Material_do_temu_1(ВИК)

ВСТУП.

Внутрішні хвороби (morbi interni) – це галузь клінічної медицини, яка вивчає походження (етіологію), механізми розвитку (патогенез) та клінічні прояви (симптоми та похідні від них синдроми), опрацьовує методи їх діагностики, лікування та профілактики. Попередня її назва – терапія (therapia – грець. – лікування), однак цей термін має більш вузьке значення і означає лише лікування, причому не обов’язково внутрішніх органів. Такщо ці терміни є близькими, але нетотожніми.

Зметою систематизації всі захворювання, що вивчаються, поєднані у групи за локалізацією ураження (хвороби органів дихання, серцево – судинної системи тощо) та за технологіями лікування. За цією ознакою у клініці внутрішніх хвороб вивчаються такі хвороби, яі лікуються консервативними (тобто такими, які не пов’язані із порушенням цілісності тканин) методами. Цілком зрозуміло, що цей поділ є умовним, оскільки захворювання будь – якого органа не може не впливати на функціонування як всієї системи (наприклад, гіпертонічна хвороба призводить до гіпертрофії лівого шлуночка, порушенню еластичності судин, особливо у органах – мішенях) так і інших органів і систем людини ( у даному випадку – функцій центральної нервової системи, органу зору та нирок), однак без цього поділу у даний час обійтися неможливо у зв’язку із накопиченням дуже великого обсягу інформації, що практично унеможливило для однієї людини охопити всі нагромаджені медичною наукою дані.

Зцією ж метою авторитетними міжнародними медичними організаціями постійно опрацьовуються так звані «Протоколи обстежень та лікування окремих захворювань», що рекомендуються у подальшому для використання всією медичною громадою. Це значно зменшує ризик лікарських помилок та недоречностей, які ще нерідко зустрічаються у практичному ланцюзі охорони здоров’я. Пам’ятайте, що немає нічого більш цінного у людини, ніж його здоров’я і допомогти відновити його – наша найперша задача.

ТЕМА ЗАНЯТТЯ 1-2: Схема історії хвороби. Проведення розпиту хворого.

Перед тим, як почати лікувати хворого, лікар повинен розпізнати хворобу, тобто встановити діагноз захворювання, з приводу якого пацієнт звернувся за допомогою. Очевидно, що лише правильне розпізнання хвороби дає можливість для успішного лікування хворого.

Отже завданням лікаря є насамперед вивчення проявів (симптомів) захворювання, на підставі яких можна розпізнати хворобу, що дає можливість робити попередні висновки і правильно зорієнтуватись в подальшому веденні хворого.

Схема клінічного обстеження хворого з пропедевтики внутрішніх хвороб

1

Кожному хворому, який перебуває в стаціонарі або лікується в амбулаторних умовах, лікар оформлює історію хвороби, яка містить усі данні, отримані лікарем в процесі обстеження хворого. Ці дані слід записувати послідовно, відповідно до плану обстеження хворого; їх потрібно викладати чітко і зрозуміло, щоб будь який лікар (не тільки лікуючий) після ознайомлення з історією хвороби міг би скласти уявлення про стан пацієнта та перебіг хвороби. Історія хвороби містить усі дані, отримані лікарем у процесі обстеження хворого. Ці дані слід записувати послідовно, в певному порядку, відповідно до плану обстеження хворого. Історія хвороби – це не лише медичний, але й важливий юридичний документ, за допомогою якого можна перевірити якість праці і кваліфікацію лікаря.

