2. Поняття та структурно-змістові характеристики емоційного вигорання педагогічних працівників

За даними досліджень в наш час більше 35 млн. людей у всьому світі страждають клінічною формою синдрому хронічної втоми. На початку 70 років XX ст. цей стан було визначено як синдром «емоційного вигорання» [4].

Існує так звана «група ризику» працівників, які найбільш схильні до вигорання – це ті, хто працює у сфері «людина-людина» і в силу своєї професії змушені багато і інтенсивно спілкуватись з іншими людьми. Факторами, які впливають на вигорання, є індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту. Швидше «вигорають» працівники з слабкою нервовою системою і ті, хто має інтровертований характер, індивідуальні особливості яких не поєднуються з вимогами професій типу «людина-людина» [6].

До 1982 р. в англомовній літературі було опубліковано понад тисяча статей по емоційному вигоранню. Представлені в них дослідження носили головним чином описовий і епізодичний характер [9]. Первинна кількість професіоналів, які розглядали схильних до «емоційного вигорання», було небагато. Це були співробітники медичних установ і різних добродійних організацій [4].

Р. Шваб розширює групу професійного риску: це – перш за все вчителі, поліцейські, юристи, тюремний персонал, політики, менеджери всіх рівнів. Як пише К. Маслач [35], один з провідних фахівців з дослідження «емоційного вигорання»: діяльність цих професіоналів вельми різна, але всіх їх об'єднує близький контакт з людьми, який, з емоційної точки зору, часто дуже важко підтримувати тривалий час [5].

Саме поняття феномену неодноразово змінювалося. У 1976 році К. Маслач визначила вигоряння як реакцію на зв'язний з роботою стрес, що призводить до емоційного віддаленню від клієнта, нелюдським відношенню до нього, зниження ефективності в роботі. У 1981 році К. Маслач і С. Джексон запропонували наступне визначення: вигоряння - синдром емоційного виснаження й цинізму, який часто з'являється у персоналу, який працював з людьми, і призводить до розвитку негативного ставлення до своїх клієнтів. У своїй роботі 1986 К. Маслач [35] говорить про те, що люди, які працюють у сфері послуг і освітніх установах, за умовами професії змушені проводити значний час в інтенсивному взаємодії з іншими людьми.

Великий інтерес для досліджень вигоряння представляє концепція А. Пайнс, який розглядає феномен в іншому ракурсі, а саме як результат поступового процесу розчарування у невдалому пошуку сенсу життя, який проявляється в стані фізичного, емоційного та психологічного виснаження. Дана екзистенційна модель у тій чи іншій мірі характерна для представників усіх типів професій [27; 28].

Можна стверджувати, що емоційне вигорання, що характеризується емоційною сухістю педагога, розширенням сфери економії емоцій, уникненням, ігноруванням індивідуальних особливостей що вчаться, робить досить сильний вплив на характер професійного спілкування вчителя. Ця професійна деформація заважає повноцінному управлінню учбовим процесом, наданню необхідної психологічної допомоги, становленню професійного колективу. Реальна педагогічна практика демонструє, що сьогодні досить чітко просліджується факт втрати інтересу до учня як до особи, неприйняття його таким, яким він є, спрощення емоційної сторони професійного спілкування. Багато педагогів відзначають у себе наявність психічних станів, що дестабілізують професійну діяльність - тривожність, смуток, пригніченість, апатія, розчарування, хронічна втома [17].

Психологічний словник дає нам таке визначення емоційного вигорання: синдром емоційного вигорання (СЕВ) - це реакція організму, що виникає у наслідок тривалої дії професійних стресів середньої інтенсивності. СЕВ - це процес поступової втрати емоційної, когнітивної і фізичної енергії, що виявляється в симптомах емоційного, розумового виснаження, фізичного стомлення, уникнення і пониження задоволеності від виконання роботи. У літературі як синонім синдрому емоційного вигорання, вживається термін "синдром психічного вигорання" [37].

Емоційне вигорання розглядається також як механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на вибрані психотравмуючі дії. Іншими словами одним з видів емоційного вигорання є стрес і депресія.

Будь-яке перевантаження, незалежно від його походження, викликає захисну реакцію. Це знайдений стереотип емоційної, частіше всього, професійної поведінки. Проте, можна сказати, що емоційне вигорання носить як позитивний, так і негативний характер, оскільки "Вигорання" – частково функціональний стереотип, оскільки дозволяє дозувати і економно витрачати енергоресурси організму. В той же час можуть виникати його дисфункційні наслідки, коли "вигорання" негативно позначається на виконанні професійної діяльності в стосунках з партнерами.

Час від часу СЕВ позначається поняттям «Професійне вигорання», що дозволяє роздивлятися це явище в аспекті особистої деформації під впливом професійних стресів [6].

В.В. Бойко дає наступне визначення емоційного вигорання - це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на вибрані психотравматичні впливи. Являє собою придбаний стереотип емоційної, частіше - професійної поведінки. З одного боку, воно дозволяє людині дозувати і економно використовувати енергетичні ресурси, з іншого - вигоряння негативно позначається на виконанні роботи і відносинах з людьми [7].

