Тема. Соціологія масової комунікації.
План.
1. Соціологія масової комунікації як спеціальна соціологічна теорія.
2. Рівні комунікації.
3. Теорії масової комунікації.
4. Специфіка аудиторії багатоканального медіа середовища.
1. Соціологія масової комунікації як спеціальна соціологічна теорія.
Соціологія масової комунікації - спеціальна соціологічна теорія, яка досліджує процеси функціонування та розвитку засобів масової комунікації; закономірності та динаміку соціального спілкування в контексті його впливу на життєдіяльність суспільства загалом та його різноманітних ланок; соціальних чинників, що зумовлюють вплив масової комунікації на формування суспільної думки — ставлення до соціальних реалій та цінностей.
Об’єкт - масова комунікація як складне соціальне явище (соціальний феномен) та закономірності його функціонування у суспільстві, тенденції та прояви у взаємодії з іншими елементами суспільства.
Об'єкт – суб’єкти та організації, задіяні у масовій комунікації.
Предмет - взаємодія комунікатора і аудиторії, зміст та особливості сприйняття масової інформації, функціонування окремих засобів масової інформації.
Предмет - комунікативна діяльність та комунікативні зв'язки і відносини.
Основні поняття.
Комунікація – процес обміну інформацією між індивідами за допомогою системи символів.
Інформація:
1) відомості, які стосуються осіб, предметів, фактів, явищ та процесів незалежно від форми їх надання (визначення, яке дає Закон України “Про інформацію”);
2) сукупність відомостей про оточуюче середовище;
Масова комунікація - процес розповсюдження інформації, адресованої всім членам суспільства незалежно від їх положення та рода занять.
Маса - множина індивідів, теоретично безмежна, статистичного характера, яка не є цілісним, самостійним утворенням. Каналами масової комунікації є ЗМІ (радіо, телебачення, Internet). Масова інформація, яка циркулює в цих каналах,є частиною соціальної інформації те має наступні властивості: 1) її зміст стосується життя достатньо великих соціальних спільнот та викликає масове зацікавлення;
2) практично необмежена адресність;
3) високий рівень розмноження та тиражування повідомлень у просторі і часі, що збільшує ймовірність її масового споживання.
Схема комунікації: комуні кант (відправник) – повідомлення – реципієнт (адресат).
Функції комунікації:
1) інформаційна (надання відомостей про оточуючий світ);
2) вплив на суспільство та соціальне управління. Цілеспрямований відбір, який дозволяє в подальшому керувати поведінкою людей в інтересах суспільства, окремих груп або влади;
3) трансляція культурного спадку;
4) розважальна;
5) соціалізація та формування групової свідомості (процес надбання соціального досвіду. ЗМІ як транслятор зразків поведінки);
6) формування громадської думки. Громадська думка – позиція членів спільноти, яка характеризує сформоване відношення щодо певних подій та фактів соціальної дійсності;
7) ідеологічна. Певна система ідей, яка, як правило, нав’язується членами спеціалізованої соціальної групи іншим членам суспільства.
2. Рівні комунікації.
I. Семіотичний.
Семіотика – наука, об’єктом якої є загальні властивості знаків, структура та функції знакових систем, здатних зберігати та передавати інформацію.
Знак – матеріальний об’єкт, який виступає для інтерпретатора представником іншого предмета.
Знак – матеріальний об’єкт, подія або дія які позначають для інтерпретатора інші об’єкти, події або дії.
Об’єкт, який використовується для позначання іншого об’єкта.
Ч.Пірс. Типологія знаків:
1) іконічні - засновані на подібності об’єктів: людина та зображення людини (фотографія, скульптура, картини (на абстракціонізм));
2) знак-індекс – засновані на причинно-наслідковому зв’язку між об’єктом та знаком, що його позначає (бліда шкіра – індекс хвороби);
3) знак-символ, дія якого заснована на умовному зв’язку між знаком та об’єктом, що його позначає та сприймається членами суспільства однаково, «за згодою» - хрест як символ християнства.