарів.

У таких умовах великі масштаби прийняв почався ще з 30-х рр. процес «імпортзамещающеп індустріалізації» - заміни імпорту багатьох промислових товарів їх виробництвом на місці. Було дано поштовх більш широкої індустріалізації. В першу чергу отримали розвиток галузі легкої, харчової, нафтовидобувної промисловості. У провідних за рівнем економічного розвитку країнах відбувалося становлення нових галузей: металургійної, нафтопереробної, енергетичної, хімічної. Випуск промислової продукції в регіоні в 1958 р перевищив довоєнний рівень майже в три рази. Видобуток нафти виросла в чотири рази, досягнувши 1/5 світового виробництва. У кілька разів збільшилося виробництво електроенергії. Був зроблений значний крок по шляху перетворення провідних країн Латинської Америки в індустріально-аграрні.

Важливим фактором стала посилилася роль держави в економіці, особливо у створенні підприємств важкої промисловості, за рахунок чого був створений впливовий державний сектор. У 30-50-ті рр. в ряді країн (Мексика, Бразилія, Аргентина, Болівія) пройшла хвиля націоналізації іноземних компаній у стратегічно важливих галузях економіки - добувної промисловості, на транспорті та ін. «импортзамещающем індустріалізація» стимулювалася протекціоністської митної, податкової, кредитної політикою держави. На його частку в післявоєнні роки в Мексиці припадало понад третини всіх інвестицій, в Бразилії - від 1/6 до 1/3.

«Импортзамещающем індустріалізація» в 30-50-і рр. охопила головним чином більш підготовлені до неї в економічному відношенні країни - Аргентину, Мексику, Бразилію, Чилі та Уругвай. У цей процес включилися також Венесуела і Колумбія, меншою мірою Перу. Країни Центральної Америки і Карибського басейну, а також Парагвай і Болівія були слабо їм порушені. Посилилися нові динамічні групи місцевої промислової буржуазії, що вимагали свого «місця під сонцем» за рахунок традиційних угруповань буржуазно-землевласницької олігархії.

«Импортзамещающем індустріалізація» призвела і до інших соціальних змін. При загальному зростанні населення Латинської Америки з 131 млн осіб в 1940 р до 213 млн - в 1960 р питома вага городян зріс з 34 до 48%. В Уругваї та Аргентині він перевищив 70%, в Чилі та Венесуелі - 60%. У більшості країн Центральної Америки, в Парагваї, Болівії та Еквадорі від 70 до 90% населення все ще проживало в сільській місцевості.

Зайнятість в аграрному секторі економічно активного населення (ЕАН) в цілому по Латинській Америці до 1960 зменшилася до 47% (1950 р - 53%). Зайнятість же в промисловості, будівництві та на транспорті в 1960 р наблизилася до 24%, а в торгівлі і сфері послуг перевищила 28% (1950 р - 23%). У 40-і рр. майже вдвічі збільшилися ряди промислових робітників, досягнувши в 1950 р 10 млн чоловік, проте близько половини з них були зайняті на дрібних підприємствах. Значно зросли кадри фабричного пролетаріату. Всього латиноамериканський робітничий клас (разом з сільськогосподарськими робітниками) в 50-і рр. налічував понад 20 млн людей - третина ЕАН. Питома вага осіб найманої праці до 1960 досяг 54% ЕАН (в Чилі - 70%).

У 40-і рр. дещо зменшилася залежність латиноамериканських республік від іноземного капіталу, чому сприяла протекціоністська політика і націоналізація власності іноземних компаній. Під час Другої світової війни Німеччина практично повністю позбулася своїх капіталів (1 млрд доларів) в Латинській Америці. Капіталовкладення Великобританії скоротилися з 3 млрд доларів в 1938 р до 1,3 млрд - в 1948 р Інвестиції США в роки війни збільшилися, але незначно.

Однак «импортзамещающем індустріалізація» не змогла створити необхідні умови для самостійного економічного розвитку латиноамериканських держав. Збереглася високий ступінь залежності їх економіки від експорту сільськогосподарської продукції та сировини і відповідно від кон'юнктури світового ринку, яка в 50-і рр. стала мінятися в несприятливу для Латинської Америки сторону. Залежність від ввезення споживчих товарів змінювалася залежністю розвивається промисловості від імпорту дорогих машин і обладнання.

В умовах ослаблення позицій європейського капіталу США стали основним інвестором і в тих країнах, де до того переважав британський капітал (Аргентина, Бразилія, Уругвай). У повоєнні роки приплив американських інвестицій в Латинську Америку посилився. Капіталовкладення Сполучених Штатів тут збільшилися з 4,3 млрд в 1945 р до більш ніж 12 млрд доларів в кінці 50-х рр. На частку США після війни припадало близько половини латиноамериканського імпорту і до 40% експорту. У 50-і рр. відновився приплив європейських капіталів.

Певний прогрес спостерігався в аграрному секторі. За півтора післявоєнних десятиліття в шість разів збільшився тракторний парк. Але за рівнем технічної оснащеності та виробництва продукції (на одного зайнятого в сільському господарстві) країни регіону значно відставали від розвинених держав. У латиноамериканських республіках (за винятком Мексики) індустріалізація не супроводжувалася швидким зростанням сільськогосподарської продукції. Майже повсюдно раніше переважав латифундизм. За даними переписів 50-х рр., 47% всіх господарств регіону (розміром не більше 5 га) мали лише 0,9% угідь, а 100 тис. Великих поміщиків (1% всіх господарств), власників маєтків площею понад 1 тис. Га , розпоряджалися 62% земельного фонду. За-сллье агроекспортного латифундизма із збереженням екстенсивних форм ведення господарства, недостатнім залученням земельних угідь в оборот, з злидарськими умовами існування мільйонних мас безземельного і малоземельного населення обмежувало ємність внутрішнього ринку і ефективність «импортзамещающем індустріалізації».