3. Інформаційно-пошукові системи географічної інформації це:

а) - алфавітний і систематичний каталог. Географічна бібліографія.

б) - УДК.

в) - інформаційні банки географічної інформації.

4. До періодичних видань належать:

а) - географічні журнали, збірники, огляди, наукові статті, депонування, анотація, реферати, неопубліковані документи (наукові звіти, дисертації).

б) – монографії;

в) – закони України про охорону навколишнього природного середовища та його компонентів.

5. До неперіодичних видань належать:

а) - монографії;

б) – видання фахових ВАКівських публікації;

в) - наукова література, підручники, словники, довідники, енциклопедії, офіційно-документальна література (постанови, стандарти).

Лекція 6. Сучасні напрями розвитку спеціальних географічних досліджень

6.1. Національна Академія Наук України

6.2. Сучасні фізико-географічні та природничі дослідження

6.3. Основні напрями економіко-географічних досліджень

6.4. Конструктивна географія

6.1. Національна Академія Наук України

Важливе значення на сучасному етапі географічного пізнання навколишнього середовища та складних процесів суспільно-екологічного спрямування є визнання основних сучасних поглядів та напрямків дослідження географії. Це питання є важливим для кожного вищого навчального закладу України, оскільки всі вони є в певній ступені закладами спеціальної підготовки спеціалістів.

Основним координатором розвитку географічної науки на протязі восьмидесятирічного періоду є Національна Академія Наук України. За цей проміжок часу можна прослідкувати злети та спади, успіхи та недоліки, що в значній ступені були обумовлені віяннями суспільства та певними політичними віхами. Деякий час в Україні не було самостійних географічних установ, не у повній ступені оцінювалися географічні знання, експедиційні дослідження проводилися нерегулярно, не вистачало наукових кадрів і відповідного обладнання, недостатньо видавалося географічної літератури, окремі вчені-географи в 30-і роки піддавалися репресіям.

В історії розвитку географічної науки можна прослідкувати певні наукові віяння, етапи формування теорії та методології, котрі зараз можна вважати підвалинами-каркасом сучасної географічної науки. На даний час основні пріоритетні напрямки дослідження це:

1. виявлення загального тренду розвитку природи, закономірностей функціонування ландшафтів та їх компонентів з метою раціонального природокористування на основі ренатуралізації та збереження природи у галузі фізичної географії та ландшафтознавства, палеогеографічних досліджень, геоморфології та біогеографії;

2. дослідження географічних основ трансформації господарства України, перебудови його галузевої та територіальної структури;

3. розробка географічної концепції сталого розвитку України на основі збалансованого соціального та економічного розвитку регіонів;

4. картографічні дослідження природи, суспільства та їх взаємодії для обґрунтування сталого розвитку регіонів.

6.2. Сучасні фізико-географічні та природничі дослідження

Фізична географія – це класична географічна наука. Вона сформувалася під час перших подорожей та мандрівок людини, вивчення нею територій для практичного використання. І тому першим етапом становлення даної науки можна вважати той час, коли людина вже вміла зображувати, занотовувати та оповідати навколишню природу.

Сучасні особливості фізичної географії закладені в наступних положеннях: вертикальні і горизонтальні міжкомпонентні зв’язки ландшафтної оболонки; особливості природничих та природничо-антропогенних структурних комплексів; виявлення прикладних аспектів антропогенізації територій та регіонів; фізико-географічна районізація; формування природничої географії та природничих комплексів; біосферний природоохоронний фонд та території з певною категорією заповідності; ландшафт та його місце в системі моно- і полісистемних моделях.

В розвитку уявлень про географічну оболонку як цілісну систему важливе значення мають роботи Александрової Т.Д., Аношко В.С., Анучина В.А., Арманда Д.Л., Бейдика А.А., Берга Л.С., Беручашвили М.Л., Бондарчука В.Г., Броунова П.І., Будико М.І., Веклича М.Ф., Вернадського В.І., Вернандер Н.Б., Вільямса В.Р., Воропай Л.І., Генсірука С.А., Герасимова І.П., Геренчука К.І., Григор’єва А.А., Гриневецького В.Т., Гродзинського М.Д., Гуцуляка В.М., Денисика Г.І., Докучаєва В.В., Жекуліна В.С., Звонкової Т.В., Ісаченка А.Г., Калєсніка С.В., Кожуріної М.С., Краукліса А.А., Лічкова Б.Л., Мамай І.І., Маринича О.М., Міллера Г.П., Мількова Ф.М., Мухіної Л.І., Ніколаєва В.А., Преображенського В.С., Реймерса М.Ф., Рябчикова Б.А., Саушкіна Ю.Г., Сочави В.Б., Танфильєва Г.І., Тутковський П.А., Федорова В.І., Цися П.М., Черваньова І.Г.,Швебса Г.І., Шищенка П.Г., та ін.

На географічному факультеті Чернівецького національного університету тривалий час функціонує кафедра фізичної географії, яка в різні роки по різному називалася (кафедра фізичної географії і геоморфології, кафедра фізичної географії раціонального використання і охорони природних умов і природних ресурсів, кафедра фізичної географії і охорони природи) і відповідно очолювалася різними фахівцями - географами проф. Геренчуком К.І., доц. Кожуріною М.С., доц. Воропай Л.І., проф. Куницею М.О., проф. Кирилюком М.І., проф. Гуцуляком В.М. Відповідно до часу можна прослідкувати напрямки географічних досліджень. Зокрема зазначимо, що першу фізико-географічну характеристику Чернівецької області було видано у 1949 році в журналі „Географія у школі”. Цю роботу можна вважати за основу створення комплексного фізико-географічно видання. У подальшому основними питаннями дослідження були геолого-геоморфологічне вивчення долин сучасних і давніх річок Карпатського регіону, фізико-географічне районування та ландшафтне картографування території Українських Карпат і Прикарпаття, раціональне природокористування та питання охорони природи, екологічні питання навколишнього середовища, тощо. В останні роки на кафедрі сформувалися нові напрямки дослідження природи території Чернівецької області. Це – геохімічна характеристика ландшафтних комплексів, виявлення процесів природокористування, природоохоронний фонд Чернівецької області та окремих територій Українських Карпат, природокористування ландшафтних комплексів, використання окремих видів природних умов і природних ресурсів.