РОЗПИТУВАННЯ

Розпитування (interrogatio) часто називають суб'єктивним дослідженням, проте це не зовсім вірно, оскільки симптоми, що виявляються шляхом розпитування, часто можуть бути встановлені лікарем і об'єктивно, наприклад, задишка, набряки, кашель. Розпитування є важливим методом діагностики, яким повинен володіти лікар будь-якої спеціальності. Запропонував цей метод і розробив схему історії хвороби фундатор Московської терапевтичної школи професор М.Я.Мудров. Значний внесок у вдосконалення цього методу вніс професор московського університету Г.А.Захар′їн. Він довів цей метод до рівня мистецтва. Правильно провести розпитування - задача важка, особливо для лікаря - початківця. Тут необхідна витримка, такт, знання і уміння. При першому знайомстві із обстежуваним лікар уточнює паспортні дані, бере до уваги вік, місце проживання, фах і місце роботи. Отримані при цьому відомості дозволять

2

орієнтуватися із особливостями спілкування залежно від освітнього, соціального і професійного рівня, а також можуть мати певне діагностичне значення. Відомості про хворого із розладами свідомості слід отримати від родичів або супроводжуючих осіб, від дільничого терапевта чи сімейного лікаря, а також з наявної медичної документації.

Зазвичай на початку опитування хворому необхідно надати можливість вільно висловитися щодо того, що привело його до лікаря. Для цього лікар задає загальне питання: "Що Вас турбує?" або "На що Ви скаржитеся?". Такий прийом має дуже великий сенс. По-перше, він є демонстрацією уваги лікаря до хворого та сприяє виникненню відчуття довіри з боку пацієнта. По-друге, під час викладу хворим його скарг лікар вивчає хворого, оцінює його психічний стан, відношення до хвороби тощо. Проводячи опит, лікар з'ясовує наявність або відсутність загальних скарг, які зустрічаються майже при всіх захворюваннях (слабкість, нездужання, підвищена стомлюваність, розлади сну, зниження працездатності, пітливість і ін.). Хоча вони і не мають великого діагностичного значення, але поряд з основними сприяють встановленню правильного діагнозу.

Розповідь хворого може бути непослідовною, хаотичною, тому лікар тактовно перебирає на себе керування бесідою, задаючи уточнюючі питання.

На протязі розповіді хворого у лікаря формується перша діагностична гіпотеза щодо того, яке захворювання є у даного пацієнта, або яка система уражена найбільше. Для того, щоб не пропустити будь - яких симптомів і скласти більш повне уявлення про стан хворого, необхідно провести додаткове (активне з боку лікаря) розпитування за системами. Для цього лікар з'ясовує наявність або відсутність інших (крім викладених активно хворим) скарг, найбільш характерних для ураження тієї або іншої системи. Далі лікар повинен вести цілеспрямоване розпитування, уточнюючи і деталізуючи кожну скаргу, строго дотримуючись при цьому певних правил. Постановка питань, їх форма і зміст повинна бути адаптованою до рівня загального розвитку хворого. Питання повинні бути прості і ясні, мова лікаря доброзичливою. Бесіда ведеться в спокійній обстановці, бажано віч-на-віч з хворим. Г.А.Захар′їн писав, що розпитування можна вважати достатньо повним, якщо після закінчення його хворий нічого не може додати. Розділ "Історія розвитку основного захворювання" повинен бути максимально повним при тому ліміті часу, який відпущений лікарю. Оскільки пам'ять і освіта

допускають різне тлумачення відомостей з історії хвороби, бажано також користуватисяі даними наявних документів і відомостей із розповідей хворих.

Цей розділ є на 70-80% достатнім для визначення основного (опірного) синдрому, а часто і попереднього діагнозу.

При обстеженні необхідно з'ясувати скарги пацієнта і провести їх сортування (деталізацію): (одне питання = один симптом + серія пояснень з 5-7 питань щодо якісних характеристик симптому). Виділяють основні скарги (такі, саме з якими хворий звернувся до лікаря) і супутні скарги. Важливо коректно виявити особливі звички, фобії (страхи), смаки пацієнта. Обов'язкові для помітки в історії хвороби теми - апетит, якість сну, регулярність стільця, особливості сечовипускання. (Наприклад, достатньо частою скаргою є головний біль - при з'ясуванні особливостей цього частого і гетерогенного симптому необхідно

