5

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….	7
РОЗДІЛ 1 ЕМОЦІЙНЕ ВИГОРАННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ …………………………………
1.1. Витоки дослідження емоційного вигорання педагогів …………….
1.2. Поняття та структурно–змістові характеристики емоційного вигорання педагогічних працівників……………………………………..
РОЗДІЛ 2 ЧИННИКИ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ ПЕДАГОГІВ …………..…..
2.1. Задоволеність працею як чинник емоційного вигорання……………. 2.2. Психологічний клімат як чинник емоційного вигорання……………
2.3. Факторна модель емоційного вигорання педагогів………………….
РОЗДІЛ 3 ЕМПІРІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО КЛІМАТУ ПЕДАГОГІЧНОГО КОЛЕКТИВУ ЯК ЧИННИКА ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ ВЧИТЕЛІВ ЗОШ……………............................................
3.1. Організація та методики дослідження………………………............ 3.2. Аналіз результатів дослідження впливу психологічного клімату педагогічного колективу як чинника емоційного вигорання вчителів РОЗДІЛ 4 ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ............................................................................................ 4.1. Аналіз потенційних небезпек……………………………………….. 4.2. Заходи по забезпеченню безпеки…………………………………… 4.3. Заходи по забезпеченню виробничої санітарії та гігієни праці….. 4.4. Заходи з пожежної безпеки………………………………………….. 4.5. Заходи по забезпеченню безпеки у надзвичайних ситуаціях ……….
ВИСНОВКИ………………………………………………………………….
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….......
ДОДАТКИ……………………………………………………………………
Додаток А. Методика діагностики оцінки психологічного клімату колективу (А.Н. Лутошкін)………………………………………………..
Додаток Б. Методика діагностики емоційного вигорання (В.В. Бойко)..
Додаток В. Первинні результати дослідження…………………………….

ВСТУП

У педагогічному колективі взаємодіють індивіди зі своїми особистісними якостями, інтересами, з різним статусом, що обумовлює їхню поведінку і вплив на інших осіб. Кожен з них намагається зайняти активну позицію, відстояти свої права, реалізувати можливості, утвердити амбіції. Ця складна мозаїка інтересів, прагнень, дій утворює соціально-психологічний клімат у колективі. В наш час істотно збільшився перелік професій, представники яких схильні до небезпеки емоційного вигорання. Міжособистісні відносини являють собою чи не головний чинник впливу на емоційне вигорання, тому колектив, а саме психологічний клімат у ньому стає актуальним для дослідження. До цих професій належать соціальні працівники, лікарі, адвокати, вчителі, політики, менеджери. В результаті, емоційне вигорання перетворилось на «хворобу» соціальних і комунікативних професій [1].

Специфіка професії педагога відрізняється тим, що в ній присутня велика кількість ситуацій з високою емоційною насиченістю і когнітивною складністю міжособистісного спілкування, що вимагає від фахівця значного внеску для встановлення довірливих відносин і уміння управляти емоційною напруженістю ділового спілкування.

Професія вчителя належить до сфери професій типу «людина - людина», тобто професій, які відрізняються інтенсивністю і напруженістю психоемоційного стану і які найбільш схильні до впливу професійного вигорання.

Актуальність вивчення проблеми емоційного вигорання підтверджують дані емпіричних досліджень сучасних науковців (І. Ващенко, Т. Зайчикова, Л.Карамушка, Г. Ложкін, Ф. Сторлі, В. Шауфелі, Л. Юр’єва та ін.), зокрема, у правоохоронній сфері (В. Білоус, І. Ващенко, І. Воробйова, О. Долгий, О.Дубова, І. Жданова, Н. Мілорадова, В. Розов та ін.) Розроблено технологію профілактики та подолання емоційного вигорання і професійного стресу у керівників і працівників освітніх організацій (С. Максименко, Л. Карамушка, Т. Зайчикова, В. Паньковець та ін.) [6].

