Назва етапу	Зміст етапу
Перший етап − цілеспрямування (постановка мети і завдань).	Визначення місця і мети виховної діяльності в житті колективу. Формулювання конкретних виховних завдань, варіантів діяльності. Виявлення пропозицій щодо змісту виховної діяльності. Обговорення мети майбутньої діяльності. Висунення та обговорення варіантів майбутньої діяльності. Визначення потреби особистісного розвитку учнів на основі аналізу результатів психолого-педагогічної діагностики. Виявлення кола проблем психосоціальної дезадаптації школярів. Визначення місця школярів у системі міжособистісних відносин. Визначення мети і завдань виховного впливу.
Другий етап − колективне планування виховного заходу.	Добір ефективних форм виховного заходу. Колективне обговорення запропонованих варіантів колективної справи. Вибір майбутньої творчої справи на загальних зборах колективу. Поділ учнів на мікрогрупи (5-7 осіб). Висунення ідей, пропозицій щодо змісту майбутньої справи у мікроколективах. Добір мікроколективом найбільш цікавих пропозицій.
Третій етап − організація (підготовка) виховного заходу.	Уточнення, конкретизація плану підготовки й проведення колективного заходу. Організація безпосереднього виконання розробленого плану. Заохочення ініціативи кожного учасника. Виконання ділянки роботи в мікроколективах. Керівництво та координація Радою заходу роботою мікроколективів. Висунення пропозиції щодо можливих варіантів проведення заходу, добір кращих варіантів. Внесення пропозицій щодо варіантів вирішення завдань, усунення труднощів, які виникають. Надання підтримки учням в разі утруднень. Позитивна оцінка кожного успіху учнів.
Четвертий етап − безпосереднє проведення виховного заходу.	Реалізація розробленого керівним органом конкретного плану (сценарію) з усіма корективами, внесеними його учасниками в процесі підготовки. Участь у заході в певній ролі відповідно до сценарію. Створення позитивного емоційного настрою під час проведення заходу. Стимулювання самостійного пошуку виходу зі складних ситуацій.
П’ятий етап − підведення підсумків, оцінка результатів заходу.	Підведення підсумків виконання виховних завдань. Систематизація та узагальнення висловлених думок щодо проведеного заходу. Аналіз підсумків проведеного колективного заходу у мікроколективах.
Шостий етап − організація післядії.	Виконання рішень, ухвалених загальними зборами. Внесення змін у творчі доручення мікроколективам. Підготовка статті за матеріалами колективної творчої справи. Розробка пропозицій щодо наступної колективної діяльності. Визначення на основі проведеного аналізу наступної діяльності колективу. Внесення необхідних коректив у наступну колективну творчу справу. Навчання учнів формулювати висновки, вносити корективи в діяльність. Актуалізація уваги на необхідності використання досвіду в процесі організації та проведення аналогічних виховних заходів, колективних творчих справ.

1.Нормативно-правова база реалізації освітньої політики в Україні.

Основною складовою нормативної бази реформування вищої освіти сучасної України є Конституція України, Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), Національна доктрина розвитку освіти та Закон України “Про вищу освіту” № 2984-ІІІ із змінами від 4 листопада 2005 р. Відповідно до Конституції України, кожен громадянин країни має право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23) та право на освіту, навіть при цьому держава забезпечує доступність і безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі за Державним замовленням, розвиток вищої і післядипломної освіти різних форм навчання, надання державних стипендій та пільг учням і студентам (ст. 53) . Державна політика в освіті характеризується неперервним виробленням і здійсненням заходів щодо реформування освітньої галузі. 17 квітня 2002 р. Указом Президента України була затверджена Національна доктрина розвитку освіти, яка визначає систему концептуальних ідей та поглядів на стратегію і основні напрями розвитку освіти в першій чверті ХХІстоліття. Метою державної політики щодо розвитку освіти, як зазначається в цьому документі, полягає у створені умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід’ємну складову європейської та світової спільноти. Закон України “Про вищу освіту” 2002 р. є однією з базових складових законодавства України про освіту, що формулює нормативно-правові вимоги щодо організації та функціонування системи вищої освіти в Україні, її правові, організаційні, фінансові та інші засади. У 2002 р. вийшов у світ науково-практичний коментар до Закону України “Про вищу освіту”, в якому детально роз’яснюється зміст найважливіших теоретичних понять, пов’язаних з навчально-виховним процесом, розкриваються особливості застосування положень Закону в усіх сферах організації і діяльності вищих навчальних закладів усіх форм власності. На виконання Національної програми правової освіти населення у 2003 р. було випущено у світ перший офіційний і найбільш повний друкований збірник чинних нормативно-правових актів вищих органів влади України, Конституційного Суду України, МОН України, ВАК України у сфері вищої освіти. Головну увагу в цьому збірнику приділено викладу нормативного забезпечення організації навчального процесу, ретельно упорядковані акти, що регулюють наукову діяльність у ВНЗ, питання підготовки і захисту дисертаційних робіт, присвоєння наукових ступенів і вчених звань.

2 Система освіти України

Складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту,

Дошкільна освіта і виховання здійснюються у сім’ї та дошкільних закладах освіти у взаємодії з сім’єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров’я дітей, їх всебічного розвитку. Дошкільними закладами освіти є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади.

Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.

Повна загальна освіта в Україні є обов’язковою і надається у різних типах закладів освіти. Основним з-поміж них є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: І – початкова школа ( 1-4 класи), що забезпечує початкову загальну освіту, ІІ – основна школа ( 5-9 класи), що забезпечує базову загальну середню освіту, ІІІ – старша школа ( 10-11 класи), що забезпечує повну загальну середню освіту.

Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються профільні класи ( з поглибленим вивченням окремих предметів або початковою допрофесійною підготовкою), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об’єднань.

Позашкільна освіта та виховання спрямовуються на розвиток здібностей, талантів у дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному самовизначенні.

(палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії ).

Професійно-технічна освіта зорієнтована на здобуття професії, перепідготовку, підвищення професійної кваліфікаці ( професійно-технічні училища, професійно-художні училища, професійні училища соціальної реабілітації, училища-агрофірми, училища-заводи, вищі професійні училища).

Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Вищими закладами освіти є : технікуми (училища), коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети та інші.

Для вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації: І – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти; ІІ – коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти; ІІІ і ІY рівні ( залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет.

Післядипломна освіта ( спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) сприяє одержанню нової кваліфікації. До закладів післядипломної освіти належать: академії, інститути, (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати; підрозділи вищих закладів освіти ( філіали, факультети, відділення та інші); професійно-технічні заклади освіти; відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

Для самоосвіти громадянами створюються відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіо навчальні програми тощо.