3

враховувати, що існують два істотно різних поняття, які об'єднані під цим терміном - звичайний головний біль і мігрень. В останньому випадку (мігрень) існують 2 її форми: з аурою (70% випадків) і без аури. Критеріями мігрені в даний час вважають:

*гемікранічну (яка розповсюджується на половину голови) локалізацію болю; *пульсуючий характер болю;

*посилення болю при фізичному навантаженні і\або ходьбі, наявність одно- го-двох супутніх симптомів (нудота, блювота, світлозвукобоязливість і ін.); *тривалість болю від 4 до 72 годин; *не менше двох епізодів болів за наведеними критеріями).

Далі з'ясовується історія розвитку основного захворювання (Anamnesis morbi). В цьому розділі в хронологічній (згідно з часом) послідовності слід описати симптоми і синдроми, які турбують хворого або змусили у саме цей час звернутися за допомогою.

При описі кожного симптому слід вказати:

1)його локалізацію;

2)якісні характеристики болю - ниючий, колючий, стискаючий, куди ірадіює і ін.);

3)час появи (початок, тривалість, періодичність);

4)обставини появи (провокуючі чинники);

5)чинники або ліки, що посилюють і ослабляють прояви і якості симптому.

Надалі виконується послідовний збір скарг за окремими органами і системами за такою схемою:

Загальне самопочуття; серцево судинна система; дихальна і т.і.

При наданні скарги на підвищену втомлюваність слід задати наступні уточнюючі питання:

*Яий час Ви відчуваєте себе втомленим?

*Утома з'являється раптово або зростає поступово?

*Ви відчуваєте себе втомленим весь день або тільки вранці і\або увечері? *Ви відчуваєте себе більш стомленими удома або на роботі?

*Ваша утома зменшується після відпочинку? *Коли Ви відчуваєте себе якнайменше стомленим?

Синкопальні стани (раптові напади слабкості або короткотермінові втрати свідомості):

* Як часто у Вас виникає відчуття слабкості?

*Що Ви робите, коли виникає слабкість (варіанти відповідей: нічого, щось намагаюся зробити самостійно, звертаюся за медичною допомогою тощо)?

* Ви колись втрачали свідомість? *Слабкість виникає раптово?

*В якому положенні тіла найчастіше з'являється відчуття слабкості?

4

*Чи не помічали Ви, з чим пов'язана слабкість (наприклад, з виникненням болю у грудях, порушення ритму серця, голодом, поколюванням або втратою чутливості у кінцівках і ін.?

Серцебиття:

*Чи є у вас якісь проблеми із серцем, відчуваєте інколи серцебиття, нерегулярний ритм?

*Як довго тривають нерегулярні серцеві поштовхи? *Коли Ви вперше помітили порушення серцевого ритму?

*Чи пов'язуєте Ви появу болю в грудях із виникненням нападу серцебиття?

*Як довго тривають напади серцебиття? *На що схожі серцеві удари?

*Що Ви робите для припинення нападу серцебиття? *Порушення серцевого ритму зникає раптово або поступово? *Ви рахували ваш пульс протягом епізодів серцебиття?

*Ви можете сказати, на що схожий підрахований Вами ритм?

*Ви помічали нерегулярні серцеві удари при фізичному навантаженні? *Чи не помічали ви підвищену пітливість, запаморочення або головні болі

у зв'язку з порушенням серцевого ритму?

*Які ліки або засоби ви застосовуєте при таких нападах?

Деякі поради з правил спілкування з пацієнтом:

-Говоріть доступною для хворого мовою;

-Не зловживайте термінами.;

-Давайте ясні інструкції і запитання;

-Уникайте двозначних запитань;

-Не обіцяйте неможливого;

-Перевіряйте, чи правильно зрозумів Вас хворий;

-Не соромтеся повторювати важливі запитання, якщо бачите, що хворий Вас не зрозумів;

-Ви повинні бути впевненим, що у хворого не залишилося невизначених запитань;

-Дозволяйте членам сім'ї і друзям брати участь в обговоренні питань, що виникають в процесі спілкування із хворим;

-Опишіть хворому у доступній формі схему подальших діагностичних і лікувальних дій;

-Запропонуйте пацієнту декілька варіантів обстеження і лікування;

-Спонукайте пацієнта до самодопомоги, у тому числі до варіантів терапії, які доповнюють традиційні (фітотерапія, фізіотерапія тощо).