Аналіз наукових джерел із проблеми емоційного вигорання і його зв’язку з психологічним кліматом у колективі свідчить про недостатність її розробленості в психологічній науці та практиці.

Мета дослідження – визначити роль психологічного клімату педагогічного колективу як чинника емоційного вигорання педагогічних працівників.

Об’єкт дослідження – емоційне вигорання педагогічних працівників.

Предмет дослідження – психологічний клімат педагогічного колективу як чинник емоційного вигорання педагогічних працівників.

Гіпотеза: чим нижче ступінь психологічного клімату колективу, тим вище рівень емоційного вигорання.

Для виконання роботи, ми поставили наступні завдання.

1. На основі теоретичного аналізу уточнити поняття та визначити основні структурно-змістові характеристики емоційного вигорання педагогічних працівників.

2. Побудувати факторну модель емоційного вигорання педагогічних працівників.

3. Емпірично дослідити психологічний клімат педагогічного колективу як чинник емоційного вигорання педагогів.

4. На основі проведеного дослідження розробити психологічні рекомендації щодо оптимізації психологічного клімату у педагогічному колективі.

Методи дослідження: теоретичні: аналіз наукової літератури, класифікація; емпіричні: методика «Оцінка психологічного клімату педагогічного колективу» за О.М. Лутошкіним, методика «Діагностика емоційного вигорання» за В.В. Бойко; математичні: метод кореляції Спірмена

Вибірка дослідження: ми обрали 2 школи, 2 педагогічних колектива, кожен складається з 60 педагогів з різною тривалістю професійної діяльності. З них: 22 вчителя-предметника, 32 - вчителів початкових класів, 2 - педагоги-організатори, 4 вихователі групи продовженого дня. Всі випробовувані - жінки від 21 до 68 років, середній вік - 44.5 років.

Теоретичне значення дослідження полягає у розкритті змісту та структури психологічного клімату педагогічного колективу та емоційного вигорання педагогічних працівників; класифікації факторів виникнення та побудова факторної моделі, розробці рекомендацій щодо поліпшення психологічного клімату педагогічного колективу, спрямованих на профілактику та подолання емоційного вигорання у педагогічних працівників.

Практичне значення у тому, що розроблено та експериментально апробовано рекомендації для оптимізації психологічного клімату педагогічного колективу задля психопрофілактики емоційного вигорання особистості педагога загальноосвітніх шкіл, запропонований методичний комплекс дає можливість здійснювати психологічну діагностику змістових показників професійного вигорання, також узагальнено факторної моделі. Матеріали дослідження можуть бути використані з метою забезпечення психологічного супроводу професійної діяльності педагогів. Отримані матеріали можуть бути застосовані в роботі психологічних служб загальноосвітніх шкіл.

Наукова новизна дослідження полягає в обгрунтуванні психологічного клімата педагогічного колективу як чинника емоційного вигорання педагогічних працівників. Розроблено узагальнюючу факторну модель психологічного клімату педагогічного колективу, проведено порівняльний аналіз двох шкіл, виявлено взаємозв’язок психологічного клімату та рівня емоційного вигорання однієї школи відносно іншої.

РОЗДІЛ 1

ЕМОЦІЙНЕ ВИГОРАННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

1. Витоки дослідження емоційного вигорання педагогів

Щодо аналізу основних підходів до вивчення емоційного вигоряння слід зауважити, що цей феномен став предметом спеціального аналізу зовсім недавно.

Термін “емоційне вигорання” введено американським психіатром X. Дж. Фрейденбергером у 1974 році. X. Дж. Фрейденбергер ввів це поняття для характеристики психічного стану здорових людей, які інтенсивно спілкуються з людьми постійно перебувають в емоційно навантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги.

Запропонувавши термін “вигорання” для опису деморалізації, розчарування й крайньої втоми, що спостерігалися у працівників психіатричних установ, X. Дж. Фрейденбергер розробив нову модель для розгляду дистресу й функціональних порушень, пов'язаних з роботою.

