5. Аналіз, помилки і оцінки виконання техніки рухів.

Існує багато видів і різновидів аналізу, зупинимося на двох найбільш відомих: суб’єктивний і об’єктивний. Якщо рух можна виміряти в об’єктивних величинах (наприклад, швидкість бігу, час відштовхування тощо), то це – об’єктивний аналіз. Якщо замість об’єктивних даних ми даємо або отримуємо абстрактну інформацію (різко – плавно, високо – низько, оцінки суддів і т.п.), яка не підтверджується ніякими кількісними параметрами, а оцінюється чисто суб’єктивно, тобто дається суб’єктивна характеристика руху – це суб’єктивний аналіз.

У більшості випадків тренер, викладач застосовує суб’єктивний аналіз, у цей час об’єктивний аналіз застосовується в науково-дослідній діяльності або на рівні збірних команд країни.

Говорячи про суб’єктивний аналіз, треба відзначити, що зміни руху на 0,1 с і менше вловити людському оку неможливо без відповідних приладів. Легше вловити зміну напрямку руху, а не швидкість або прискорення, тим більше м’язові зусилля. Тому при аналізі рухів тренер концентрує свою увагу не на рухах, а на змінах напрямків рухів, на позах в певний момент часу. Наприклад, при відштовхуванні виділяються три моменти або три пози: 1) момент постановки ноги на грунт; 2) момент вертикалі; 3) момент відриву ноги від ґрунту. Викладач знає, які правильні пози в цих моментах, і запам’ятовує відхилення від правильних поз. Наприклад, у стрибках у довжину з розбігу, у момент постановки поштовхової ноги, нога повинна бути випрямлена і складати з корпусом тіла одну лінію, голова повинна триматися рівно, підборіддя підведене вгору, постановка ноги – на повну стопу і т. п. Всі відхилення від цієї пози – помилки. Візуально викладач як би накладає еталон поз на самі пози і запам’ятовує відхилення. Такий рівень спостережень і аналізу за технікою рухів формується роками. Стати майстром аналізу техніки рухів непросто. Для цього необхідно мати великий обсяг знань з техніки рухів, здатність до виділення фрагментарних шматків техніки та кількість найрізноманітніших спостережень з виявленням відхилень від еталону рухів.

Велике значення в аналізі рухів має класифікація помилок, їх точне визначення за характером та структурою. Неможливо один і той же рух повторити двічі з однаковою точністю, якісь зміни будуть або у зовнішній структурі, або у внутрішньому механізмі.

Розглядаючи помилки в рухових діях, їх можна класифікувати таким чином:

• в конкретних рухових діях (рух прямих рук у бігу) і загальні (неправильне положення тіла при будь-якому вигляді бігу або ходьби); приватні та комплексні. Приватні помилки зустрічаються рідко, принаймні у першій фазі формування рухової навички. Такі помилки, якщо вони не дуже грубі, не є великою перешкодою в навчанні. Зазвичай спостерігаються комплексні рухові помилки. Рухи, складові рухової дії, мають причинно-наслідковий зв’язок. Тому помилки взаємозумовлені, одна тягне за собою іншу. Наприклад, високо піднята голова при низькому старті викличе різке піднімання тулуба в перших кроках стартового розгону;

• автоматизовані і неавтоматизовані. Неавтоматизовані помилки найчастіше спостерігаються на початковому періоді навчання. Усунення їх при правильній методиці навчання не представляє великих труднощів. Автоматизовані помилки виникають в результаті багаторазового повторення неправильних рухів. Такі помилки мають стійкий характер і з великими труднощами піддаються усуненню;

• істотні і незначні. Істотними (грубими) вважаються помилки, що спотворюють основу техніки рухової дії (наприклад, згинання опорної ноги в колінному суглобі автоматично призведе до появи фази польоту в спортивній ходьбі). Незначні, дрібні помилки характерні для окремих частин рухової дії (наприклад, руки, занадто зігнуті в ліктьових суглобах або занадто випрямлені в спортивній ходьбі, не порушують основу рухового акту);

• типові і нетипові. Деякі помилки зустрічаються найчастіше, мають типовий масовий характер (наприклад, опускання ліктя поштовхової руки при штовханні ядра). Появу таких помилок можна передбачити і заздалегідь визначити вправи, що дозволяють не допустити їх. Нетипові – чисто індивідуальні, найбільш безглузді, безглузді помилки;

• прямі і непрямі. Прямі помилки виникають в одному русі, та їх усунення можна локалізувати (неправильну роботу рук в бігу можна усунути на місці, без бігу). Непрямі помилки виникають в інших рухах і викликають помилки в наступних (відведення ядра від плеча викличе кидок).