Комплексні фізико-географічні дослідження охоплюють геосистеми трьох основних ієрархічних рівнів: 1) планетарного – географічну оболонку, географічну сферу земної кулі; 2) регіонального – ландшафтні країни, зони, провінції, області, райони; 3) локального (місцевого, топічного) ландшафтні яруси, рівні, мікрозони, місцевості, урочища, фації. В останні часи вивчаються питання комплексного фізико-географічного моделювання та прогнозування окремих компонентів природи, складових природно-ресурсного потенціалу, окремих фізико-географічних явищ чи процесів.

Тривалий час кафедра організовувала комплексні експедиції по вивченню території Українських Карпат і Прикарпаття. Доречно зазначити, таку назву отримало і видання Чернівецького державного університету (“Праці комплексної експедиції по вивченню Українських Карпат і Прикарпаття”).

Складність та просторова диференціація географічної оболонки, багатство існуючих класифікацій та регіональних схем ландшафтної структури, використання ресурсів різної практичної значимості, обумовлюють багато об’єктність комплексної фізичної географії, розвиток її теоретичних і прикладних напрямків, спрямованість наукового пошуку, експедиційних, стаціонарних і лабораторних досліджень.

Шляхом експедиційних та лабораторних пошукань, ландшафтного картографування та фізико-географічного районування в комплексі із використанням математичних та фізико-хімічних методів аналізу вивчається структура і морфологія геосистем, їх стійкість по відношенню як до природничих так і до суспільно-господарських процесів, просторово-часова організація.

Встановлення регіональних закономірностей просторово-часової організації ландшафтів складає основу вчення про фізико-географічне районування, виявлення механізму та прояву зональності та азональності, секторності, вертикальної диференціації ландшафтів, встановлення меж і типології регіональних одиниць. Пізнання регіональних одиниць ландшафтів та фізико- і суспільно-географічних процесів базується на системно-структурному, функціональному, історичному та організаційному принципі (підході), що реалізується через систему методів традиційного і нового спрямування ландшафтних досліджень.

В процесі вивчення генезису, історії розвитку структури і функціонування ПТК виникли історичного спрямування напрямки досліджень і географії: палеогеографія, встановлення та відновлення фізико-географічних умов минулих епох у розвитку географічної оболонки, палеоландшафтознавства, педології, та ін. Безперечною умовою та вимогою є поєднання природничих досліджень із історією, геофізикою, геохімією, біологією. Але при цьому не зменшуємо роль та значення сучасних напрямків таких як моделювання (А.А. Краукліс), виявлення стійкості (Д.Л. Арманд, М.Л. Беручашвілі, Б.Б. Полинов), прогнозування (Ємельянов).

Сьогодні із великою науковою впевненістю можна стверджувати думку про необхідність врахування ролі антропогенного чинника в перетворенні ландшафтної структури (Ф.М. Мильков, П.Г. Шищенко, Т.Д. Александрова); дослідження взаємозв’язків природознавчих дисциплін із технікою, взаємозв’язки та взаємовплив у системі „природно-територіальний комплекс - інженерна споруда - природно-господарський комплекс”. Отож підтверджується теза про безпосередній зв’язок та обумовленість фізико-географічних процесів сучасними господарськими процесами.

Окремо окреслюється напрям виявлення складної ландшафтної структури в процесі багатоаспектних видів природокористування (Л.І. Воропай, К.Й. Кілінська, М.М. Куниця, П.І. Чернега), котре регламентується різними видами проектування, що опираються на єдину наукову ландшафтно-інформаційну базу і регіонально пов’язується між собою. З цією метою необхідним є ландшафтний аналіз, який складається із виявлення функціональних, історико-ландшафтних, структурних і організаційних властивостей ПТК як об’єктів господарського використання і охорони, оцінки їх антропогенної перетвореності, стійкості і надійності сформованих природно-технічних систем.

Зазначимо в якості традиційного дослідження у фізичній географії наступні питання: вивчення природно-заповідного фонду; сучасні аспекти меліоративного покращення ландшафтної структури. Перше, у свою чергу є традиційним у вивченні природничої географії і зазначимо, що по цьому питанню склався досить вагомий та об’ємний банк даних, хоча в останні роки спостерігається новий підхід та напрямок, який висвітлює соціально-екологічні аспекти даних територій та їх розгляд в якості складової частини природно-ресурсного потенціалу. Відповідно, друге питання також окреслює низку важливих аспектів, котрі обумовлені:

а) існуючою системою меліоративних споруд, що були побудовані в 50-х роках минулого століття;

б) виходом із ладу низки меліоративних систем через скрутне матеріальне становище;

в) відсутністю певних планів матеріально-технічного оснащення та зменшення уваги до меліоративних заходів.

Логічним продовженням теоретичних розробок є розвиток прикладних напрямків фізичної географії та ландшафтознавства: ландшафтно-меліоративного, ландшафтно-містобудівного, рекреаційно-географічного та ін.