Виявилось, що вона зручна і підходить для всіх лікарів і багатьох інших фахівців, зайнятих в системі охорони здоров'я. Вона сфокусована на патології професійної діяльності і виявляється засобом руйнування табу, якого лікарі зазвичай дотримувалися, обговорюючи один з одним своє внутрішнє життя, особисту боротьбу і уразливість [1].

Дослідження емоційного вигорання розпочалося зі співробітників різних громадських організацій. Ф. Сторлі - професор Школи догляду при Університеті штату Невада - проводила дослідження цього феномена на медсестрах, які працюють в кардіології. Вона зробила висновок, що цей синдром є результатом конфронтації з реальністю, коли людський дух виснажується в боротьбі з обставинами, які важко змінити. Як наслідок розвивається професійний аутизм.

Необхідна робота виконується, але емоційний внесок, який перетворює завдання на творчу форму, відсутній.

Професор психології Каліфорнійського університету К. Маслач деталізувала це поняття, окресливши його як синдром фізичного та емоційного виснаження, що складається з розвитку негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи та втрати розуміння і співчуття щодо клієнтів.

Доктор К. Маслач підкреслює, що “емоційне вигорання” - це не втрата творчого потенціалу, не реакція на нудьгу, а скоріше емоційне виснаження, що виникає на фоні стресу, викликаного міжособистісним спілкуванням. У вітчизняній та зарубіжній психології найбільш відомі узагальнення відносно даної проблеми представлені у роботах Г.М. Видай, Т.В. Зайчикової, В.І. Ковальчук, Г.В. Ложкіна, В. В. Бойко, Н.Е. Водопьянової та ін.

Найбільш популярна модель вигорання розроблена К. Маслач і С. Джексон. Вона включає три групи симптомів (чинників): емоційне виснаження, деперсоналізацію і редукцію персональних досягнень [4].

Емоційне виснаження розглядається як основна складова “емоційного вигорання” та характеризується заниженням емоційним фоном, байдужістю або емоційним перенасиченням.

Деперсоналізація проявляється у деформації стосунків з іншими людьми. В одних випадках це може бути зростання залежності від інших людей, в інших - зростання негативізму, цинічності установок і почуттів стосовно реципієнтів: пацієнтів, клієнтів, підлеглих тощо.

Редукція особистісних досягнень полягає або в тенденції до негативного оцінювання себе, своїх професійних досягнень та успіхів, негативізм щодо службової гідності і можливостей, або у нівелюванні особистої гідності, обмеженні своїх можливостей, обов’язків щодо інших.

Згідно з теорією Д. Спаньол і Р. Кепьюто “емоційне вигорання” може розглядатися з погляду наявності трьох рівнів і трьох стадій. У індивідуума, що відчуває на собі дію “емоційного вигорання” першого ступеня, проявляються помірні, нетривалі й випадкові ознаки цього процесу. Такі симптоми проявляються в легкій формі і виражені турботою про себе, наприклад, шляхом розслаблення чи організації перерв у роботі [5].

На другій стадії “емоційного вигорання” симптоми проявляються регулярніше, мають більш затяжний характер і важче піддаються корекції. Звичайні способи розслаблення тут неефективні. Працівник може почуватися виснаженим після гарного сну і навіть після вихідних. Щоб потурбуватись про себе йому необхідні додаткові зусилля.

Ознаки і симптоми третьої стадії “емоційного вигорання” є хронічними. Спроби піклуватися про себе, як правило виявляються не результативними, а професійна допомога може не давати швидкого полегшення. Працівник починає сумніватися у цінності своєї роботи, професії і життя.

Одним з найбільш системних і комплексних прийомів розгляду аналізу синдрому “емоційного вигорання” є підхід російського вченого В.В. Бойко, який розробив власну класифікацію симптомів, що супроводжують різні компоненти “емоційного вигорання” [2].

Характеристика компонентів за В.В. Бойко.

1. Перший компонент - “напруження” - характеризується відчуттям емоційної виснаженості, втоми, викликаної власною професійною діяльністю.

