Розглянемо симптоми професійного вигорання. До першої групи відносять психофізичні симптоми:

• відчуття постійної втоми не тільки ввечері, але і вранці, відразу після сну (симптом хронічної втоми);

• відчуття емоційного і фізичного виснаження;

• зниження сприйнятливості і реактивності у зв’язку зі змінами зовнішнього середовища (відсутність реакції зацікавленості на чинник новизни або реакції страху на небезпечну ситуацію);

• загальна астенізація (слабкість, зниження активності та енергійності, погіршення біохімії крові і гормональних показників);

• частий безпричинний головний біль; постійні розлади шлунково-кишкового тракту;

• різка втрата або різке збільшення ваги;

• повне або часткове безсоння;

• постійний загальмований, млявий стан і бажання спати протягом всього дня;

• задишка або порушення дихання при фізичному або емоційному навантаженні;

• помітне зниження зовнішньої та внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів.

Друга група об’єднує соціально-психологічні симптоми:

• байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, відчуття пригніченості);

• підвищена дратівливість на незначні, дрібні події;

• часті нервові зриви (спалахи невмотивованого гніву або відмова від спілкування, замкнення у собі);

• постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації немає причин (відчуття провини, образи, сорому, підозрілість, скутість);

• відчуття неусвідомленого неспокою і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так, як треба»);

• відчуття гіпервідповідальності і постійне почуття страху, що «щось не вдасться» або «я не впораюся»;

• загальна негативна настанова на життєві і професійні перспективи (за типом «як не намагайся, все одно нічого не вийде»).

Третя група — поведінкові симптоми:

• відчуття, що робота стає все важчою і важчою, і виконувати її — все важче і важче;

• співробітник помітно змінює свій робочий режим (збільшує або скорочує час роботи);

• постійно, без необхідності, бере роботу додому, але і вдома її не робить;

• керівникові важко ухвалювати рішення;

• відчуття даремності, зневіра, що справи поліпшаться, зниження ентузіазму у ставленні до роботи, байдужість до її результатів;

• невиконання важливих, пріоритетних завдань і «зациклення» на дрібних деталях, не відповідна до службових вимог витрата більшої частини робочого часу на мало усвідомлюване або не усвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій;

• дистанційність від співробітників і клієнтів, підвищення неадекватної критичності;

• зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок,вживання наркотичних засобів.

Н.Є. Щуркова у своїй роботі «Класне керівництво» говорить про те, що якщо виходити із сутності та змісту професії педагога, то перша основна риса - це інтерес до життя. Вплив цієї особистісної риси на зміст і характер роботи педагога надзвичайно сильне, і тим сильніше, що воно непомітно навіть самому вчителю. Дитинство, так небайдуже до життя, не прощає байдужості до життя кого-небудь, тим більше якщо така байдужість виявляє педагог. Інтерес до життя - умова роботи з дитинством, це умова ефективного виховання, тому що виховання неодмінно орієнтовано на формування здатності бути щасливим, а в основі такої здатності лежить прийняття життя як такого в якості великого дару природи [29; 30].

Друга особистісна характеристика. Сприяє успішності роботи з дітьми - це інтерес до людини як до такого. Під ним мається на увазі загальне ставлення до людини як до феномену в системі живих організмів на землі. Коли увага до різного роду особистісним проявам «Я» людини пов'язане з пізнанням людської душі, з повагою індивідуальності, з визнанням права людини на особливості і несхожість з іншими людьми і коли у ставленні до людини зберігається ціннісна позиція поза залежності від характеристик цієї людини. Якщо педагогу цікава людина як така, легко вирішується ціла низка проблем. Вирішується горезвісне питання любові до дитини, тому що педагогу за наявності інтересу до людини цікавий кожен вихованець.

Не можна любити сотні і тисячі людей, з якими доводиться працювати вчителеві під час свого професійного життя - для цього не вистачить духовних і фізичних сил. Але, маючи інтерес до людини, працювати з безліччю дітей при всій складності і тонкощі цієї роботи легко, якщо забезпечена професійна компетентність [25; 30]. Інтерес до людини допомагає знайти професійне рівновагу і встояти на професійній висоті, а значить, тверезо оцінювати суть проблеми та шляхи її вирішення[34].

Третя важлива характеристика - це інтерес до культури [34]. Як особистісна характеристика він, з одного боку, є умовою успішності професійної роботи педагога, а з іншого боку ця риса особистості розвивається в процесі виховання. У поняття культури входить все, що вирощується людиною, все, що стало перетворенням натури [25; 30]. Коли мова йде про інтерес до культури педагога, то мається на увазі широка палітра його інтересів до техніці, науці, мистецтву, влаштування побуту, політичного устрою суспільства, моралі, економіці, гігієни та інших форм творення в світі.

Інтерес до культури у педагога означає не лише власне ознайомлення з фактами розвивається світової культури, а й формування у дітей такої пильної уваги до даними фактами, не тільки перетворення власного життя, а й залучення дітей до коригування звичного змісту та ходу життя у злагоді з досягненнями світової культури, не тільки особисте оцінювання відбувається в культурі, але неодмінно цілеспрямоване залучення дітей до аналітичної роботи розуму в оцінюванні культурних просувань або падінь [34].

