Бузок угорський — Syringa josikaea Jacq.
Кущ заввишки до 5 (9) м, іноді деревце. Кора стовбура темно-сіра, відстає пластинками. Пагони жовтувато-сірі, буро-сірі. Листки яйцеподібні, до 10 см завдовжки і до 6 см завширшки, основа серцеподібна, верхівка загострена. Квітки довготрубчасті, лілові, зі слабким запахом, зібрані у вузькі, пухкі волоті, з'являються в червні на 10 — 15 діб пізніше, ніж у інших видів. Плід — коробочка, завдовжки до 1,5 см, трохи сплюснута, загострена.
Природно поширений на Балканах, трапляється на Закарпатті та в Карпатах. До родючості грунту не вибагливий. Росте найчастіше на гірських схилах, серед скал, на узліссях, іноді у широколистяних лісах. Швидкорослий, посухо- та досить зимостійкий, витримує міські умови та забруднення повітря газами.
Декоративні форми: за забарвленням квіток — блідо- та червоно-фіолетова.
Рекомендується для створення поодиноких, групових посадок, узлісь, формованих і неформованих огорож у всіх дендродекоративних районах країни.
Рід Бирючина — Ligustrum L.
Листопадні вічнозелені кущі або невеликі дерева з простими, цілокраїми, супротивними листками. Квіти зібрані у верхівкові суцвіття — волоті. Плід — одно-, двонасінна ягодоподібна кістянка. Розмножують насінням, живцями, поділом куща, кореневими паростками, відсадками. Рід об'єднує близько 50 видів, поширених у Східній Азії.
Бирючина звичайна — Ligustrum vulgaris L.
Листопадний, густогіллястий кущ заввишки 3 — 4 м. У теплі зими на півдні і навіть у середній частині країни на зиму скидає не все листя. Листя видовжено-еліптичне, зверху темно-зелене, блискуче, знизу світле, 3 —6 см завдовжки і до 2 см завширшки. Квітки дрібні, білі, дуже пахучі, зібрані в густі стоячі волоті завдовжки до 6 см. Цвіте в травні — червні. Плід — чорна, блискуча, ягодоподібна кістянка, на кущах тримається довго.
Природно поширена в Середній і Південній Європі, Північній Америці, Малій Азії. В Україні в дикорослому стані є в південних і південно-східних районах. У молодому віці росте швидко, потребує родючих ґрунтів, але може рости і на пісних, сухих ґрунтах. Добре росте на ґрунтах з домішкою вапна, витримує незначне засолення. Зимо- і посухостійка, добре витримує міські умови. Бирючина (запорошеність, задимлення, загазованість), обрізування та стриження.
Декоративні форми: за будовою крони — пірамідальна, повисла; за забарвленням листя — сиза, сизобілооблямована, золота, золотисто-пістрява, жовтувата, сріблясто-пістрява; за тривалістю життя листя — вічнозелена; за забарвленням плодів — біло- та жовтоплідна.
Рекомендується для створення живих огорож, узлісь, підліска в негустих насадженнях, для висаджування в садах, парках, скверах, поодиноких і групових посадок та як горщикова культура для внутрішнього озеленення в усіх районах країни.
С.О.
Ясен ланцетолистий, зелений – Fraxinus lanceolanta .
Дерево заввишки 20 (25) м. Крона на відкритих місцях розлога, неправильна. Листки складні, непарноперисті, завдовжки 5—12 см, мають 5—9 довгастих ланцетних, голих листочків, зверху зелені, блискучі, знизу сірувато-зелені. Плоди — білувато-жовті, світло-жовтуваті, веслоподібні крилатки, довго висять на дереві.
Природно поширений у Північній Америці. В Україні широко культивується в декоративних і лісомеліоративних насадженнях. Росте швидко, не дуже вибагливий до родючості грунту, посухо- і морозостійкий. У міських умовах витриваліший і менше ушкоджується шкідниками, ніж інші види ясенів. Стійкий проти забруднення пилом і газами.
Рекомендується для створення поодиноких, групових посадок, алей, невеликих масивів у парках і лісопарках, обсадження доріг у всіх дендродекоративних районах країни.
Горіх сірий - Juglans cinerea.
Дерево родом із Північної Америки. У висоту досягає до 30 м і в діаметрі до 1 м. Кора на стовбурі сіра, борозниста. Пагони волосисті. Бруньки опушені. Листя завдовжки до 50-70 см, складаються з 11-19 видовжено-яйцевидних, опушених листочків. Маточкові квітки по 6-8 в кистях. Кістянка подовжено-яйцеподібна, з гострою вершиною, сіро-повстяна, клейка. Ядро горіха жирне, смачне.
Розводиться в європейській частині Росії і в Середній Азії. Він малопридатний для розведення в посушливих степових районах і в південній лісостепу і більше підходить для районів Прибалтики, Білорусії як в лісових посадках, так і в садах і парках.
Фізико-механічні властивості деревини горіха сірого значно нижче, ніж інших видів горіхів, і для виробів, що вимагають високої міцності, вона малопридатна.
Тамарикс галузистий – Tamarix ramosissima.
Чагарник висотою 2-3 м, з дрібними сидячими зеленими або сизими лускоподібний листям, що виділяють на поверхню сіль. Квітки дрібні, з чашкою і рожевим віночком з 4-5 пелюсток, зібрані в довгі китиці. Плід - розкривається коробочка. Насіння дрібне, з чубчиком. Цвіте в травні - серпні.
Росте на солончакових грунтах по берегах річок, озер і лиманів на півдні Західного Сибіру, на Кавказі і в Середній Азії.
Рід Карія (Carya Nutt.)
У1818 році гікорі (індіанська назва американських видів, які Лінней включив в рід Горіх, крім горіха грецького) були виділені в окремий рід - Карія (Carya). Древні греки словом "karya" називали насадження з горіхоплодих культур, зокрема горіха грецького. Першими у науці стали відомі американські види Карій. Найважливішою з них є карія пекан або ілінойський гікорі. В Північній Америці її значення рівноцінне ролі горіха грецького в Євразії. Карії та Горіхи відрізняються будовою плодів. Соковита частина оплодня у Карій тріскає переважно на чотири стулки, їхній ендокарпій гладкий, чоловічі суцвіття зібрані в пучки по 3-8 шт. У видів Горіха ендокарпій борозенчастий, чоловічі суцвіття поодинокі чи парні. Оцвітина у Карій відсутня, навколо гінецею розміщені чотири приквітники.
Рід Карія нараховує 16-18 видів. В основному, це крупні вітрозапильні дерева, для яких характерне перехресне і самозапилення. При самозапиленні плоди, зав'язавшись, опадають в значній кількості недозрілими. Плоди поїдають тварини.