Він знаходить прояв у таких симптомах, як:

1) переживання психотравмуючих обставин - людина сприймає умови роботи та професійні міжособистісні стосунки, як психотравмуючі;

2) незадоволеність собою - незадоволеність власною професійною діяльністю і собою як професіоналом;

3) “загнаність у кут” - відчуття безвихідної ситуації, бажання змінити роботу чи професійну діяльність взагалі;

4) тривога й депресія - розвиток тривожності у професійній діяльності, підвищення нервовості, депресивні настрої.

2. Другий компонент - “резистенція” - характеризується надмірним емоційним виснаженням, що провокує виникнення та розвиток захисних реакцій, які роблять людину емоційно закритою, відстороненою, байдужою. На такому тлі будь-яке емоційне залучення до професійних справ і комунікацій викликає у людини відчуття надмірної перевтоми. Це виявляється у таких симптомах, як:

1) неадекватне вибіркове емоційне реагування - неконтрольований вплив настрою на професійні стосунки;

2) емоційно-моральна дезорієнтація - розвиток байдужості у професійних стосунках;

3) розширення сфери економії емоцій - емоційна замкненість, відчуження, бажання припинити будь-які комунікації;

4) редукція професійних обов'язків - згортання професійної діяльності, прагнення якомога менше часу витрачати на виконання професійних обов'язків.

3. Третій компонент - “виснаження” - характеризується психофізичною перевтомою людини, спустошеністю, нівелюванням власних професійних досягнень, порушенням професійних комунікацій, розвитком цинічного ставлення до тих, з ким доводиться спілкуватися з робочих питань, розвитком психосоматичних порушень.

Тут виявляються такі симптоми, як:

1) емоційний дефіцит - розвиток емоційної нечуттєвості на тлі перевиснаження, мінімізація емоційного внеску у роботу, автоматизм та спустошення людини при виконанні професійних обов'язків;

2) емоційне відчуження - створення захисного бар'єру у професійних комунікаціях;

3) особистісне відчуження (деперсоналізація) - порушення професійних стосунків, розвиток цинічного ставлення до тих, з ким доводиться спілкуватися при виконанні професійних обов'язків та до професійної діяльності взагалі;

4) психосоматичні та психовегетативні порушення - погіршення фізичного самопочуття, розвиток таких психосоматичних та психовегетативних порушень, як розлади сну, головний біль, проблеми з артеріальним тиском, шлункові розлади, загострення хронічних хвороб тощо [2]. Аналіз змісту й окремих проявів синдрому показує, що “емоційне вигорання” має досить складну структуру, тобто багато симптомів, які у кожного працівника організації можуть проявлятися по різному, з урахуванням конкретних обставин його професійної та особистісної життєдіяльності. Самі симптоми не відрізняються строгою специфічністю і можуть варіювати у широкому діапазоні - від легких реакцій типу дратівливості, підвищеної стомлюваності і так далі до невротичних і навіть психосоматичних розладів у самих працівників.

Серед характеристик комунікативних професій, що істотно впливають на розвиток стресу, відзначають: обмеження можливості використання наявного особистісного потенціалу; монотонність роботи; високий ступінь невизначеності в оцінці виконуваної роботи; незадоволеність соціальним статусом. І лише після цього у якості стресогенних чинників розглядають низький рівень оплати і незадовільні умови праці, вважаючи їх важливими, але не головними, як це часто здається, джерелами професійного стресу у педагогічних працівників [5].

Вважається, що вигорання виступає окремим аспектом стресу, тому воно визначається і досліджується в основному як модель у відповідь реакцій на хронічні робочі стресори. Реакція вигорання починається більшою мірою як результат (наслідок) вимог, які включають стресори міжособистісного характеру. Таким чином, воно є наслідком професійного стресу, у якому модель емоційного виснаження, деперсоналізації і зредукованих персональних досягнень є результатом дії різноманітних робочих вимог (стресів), особливо міжособистісного походження [9].