За визначенням М. Є. Водоп'янова [10], емоційне вигорання - це довготривала стресова реакція, яка виникає внаслідок тривалих професійних стресів середньої ефективності. Її можна розглядати в аспекті особистісної деформації, яка відбувається під впливом професійних стресів [10; 11].

Професійне вигоряння - це синдром, що розвивається на тлі хронічного стресу і веде до виснаження емоційно-енергетичних і творчих ресурсів працюючої людини.

Професія вчителя відноситься до «групи ризику», оскільки вчитель піддається інформаційним і емоційним стресам, емоційному вигоранню.

Інформаційний стрес виникає при великому об'ємі інформації, при необхідності часто приймати рішення [24]. Емоційний стрес виникає в конфліктних ситуаціях, в яких людина тривалий час не може задовольнити свої біологічні і соціальні потреби [14]. Основними причинами емоційного стресу є прискіпливість, критика себе і інших, прихована образа, гнів, відчуття провини і так далі.

Виділяють такі типи особистості вчителя, схильних до емоційного вигорання і стійких до нього. В схильних типів педагогів частіше просліджується схильність до конкуренції, агресивності, нетерпіння, занепокоєння, експресивна мова, відчуття браку часу. Дослідники стресу виявили тенденцію відповідати на стресові ситуації однаковими характерними реакціями, які обумовлені системою психологічних механізмів [3].

Почуття: втома від усього, пригніченість, незахищеність, відсутність бажань, страх помилок, страх невизначених неконтрольованих ситуацій, страх здатися недостатньо сильним, недостатньо досконалим.

Думки: про несправедливість дій щодо себе, незаслужено свого становища в суспільстві, недостатнім оцінюванням оточуючими власних трудових зусиль, про власну недосконалість.

Дії: критика по відношенню до оточуючих і самого себе, прагнення бути поміченим або, навпаки, непоміченим, прагнення робити все дуже добре або зовсім не старатися.

Зрозуміло, що певні особистісні характеристики можна назвати факторами ризику в плані появи професійного вигорання [7; 9].

Найважливішим фактором можна назвати зниження почуття власної гідності. Тому для цих людей стресогенним є ситуації соціального порівняння. Зовні це проявляється як незадоволення своїм статусом, погано приховане роздратування (аж до заздрості) на адресу людей, соціально більш успішних. Їх досягнення трактуються як випадкові, рівно як і власна неможливість зрівнятися з ними. Після того, як факт існування емоційного вигорання став загальновизнаним, виникло питання про причини його виникнення і чинники сприяючих його розвитку або гальмуванню. Станом емоційного вигорання зазвичай відповідають почуття, думки, дії [5].

Традиційно чинники емоційного вигорання групувалися в два великі блоки: зовнішні, до яких відносяться особливості професійної діяльності і внутрішні - індивідуальні характеристики особи [7].

Т.В. Решетова виділяє такі чинники, які впливають на емоційне вигорання:

- не емоційність або невміння спілкуватися;

- алекситимія у всіх проявах (неможливість висловити словами свої відчуття), завжди пов'язано з тривогою;

- трудоголізм, коли відбувається камуфляж якої-небудь проблеми роботою (трудоголік найчастіше прикриває темпом свою професійну неспроможність);

- люди без ресурсів (соціальні зв'язки, родинні зв'язки, кохання, професійна спроможність, економічна стабільність, мета, здоров'я і так далі).

Розглянемо також класифікацію В.В. Бойко, який виділяє ряд зовнішніх і внутрішніх передумов, що провокують емоційне вигорання [6].

Група організаційних (зовнішніх) чинників, до яких відносяться умови матеріального середовища, зміст роботи і соціально-психологічні умови діяльності, є найбільш показовою в області досліджень вигорання. Не випадково в деяких роботах підкреслюється домінуюча роль цих чинників у виникненні вигорання. Розглянемо їх:

- хронічна напружена психоемоційна діяльність;

- дестабілізуюча організація діяльності;

- підвищена відповідальність за виконувані функції і операції;

- неблагополучна психологічна атмосфера професійної діяльності: ;

- психологічно важкий контингент, з яким має справу професіонал у сфері спілкування [7].

До внутрішніх чинників, обумовлюючи емоційне вигорання, в своїй статті «Енергія емоцій в спілкуванні: погляд на себе і на інших», В.В.Бойко відносить наступні чинники [5; 6]:

- схильність до емоційної ригідності;

- інтенсивна інтеріоризація (сприйняття і переживання) обставин професійної діяльності;

- слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності;

- етичні дефекти і дезорієнтація особи [5; 6].

Дуже детально освітлює симптоми всіх трьох фаз В.В. Бойко в своїй статті «Енергія емоцій в спілкуванні: погляд на себе і на інших», розглянемо їх [5].

Фаза «Тривожної напруги». Нервова (тривожна) напруга служить передвісником і «запускаючим» механізмом у формуванні емоційного вигорання. Напруга має динамічний характер, що обумовлюється вимотуючою постійністю або посиленням психотравмуючих чинників. Фазу напруги формують наступні симптоми.

1. Симптом «переживання психотравмуючих обставин».

