4. Основні види економічної злочинності та її відмінність від традиційної злочинності

Економічні злочини досить часто кваліфікуються як такі, що спричиняють значні збитки державі чи окремому колективу, тобто групі людей. Як правило, осіб, причетних до вчинення таких злочинів, складно притягнути до відповідальності. Прикладом таких злочинів є ухилення від сплати податків, незаконні валютні операції, розкрадання державної чи колективної власності.

Вважається, щодо економічної злочинності не повною мірою відноситься організована злочинність чи подібні їй протиправні діяння, Варто врахувати, що поняття "організована злочинність" включає в себе і такі злочини, як розповсюдження наркотиків, контрабанда і їм подібні. Як свідчить практика діяльності правоохоронних органів, до складу економічного злочину необхідно віднести: караність діяння, його тривалість, систематичність і корисливість, а також здійснення в рамках господарської діяльності.

Безумовно, що караність діяння і його тривалість у більшості своїй сумнівні, оскільки законодавець бореться з протиправними діяннями іншими методами, а не безпосередньо через застосування кримінального покарання. Цієї норми важко дотримуватись, коли приймається рішення для застосування нових кримінальних заходів з метою вирішення загальних економічних проблем.

Разом з тим економічні злочини повинні мати тривалий і систематичний характер, що дозволяє лише незначну кількість злочинних діянь у господарській діяльності розглядати як економічні злочини. Зокрема, керівник фірми, який шляхом розкрадання державної чи колективної власності придбав значну суму валюти і намагається вивезти її за кордон, може бути помилково звинувачений лише у вчиненні контрабандної операції, оскільки, беручи до уваги разовий характер правопорушення, його діяння не підпадуть під поняття економічного злочину. Тому, через відсутність чіткого визначення у вищезгаданих позиціях, які включає в себе економічний злочин, неможливо їх підрахувати при підготовці статистичної звітності, а значить, точне визначення збитків, які щорічно наносяться економіці України, неможливе.

Важливим є такий елемент складу економічного злочину, як здійснення його в межах господарської діяльності. На основі цього економічні злочинні діяння можуть вчиняти лише керівники суб'єктів господарської діяльності чи окремі підприємці. Безумовно, підприємець, який наймає працівників для виконання тієї чи іншої роботи і не платить за виконану ними роботу податки до державного бюджету, вчиняє протиправні діяння, що відносяться до економічного злочину. В той же час ці ж працівники допомагають підприємцю здійснювати такі протиправні діяння, оскільки, отримуючи з каси гроші, не заявляють до податкової інспекції про свої прибутки. Але їх злочинні діяння при цьому розглядаються як такі, що виходять за рамки економічної злочинності, якщо цей термін не розглядати в широкому розумінні. При цьому необхідно відмітити, що в багатьох випадках окремі злочини громадян, насамперед порушення податкового законодавства, як правило, відносять до економічних злочинів. За підрахунками, допустима частка злочинів по ухиленню від сплати податків до державного бюджету в загальній економічній злочинності становить майже третину. Економічні злочини в цьому випадку вчиняються, насамперед, юридичними особами, які займаються господарською діяльністю. До них, як правило, відносяться різноманітні акціонерні компанії та торговельно-посередницькі організації. Поряд з цим подібні протиправні діяння вчиняють також інші юридичні особи, наприклад громадські благодійні та подібні їм організації чи установи. До вчинення економічних злочинів причетні також фізичні особи, які відносяться до підприємців при здійсненні діяльності економічного характеру.

Як уже зазначалось, поняття "економічна злочинність" трактується науковцями по-різному [26, с. 78]. В той же час при його визначенні необхідно виходити з безпосередньо виробничої чи комерційної діяльності суб'єктів господарського права. Сюди потрібно віднести зловживання в процесі виробництва продукції, надання послуг чи виконання робіт, а також в процесі розподілення отриманого з своєї роботи прибутку.

На основі проведеного дослідження можна визначити поняття економічної злочинності. Отже, економічна злочинність — це діяння (дії або бездіяльність), вчинені з використанням легітимних або нелегітимних технологічно-облікових операцій, фінансово-правових інструментів, а також контрольно-управлінських прав та повноважень, якими з корисливих мотивів має місце посягання на економічну систему держави.

До основних видів економічних злочинів необхідно віднести:

· злочинну діяльність в кредитно-розрахунковій сфері;

· правопорушення у сфері використання бюджетних коштів;

· злочини в сфері оподаткування;

· службові злочини;

· злочини в сфері зовнішньоекономічної діяльності;

· інші протиправні діяння в сфері економіки.

Економічні злочини можуть бути вчинені на всіх стадіях діяльності господарюючої структури: акціонери можуть бути обманутими при вкладенні коштів до статутного фонду господарюючого суб'єкта, а робітники чи службовці — при нарахуванні їм заробітної плати, премій та інших надбавок до матеріального утримання. Варто звернути увагу також на виробничий процес, який може здійснюватись таким чином що наносяться збитки не лише конкурентам чи споживачам продукції, робіт та послуг, а й оточуючому середовищу шляхом його отруєння. Сюди необхідно віднести правильність розподілу прибутку, оскільки він може здійснюватись способами, що суперечать діючому податковому законодавству. Особливу увагу слід звернути на махінації підприємств з наданням державних дотацій і позик, оскільки держава може бути обманута суб'єктом господарювання шляхом надання ЇЙ фіктивних даних.

Що ж до правильності розподілу податків, то підприємець завжди має можливість приховати збитки чи показати в балансі та інших звітних документах фіктивний прибуток, що дозволить зацікавити акціонерів у придбанні їх акцій. Поряд із цим трапляються випадки, коли підприємство неправильно відображає збитки для того, щоб шляхом ошукування примусити акціонерів продати акції за значно нижчими цінами від їх номінальної вартості. При цьому в звітності підприємства його керівники відображають власний капітал, який складається з наявних засобів за вирахуванням боргів. Якщо ж за кожний звітний період капітал господарюючого суб'єкта збільшується, то він має відповідний прибуток. У цьому випадку можна показати досить великі чи досить малі прибутки. При намірах відобразити збитки керівники підприємств занижують прибутки чи навмисно показують кредиторську заборгованість. Безумовно, обидва шляхи створюють умови для шахрайства як з прибутками, так і з боргами.