Вигорання як наслідок професійних стресів виникає в тих випадках, коли адаптаційні можливості (ресурси) людини з подолання стресової ситуації перевищені, тобто синдром “емоційного вигорання” - це відповідна реакція на тривалі робочі стреси міжособистісного спілкування.

За видом своєї діяльності педагогічні працівники піддаються дії різних несприятливих чинників робочого середовища і самого трудового процесу, до яких відносяться: висока нервово-психічна напруга, вимушені норми поведінки під час роботи, робота з батьками та дітьми неблагополучних сімей, постійним інноваційним розвитком, змінами в програмах та нововведеннями і ін. Праця більшості педагогічних працівників здійснюється в таких умовах, що на них впливає комплекс несприятливих виробничих чинників різної природи, нервово-емоційного перенапруження, високої відповідальності. До психологічних стрес-факторів, ефект яких позначається на педагогічних працівниках, відносяться:

- велика кількість контактів з дітьми і їх родинами, постійне зіткнення із чужими проблемами і чужим болем, з негативними емоціями, які несуть негативну енергію;

- підвищені вимоги до професійної компетентності вчителя, самовіддачі;

- відповідальність за життя і здоров'я дітей і ін.

Нажаль, достовірної статистики професійної захворюваності педагогічних працівників в Україні не існує, що пов'язане з рядом причин:

1) більшість вчителів займаються замовчуванням проблеми через нерозуміння психологічної допомоги, страх отримання ярлику хворого, нездатного працювати за призначенням;

2) під час проводження тестування серед педагогів, більшість з них відповідають на питання тесту не правдиво;

3) профілактичні і періодичні огляди серед педагогів проводяться формально або не проводяться зовсім;

4) недостатнім залишається рівень соціального і матеріального забезпечення професійної непрацездатності педагогів в наший країні;

5) система виплат компенсацій за професійною непрацездатністю з боку фондів соціального захисту і страхування далека від досконалості[6].

Створені спеціальні моделі для пояснення низької самооцінки, стресу, тривоги і депресії у хворих, але педагоги неохоче застосовують їх до себе.

Отже, ми проаналізували витоки дослідження емоційного вигорання педагогів, з’ясували, що синдром “емоційного вигорання” має досить складну структуру та є результатом конфронтації з реальністю, коли людина виснажується в боротьбі з обставинами, які важко змінити. Як наслідок, розвивається професійний аутизм або професійний стрес. Необхідна робота виконується, але емоційний внесок, який перетворює завдання на творчу форму, відсутній. Також можна стверджувати, що професійний стрес - це перш за все наслідок зниження професійної мотивації і що “вигорання” і збереження захопленості роботою - це два полюси взаємин людини і професії. Професійна деформація, що поступово розвивається у педагогічних працівників достатньо часто приводить до того, що при високому ступені “вигорання” наростає тенденція до негативного, нерідко навіть приховано-агресивного ставлення до дітей, спілкування з ними в односторонньому напрямі шляхом критики, оцінок, тиску, від чого, природно, страждають обидві сторони. Але питання про те, що тут первинне, а що є слідством, поки відкрите.

Оскільки соціальна й економічна “вартість” “вигорання” у педагогічних працівників дуже висока, саме тому дуже важливо виявити рівень його сформованості та його складові.

Отже, емоційне вигорання особистості – це довготривала стресова реакція, яка виникає внаслідок тривалих професійних стресів середньої ефективності. «Емоційне вигорання» - складний психофізіологічний феномен, який визначається як емоційне, розумове й фізичне виснаження через тривале емоційне навантаження, виражається в депресивному стані, почутті втоми й спустошеності, недоліку енергії й ентузіазму, втраті здатностей бачити позитивні результати своєї праці, негативній установці відносно роботи й життя взагалі. У фахівця, що випробовує синдром емоційного «вигоряння», з'являються різні симптоми фізичних нездужань, головні болі, безсоння, втрата апетиту або схильність до переїдання, зловживанню заспокійливими або збудливими засобами.