Що може утруднювати спілкування?

-Мовний бар'єр і порушення мови;

-Питання про статеве життя пацієнта;

-Злоякісні захворювання;

-Психологічні обмеження спілкування і психічні захворювання у пацієнта;

5

-Безпліддя;

-Небажана вагітність;

-Складні медичні питання і ін.

Слід уникати складних питань, не включати в питання поняття "норма" і медичні і/або спеціальні терміни, слова, оскільки хворим вони часто незрозумілі.

Виявлення (визначення) симптому або синдрому вимагає його максимально можливого якісного і кількісного опису на момент огляду та опиту. Медичні терміни, які використовуються хворим, його пізнання в синдромах і діагнозі слід уточнювати питаннями і/або медичними документами (краще первинними - ЕКГ, УЗД, рентгенограмами, даними лабораторних досліджень, виписними довідками і ін.). На якість збору анамнезу найсильніше впливають послідовність опиту, ресурс часу лікаря і інтелектуальний рівень пацієнта. Слід пям'ятати, що якісно зібраний анамнез дає біля 80% інформації для встановлення точного діагнозу.

Скарги хворого

Під терміном «скарги» розуміються неприємні відчуття, які виникають при поруненнях у структурі та функціях окремих органів або систем, є ознаками захворювання та мають суб’єктивний характер. Як вже було позначено вище, на початку розпитування виявляються основні скарги (тобто такі, з якими хворий саме у даний момент звернувся до лікаря).

Наприклад, основні (провідні) скарги хворих з серцево - судинною патологією - це задишка, болі в ділянці серця, серцебиття, перебої в роботі серця і рідше - кашель, кровохаркання, запаморочення.

Задишка (dyspnoe) - утруднене дихання із зміною його частоти, глибини і ритму, що виявляється відчуттям браку повітря. Задишка - найраніший і постійний прояв недостатності кровообігу. Вона залежить від порушення кровообігу, в першу чергу, в його малому колі. При зниженні сили викиду правого шлуночка серця відбувається уповільнення руху крові, її застій у судинах малого кола, що, у свою чергу супроводжується зниженням парціального тиску кисню і підвищенням вмісту вуглекислоти в крові. Це призводить до подразнення дихального центру, яке виражається у почастішанні і поглибленні дихання. Серцева задишка зростає при фізичному навантаженні і після їжі. Особливістю серцевої задишки є її посилення в горизонтальному положенні хворого, що змушує його постійно (навіть і особливо(!) вночі) перебувати у сидячому або напівсидячому положенні (ортопное).

Напади задишки, що швидко розвивається і набуває значної інтенсивності, при якій хворий буквально близький до асфіксії, називається задухою. Задуха, яка виникає періодично і раптово і триває деякий час, називається серцевою астмою. Вона виникає унаслідок виникнення раптової слабкості лівого шлуночка (при збереженні функції правого).

Болі в області серця є важливим і частим симптомом у хворих з серцевосудинною патологією. Найчастіша їх причина - порушення коронарного кровотоку унаслідок виникнення бляшок атеросклеротичного походження у вінцевих артеріях, що призводить як до стійкої так і до минучої ішемії міокарду.

Ці болі отримали назву стенокардитичних. Вони найчастіше стискаючі, пекучі,

6

мають нападоподібний характер, виникають при фізичному або психоемоційному навантаженні, а іноді і у спокої. Болі відчуваються, як правило, за грудниною і ірадіюють в ліву лопатку, плече, ключицю, супроводжуються відчуттям страху і припиняються після прийому нітрогліцерину або зменшення фізичного навантаження.