Знаючи, які помилки існують, легше зрозуміти причину їх виникнення і підібрати засоби для їх виправлення. Причинами виникнення рухових помилок може бути будь-яке порушення принципів, правил організації та умов процесу навчання. Найбільш типовими будуть наступні причини: 1) неправильне розуміння учнем завдань навчання, 2) недосконалість підбору засобів вирішення завдань навчання, в тому числі невідповідність завдань фізичному розвитку учня; 3) страх виконувати складні з техніки рухи; 4) негативне перенесення рухових навичок; 5) навчання на тлі стомлення, що розвивається; 6) невідповідність місць занять, інвентарю та обладнання педагогічним вимогам.

Знаючи типові причини виникнення помилок у рухах, можна передбачити ряд заходів, що попереджають їх появу. Серед цих заходів можна виділити найбільш значущі: 1) домагатися, щоб учні правильно зрозуміли загальну задачу вправи, її функціональний зміст; фіксувати їх увагу на вирішенні цього завдання, а не на можливих перешкодах (стрибки у висоту залежать від техніки стрибків, а не від висоти), 2) перевірити розуміння техніки виконуваної вправи самими учнями (самоаналіз дії), 3) пропонувати для розучування техніки рухів доступний навчальний матеріал; 4) наполягати на ретельному виконанні вправи, викликати бажання не допускати помилок, особливо при першому повторенні; 5) дотримуватися оптимального співвідношення між швидкістю рухів і правильним їх виконанням; 6) закінчувати заняття тільки вдалими спробами, безпомильними діями.

Правильний підбір методики навчання, правильна постановка рухових завдань і дотримання правил навчання та профілактика помилок – запорука успішного оволодіння технічними діями учнів.

У легкій атлетиці всі цілісні рухові дії піддаються об’єктивному вимірюванню за основними параметрами. Хоча в спортивній ходьбі оцінка самого стилю ходьби може зробити істотний вплив на спортивний результат. Тут у судді за стилем ходьби має бути чітке уявлення техніки рухів і відповідних правил змагань. Суддя повинен оцінювати з трьох позицій: 1) є порушення, 2) немає порушень, 3) не можу точно визначити. Перші дві позиції не обговорюються – або є помилки, або їх немає, третя позиція піддається сумніву, і якщо немає єдиної думки у бригаді суддів за стилем, то рішення завжди має складатися на користь спортсмена.

Викладачеві доводиться оцінювати техніку рухів у процесі занять, і оцінку він робить чисто суб’єктивну, хоча до об’єктивної її може наблизити оцінка експертів. Наприклад, вся група може оцінювати одного, але при цьому експерти повинні самі добре розбиратися в оцінюваній техніці рухів, це можна застосовувати на етапі вдосконалення рухової навички.

Оцінюючи ту чи іншу техніку рухів, експерт насамперед виходить зі своїх знань і понять. Для простоти оцінки можна виходити з трибальної системи, п’ятибальна система складніше, як визначити нюанси між «4» і «5», «2» і «3» і т.д. У трибальній системі простіше: 1 бал – погано володіє технікою, 2 бали – добре володіє технікою, 3 бали – досконало володіє технікою рухів. Які критерії оцінок у цій системі:

1 бал – грубі 2–3 помилки, не тягнуть за собою втрати функціональної спрямованості руху (тобто мета руху досягається, незважаючи на помилки, наприклад, взяття висоти в стрибках);

2 бали – дрібні помилки, які не впливають на сам рух, нестійкість рухової навички, не може повторити кілька разів поспіль правильний рух;

3 бали – стійкий руховий навик, невелике число дрібних помилок, стабільне виконання техніки рухів в мінливих ситуаціях і умовах;

0 балів – відмова від виконання вправи, виконання частини дії, немає структурних зв’язків між елементами дії.