Одне з найбільш сильних протиріч виховання полягає в тому, що педагог є представником вчорашньої культури [34], йому ж доводиться виступати в ролі представника сьогоднішньої, хоча він нею володіє в недостатній мірі, а іноді і зовсім далекий від неї. Але це протиріччя долається: долучаючи дітей до культури, педагог сам оволодіває тим, що прищеплює дітям. Педагогічний стаж вчителя відіграє важливу роль при становленні його в професії, адже стаж - це в першу чергу досвід і наробіток власних стратегій поводження.

Але чи є це тільки позитивним моментом для особистості педагога, або разом з нагромадженням досвіду, накопичується ще й утома й розчарування в професії що в наслідок заважає подальшій плідній роботі педагога? Це питання досить актуальне саме на сьогоднішній день, тому що в основному в наших школах працюють вчителі з більшим педагогічним стажем, вчителі-пенсіонери. Адже напевно не випадково за законодавством України, учитель по досягненню 10 років безперервного педагогічного стажу має право на оплачувану річну відпустку. Проблемою дослідження педагогічного стажу як фактору синдрому емоційного вигоряння займалися Орел В.Е., Бойко В.В., Ушаков І.Б., Сорокін О.Г. і інші автори.

Проблема стресостійкості людини в різних професіях постійно перебуває в полі зору психологів. Однією із самих напружених в емоційному плані видів праці є професія педагога. У своїй діяльності педагог повинен прагнути до успішного рішення поставлених перед ним завдань незалежно від негативних факторів, що впливають на нього, зберігати самовладання, залишатися для учнів, вихованців прикладом в особистісному плані, відповідати за збереження фізичного й психічного здоров'я своїх вихованців. Плата за відповідальність досить високі - нервова перенапруга й емоційне виснаження професіонала.

Наслідком підвищеної напруженості праці педагога стає апатія, дратівливість, брутальність на адресу вихованців, учнів. На тлі зниження психічного тонусу відбувається зниження якості освітнього процесу й втрата інтересу до своєї діяльності, що перетворюється для педагога у важку трудову повинність. Відомо, що у авторитарних педагогів (вихователів, учителів початкових класів) діти хворіють частіше. Причина має психосоматичну природу: стомлений психологічним тиском дитячий організм занедужує, надаючи тим самим можливість дитині відпочити. Тому психологічне здоров'я педагога є важливою умовою здоров'я дітей.

На сьогоднішній день у практиці освітніх установ педагоги досить часто зіштовхуються із проблемою емоційного вигорання. І, на жаль, не кожний може самостійно із цим упоратися. Динаміка розвитку емоційного вигорання - процес сугубо індивідуальний. Але, як відзначає Н.Е. Водоп'янова [10; 11], вигорання заразне, воно подібно інфекційній хворобі.

Факторами, що ініціюють виникнення синдрому емоційного вигоряння, є особливості професійної діяльності й індивідуальні характеристики самих професіоналів. Частіше ці фактори називають організаційними й індивідуальними.

Група організаційних факторів містить у собі умови роботи й матеріального середовища, соціально-психологічні умови діяльності професіонала. Група індивідуальних факторів містить у собі соціально-демографічні характеристики й особистісні особливості професіонала. У загальному життєвому циклі людини виділяються окремі вікові цикли, під час яких виникають якісні зміни в життєдіяльності людини. Вік 28-34, 40-45, 50-55 років є самим значимим в житті людини. Особливо важливий вік від 40 до 45 років, який можна назвати «віком попередніх підсумків життя». Кризи четвертого й п'ятого десятиліть характеризуються втратою новизни, зниженням рівня професіоналізму, зниженням самооцінки у зв'язку з переживанням вичерпаності своїх можливостей, спостерігається збідніння особистості в результаті припинення систематичної освітньої діяльності (Л.І.Анциферова). Причиною спаду професійної активності педагогів від 30 до 40 років може служити криза середини життя. Людина в перший раз аналізує минуле, оцінює минуле, обмірковує свої досягнення, підводить деякі підсумки.

Отже, зазначимо, що на основі теоретичного аналізу ми визначили основні структурно-змістові характеристики емоційного вигорання педагогічних працівників, які полягають у виникненні емоційного вигорання: особливості професійної діяльності й індивідуальні характеристики самих професіоналів. Основними з яких є: інтерес до життя, інтерес до людини,інтерес до культури. Їх поділяють на організаційні й індивідуальні.

Організаційні містять у собі умови роботи й матеріального середовища, соціально-психологічні умови діяльності професіонала. Індивідуальні містять у собі соціально-демографічні характеристики й особистісні особливості професіонала. Емоційне вигорання - це довготривала стресова реакція, яка виникає внаслідок тривалих професійних стресів середньої ефективності.

РОЗДІЛ 2

ЧИННИКИ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ ПЕДАГОГІВ