Іншою причиною болів (так званих некоронарогенних) в області серця можуть бути запальні процеси в міокарді, перикарді, коронарних судинах. Ці болі ниючі, тривалі, локалізовані частіше в області лівого соска, значні за площиною, без ірадіації.

Серцебиття є суб'єктивним відчуттям посилення і почастішання скорочень серця. Воно може бути ознакою ураження м'язу серця при інфаркті міокарду, міокардитах, пороках серця та інших органічних або функціональних змінах у ньому. Серцебиття може бути постійним або виникати нападоподібно.

Відчуття перебоїв в роботі серця супроводжується відчуттям завмирання, "перекидання", зупинки серця і зазвичай пов'язане із порушенням серцевого ритму.

Набряки (oedema) - надмірне накопичення рідини в тканинах і серозних порожнинах організму.

Набряки серцевого походження пов'язані із венозним застоєм на грунті серцевої недостатності і збільшення фільтрації рідини з крові в тканини. Як правило, серцеві набряки спочатку з'являються на стопах, в області кісточок, частіше до вечора, після тривалого знаходження у вертикальному положенні. По мірі наростання серцевої недостатності набряки охоплюють зону гомілок, стегон, мошонки, сягають попереку. Значне накопичення рідини в тканинах, особливо в підшкірній клітковині (анасарка), супроводжується накопиченням рідини в плевральних порожнинах (гідроторакс), в перикарді (гідроперикард), в черевній порожнині (асцит).

Кашель(tussis) у таких хворих є наслідком застійного повнокров'я легенів при серцевій недостатності і розвитку застійного бронхіту. Кашель при цьому звичайно сухий, хоча іноді виділяється невелика кількість мокротиння.

Кровохаркання (haemoptoe, haemoptysis) - поява крові в мокротинні. У таких випадках кровохаркання в більшості випадків обумовлено застоєм крові в малому колі кровообігу і виходом еритроцитів через стінку капілярів.

Запаморочення - нездатність утримати рівновагу, стан, при якому "втрачається грунт під ногами", а навколишні предмети як би спливають. Воно обумовлено погіршенням мозкового кровообігу у зв'язку з малим серцевим викидом або падінням артеріального тиску.

Слід підкреслити, що одна і та ж скарга може бути ознакою різних захворювань. Наприклад, біль у ділянці серця може бути ознакою як ішемічної хвороби серця так і запалення жовчного міхура, шлунку, листків плеври. Тому її слід пов’язувати із обставинами виникнення (фізичне навантаження, переохолодження, порушення дієти) та співставляти із віком та статтю хворого (наприклад, формування пороку серця у молодому віці найчастіше пов’язано із прогресуванням ревматичної хвороби серця, а у похилому – із кальцинозом серцевих клапанів та отворів). Хворобливі відчуття, на які хворий звертає менше

7

уваги і які можна виявити, лише задаючи хворому додаткові запитання (опитування за системами та органами – див. «посібник з написання історії хвороби» - мають назву додаткових (другорядних). Часто це посилання на втому, загальне нездужання, порушення сну тощо.

Слід звернути увагу, що хворий може не завжди адекватно ставитися до стану власного здоров’я. Це відношення коливається від негативного (повне ігнорування самого факту хвороби, небажання позбутися впливу факторів ризику (паління, зловживання алкоголем, професійні шкідливості); зверхнє – недооцінка рівня порушення власного здоров’я; панічне – повне поринання у хворобу або передхворобу; іпохондрічне – безпідставний страх за власне здоров’я та життя при відсутності причин для цього (невротичні стани). Інколи може мати місце і утілітарне ставлення до ситуації, що виникла, у вигляді бажання отримати якійсь певний зиск (моральний або матеріальний).