Виявляється усвідомленням психотравмуючих чинників професійної діяльності, які важко або зовсім неусувні, що посилюються. Нерозв'язність ситуації наводить до розвитку інших явищ «вигорання».

2. Симптом «незадоволення собою».

В результаті невдач або нездатності вплинути на психотравмуючі обставини, людина зазвичай випробовує незадоволеність собою, вибраною професією, посадою, конкретними обов'язками. Діє механізм «емоційного переносу» - енергетика прямує не лише і не стільки зовні, скільки на себе. Принаймні, виникає замкнутий енергетичний контур «Я і обставини» : враження від зовнішніх чинників діяльності постійно травмують особу і спонукали її знов і знов переживати психотравмуючі елементи професійної діяльності.

3. Симптом «загнаності у клітку».

Виникає в результаті стресу так би мовити логічне продовження стресу, що розвивається. Коли психотравмуючі обставини дуже давлять і усунути їх неможливо, до нас часто приходить відчуття безвихідності. Це наводить до посилення психічної енергії і, якщо вона не знаходить виходу, якщо не спрацював який-небудь засіб психологічного захисту, включаючи «емоційне вигорання», то людина переживає відчуття «загнаності в клітку».

4. Симптом «тривоги і депресії».

Виявляється у зв'язку з професійною діяльністю в особливо ускладнених обставинах, спонукаючих до емоційного вигорання як засобу психологічного захисту. Симптом «тривоги і депресії», - мабуть, крайня крапка у формуванні тривожної напруженості при розвитку емоційного вигорання.

Фаза «Резистенції». Вичленення цієї фази в самостійну вельми умовно. Фактично опір наростаючому стресу починається з моменту появи тривожної напруги. Це природно: людина усвідомлено або несвідомо прагне до психологічного комфорту, понизити тиск зовнішніх обставин за допомогою наявних в його розпорядженні засобів. Формування захисту на даній фазі проявляється наступними симптомами вигорання.

1. Неадекватне вибіркове емоційне реагування: спостерігається у випадках, коли професіонал перестає уловлювати різницю між двома явищами, що принципово відрізняються: економним проявом емоцій і неадекватним вибірковим емоційним реагуванням. Тобто, професіонал неадекватно «економить» на емоціях, обмежує емоційну віддачу за рахунок вибіркового реагування на ситуації суб’єктів діяльності; емоційний контакт встановлюється не зі всіма суб’єктами, а за принципом «хочу – не хочу» — неадекватним або вибірковим чином.

2. Емоційно-етична дезорієнтація: виявляється в тому, що у працівника емоції не спонукають або не достатньо стимулюють етичні відчуття. Не проявляючи належного емоційного ставлення до свого підопічного (учня, клієнта, пацієнта і так далі), він захищає свою стратегію: виправдовується перед собою за припущену грубість або відсутність уваги до суб’єкта, раціоналізує свої вчинки або проектує провину на суб’єкта, замість того, щоб адекватно визнати свою провину. У емоційно складних ситуаціях використовуються думки: «Це не той випадок, щоб переживати», «Таким людям не можна співчувати».

3. Розширення сфери економії емоцій: проявляється поза професійною діяльністю — вдома, під час спілкуванні з приятелями і знайомими. На роботі фахівець так втомлюється від контактів, розмов, відповідей на запитання, що йому не хочеться спілкуватися навіть з близькими.

4. Редукція професійних обов’язків: виявляється в спробах полегшити або скоротити обов’язки, які вимагають емоційних витрат.

Фаза «Виснаження». Характеризується більш або менш вираженим падінням загального тонусу і ослабленням нервової системи. Емоційний захист стає невід’ємним атрибутом особи. Дана фаза також проявляється низкою симптомів:

1. Емоційний дефіцит: проявляє себе відчуттям, що емоційно професіонал вже не може допомогти суб’єктам своєї діяльності.

2. Емоційна відчуженість: працівник майже повністю виключає емоції зі сфери своєї професійної діяльності. Його майже ніщо не хвилює, не викликає емоційного відгуку: ні позитивні, ні негативні обставини.

3. Особисте відсторонення, або деперсоналізація: проявляється широким діапазоном зміни настрою та вчинків професіонала у сфері спілкування. Перш за все, відчувається повна або часткова втрата інтересу до людини – суб’єкта професійної діяльності.

4. Психосоматичні та психовегетативні порушення: виявляються на рівні психічного і фізичного самопочуття.

Складові синдрому вигорання (згідно моделі К. Маслач та С.Джексон) [7; 10].

Синдром вигорання включає в себе три основні складові:

• емоційну виснаженість;

• деперсоналізацію (цинізм);

• редукцію професійних досягнень.

Під емоційною виснаженістю розуміється відчуття спустошеності і втоми, викликане власною роботою. Деперсоналізація передбачає цинічне ставлення до роботи та до її об’єктів. Зокрема, в соціальній сфері при деперсоналізації виникає байдуже, негуманне, цинічне ставлення до людей, з якими працюють. Редукція професійних досягнень – виникнення у працівників почуття некомпетентності в своїй професійній сфері, усвідомлення неуспішності в ній.