Також необхідно мати на увазі, що у даний час хворий як і будь-яка інша людина, отримує численну і не завжди якісну інформацію про свою хворобу, що може бути джерелом сумнівів, недовіри до лікаря і взагалі до можливостей медицини. Тому оцінювати скарги слід критично і мати на увази можливість виникнення 3 ситуацій:

•Агравації – перебільшення хворим (свідомо чи несвідомо) ознак свого захворювання;

•Симуляції – обстежуваний з якихось мотивів висітлює ті ознаки, які у нього відсутні;

•Дисимуляція – приховування або ігнорування ознак захворювання (наприклад – венеричних, СНІДу).

Опитування за системами органів.

При опитуванні хворого з тих чи інших причин суттєві для діагностики моменти можуть бути незгаданими. Тому після закінчення основного опитування хворого йому задають питання щодо порушення функцій всіх систем та органів, оскільки слід пам’ятати, що організм – це цілісна структура, у якій функціонування всіх органів та систем щільно взаємопов’язано.

Хворого послідовно опитують про неприємні відчуття, які б вказували на ураження дихальної, серцево-судинної та інших систем організму. Це дозволяє виявити хронічні заворювання, до проявів яких хворий «звик», або такі, які проявляються ознаками ураження різних систем – наприклад захворювання сполучної тканини (ревматичні), системи кровотворення (лейкемії) тощо.

Історія даного захворювання (Anamnesis morbi).

На цьому етапі з'ясовується історія провідного захворювання (інакше кажучі такого, з яким хворий у даний час звернувся до лікаря). Мета його - отримати відомості про початок і розвиток хвороби, причини її виникнення, заходи, якими хворий намагався подолати хворобу (не лікувався, лікувався самостійно або за порадами нефахівців, звернувся за фаховою медичною

8

допомогою). Надалі відтворюється перебіг захворювання (перебігав із періодами загострення та ремісії, ознаки зникли на якійсь час, набуло прогресуючого (прогредієнтного) перебігу), відновлюється картина лікувальних заходів, що проводилися (періодичні госпіталізації або курси амбулаторного лікування при загостреннях, отримане санаторно – курортне лікування, оперативні втручання з приводу саме даного захворювання, або хворий взагалі не звертався за медичною допомогою). Для цього, крім розповіді хворого, бажано ознайомитися із медичною документацією (виписки, епікризи), яка є у нього, оглянути ЕКГ, наявні рентгенограми і т.і. Якщо хворий був визнаний частково або повністю непрацездатним, слід зробити відмітку, з якого року встановлена група інвалідності. Збір анамнезу слід завершити моментом контакту лікаря із хворим (а не днем госпіталізації, якщо вона відюулася кілька днів потому).

Збирання анамнезу звичайно починається з питання: "Коли Ви захворіли?" або: "Коли Ви відчули себе хворим?"

У ряді випадків (при гострому перебігу хвороби) хворий може вказати точну дату, навіть день і годину початку хвороби (при пневмонії важкого перебігу, нирковій і печінковій кольках). Навпаки, для більшості хронічних захворювань є характерним їх поступовий розвиток, тому хворий не взмозі назвати конкретний термін. Так, при хронічному гастриті окремі скарги можуть тривати певний час і хворий не звертається за медичною допомогою, оскільки вони його мало турбують і не порушують загального стану. І лише посилення проявів хвороби або поява нових її ознак із появою необхідності зміни у образі життя, приводить пацієнта до лікаря. У зв'язку з цим завжди важливо з'ясувати, як почалося захворювання, як перебігало воно надалі, коли з'явилися і як виявлялися ті або інші його прояви. Наприклад, у хворого з набутим пороком серця першим проявом хвороби може бути ревматичний поліартрит (біль, почервоніння, припухлість великих суглобів), кардит (запалення міокарду із больовим та іншими синдромами), які виникають у підлітковому віці, швидко зникають і хворий може уникнути поглибленого медичного обстеження. Потім, через порівняно тривалий термін з'являється задишка при фізичному навантаженні, набряки на нижніх кінцівках (ознаки серцевої недостатності) і такий хворий вперше потрапляє у поле зору лікарів.

На початку ішемічної хвороби серця болі за грудниною виникають лише при значному фізичному навантаженні, а надалі, по мірі прогресування хвороби, вони з'являються при менш інтенсивних навантаженнях і навіть у спокої, особливо вночі під час сну.

Важливим моментом анамнезу хвороби є встановлення зв'язку виникнення і перебігу даного захворювання з чинниками зовнішнього і внутрішнього середовища (переохолодження, фізичне і психічне перенапруження, порушення харчування, перенесена інфекція, інтоксикація і ін.). Anamnesis morbi включає також відомості про проведені раніше обстеження і лікування стосовно даного захворювання. Наприклад, хворий, що пред'являє скарги на болі в епігастральній області, може повідомити, що у нього при фіброгастроскопії і рентгенологічному дослідженні, які виконувалися визначений час назад. знаходили виразку шлунку, або за допомогою ультразвукового дослідження були знайдені камені жовчного

9

міхура. Відомості про попереднє лікування і його ефективність дозволяють лікарю вибрати правильну на даний момент тактику терапії, виключити застосування малоефективних для даного хворого препаратів, скорегувати їх дози. Анамнез хвороби повинен відзеркалювати її розвиток від початку захворювання до часу контакту хворого із лікарем. Завершується цей розділ встановленням мотивів даного звернення до лікаря (загострення хвороби, необхідність уточнення діагнозу, недостатня ефективність лікування, що проводилося і т.д.).

Історія життя хворого (Anamnesis vitae).

Anamnesis vitae - історія життя хворого є медичною біографією пацієнта, яка дає стисоий опис умов проживання його від дитинства до сьогодення. Основна мета цього розділу - з'ясувати вплив умов життя пацієнта на виникнення і перебіг хвороби, скласти уявлення про наявність спадкового нахилу до деяких захворювань (цукровий діабет, гіпертонічна хвороба). Розпит починається із отримання загальнобіографічних відомостей: де і у якій родині народився хворий, матеріально – побутових умов його зростання та проживання у даний час. Визначається, чи не відставав пацієнт від однолітків у фізичному та інтелектуальному розвитку, чи був допущений до занять фізичною культурою, для чоловіків – чи призивався до лав армії, а якщо ні – з яких причин.

Останніми роками отримало розвиток вчення про чинники ризику захворювання, визначення яких має незаперечний вплив на профілактику прогресування хвороби та розвиток її ускладнень. Чинники ризику - це побутові,

професійні, соціальні, спадкові моменти життя хворого, які, не будучи безпосередньою причиною хвороби, при тривалому або постійному їх впливу сприяють її розвитку.

Наприклад, до чинників ризику ішемічної хвороби серця відносяться гіподинамія, куріння, гіперхолестеринемія, гіпертензія, психічне перенапруження.

Даний розділ повинен містити відомості про характер і умови виробничої діяльності (тривалість робочого дня, контакт з шкідливими речовинами, робота в запиленому, холодному приміщенні і т.п.), побуту (умови мешкання, відпочинок, сон), особливості харчування хворого.

Слід уточнити, чи не перебував хворий на на радіаційно забрудненій території і чи не брав участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Деяке значення мають житлово – побутові умови проживання, режим харчування (регулярність, збалансованість, часте використання закладів громадського харчування, чи не є хворий прихильником вегетаріанства чи роздільного харчування, оскільки ці фактори можуть мати певне значення у виникненні як захворювань органів травлення, так і порушень обміну речовин та зниженні імунної здатності організму в цілому.

Важливим моментом є розпитування щодо раніше перенесених захворювань, операцій і травм. Обов’язковими є запитання щодо наявності у нього або найближчих родичів туберкульозу, венеричних захворювань, жовтяниці, малярії. Відомості про перенесений інфекційний гепатит можуть допомогти в діагностиці хронічного гепатиту або цирозу печінки. Вони також є

10