3. Україна в міжнародних організаціях.

Відносини України і Росії після здобуття ними незалежності залишалися складними. У січні 1992 р. Державна дума Російської Федерації, ігноруючи ратифіковані нею угоди щодо недоторканності кордонів, прийняла рішення розглянути конституційність актів 1954 р. про передачу Криму Україні. Згодом російський парламент постановою «Про статус міста Севастополя» вирішив «підтвердити російський федеральний статус міста Севастополя» і «провести переговори з урядом України про місто Севастополь як головну базу єдиного Чорноморського флоту». Українська сторона розцінила цей документ як грубе втручання у внутрішні справи України, зазіхання на її територіальну цілісність. Окрім того, дестабілізуючим фактором у відносинах між двома державами була «економічна війна» (тільки за 1994 р. борг за енергоносії України перед Росією становив 1 млрд дол.), що не вщухала. У зв'язку з цим довго і складно відбувались переговори про підписання широкомасштабного договору між сусідніми країнами. Протистояння тривало до 31 травня 1997 року, коли в Києві було підписано «Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією». Перед тим набрали чинності двосторонні угоди щодо статусу Чорноморського флоту, відповідно до яких Росія відмовилася від претензій на Севастополь, де розміщено її флот, і погодилась оплачувати Україні витрати, пов'язані з базуванням свого Чорноморського флоту. Знадобилося ще два роки для того, щоб 1 квітня 1999 р. Державна дума Росії нарешті ратифікувала широкомасштабний україно-російський договір.

Належне місце у зовнішньополітичній діяльності України відводиться співпраці з країнами СНД. Згідно з «Основними напрямками зовнішньої політики України» офіційний Київ виступає проти перетворення СНД на нове державне утворення. Україна не підписала угоду про сили спільного призначення на перехідний період (лютий 1992 p.), Договір про колективну безпеку (травень 1992 p.), Статут СНД (січень 1993 p.). Водночас Україна є асоційованим членом Економічного Союзу СНД. У березні 1999 р. за ініціативою лівих у парламенті Верховна Рада прийняла рішення про вступ України до Міжпарламентської асамблеї СНД.

Найефективнішою формою співпраці в межах СНД Україна вважає розвиток двосторонніх відносин та політичного співробітництва. Спільність економічних та політичних інтересів пов'язує Україну з регіональним економічним об'єднанням — ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова), яке після приєднання у квітні 1999 р. Узбекистану перетворилося на ГУУАМ.

Після проголошення незалежності Українська держава послідовно дотримувалася наміру добровільно стати без'ядерною державою (на території України знаходилося 15% ядерного потенціалу колишнього СРСР). Значний резонанс у світі викликало підписання 14 січня 1994 р. у Москві тристоронньої угоди між Україною, США і Росією про виведення стратегічної ядерної зброї з України. Формуванню позитивного іміджу України слугувало рішення Верховної Ради від 16 листопада 1994 р. про приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

У липні 1992 р. Україна заявила про своє бажання вступити до Ради Європи — міжнародної міжурядової консультативної політичної організації, створеної в серпні 1949 р. Після того як Українська держава офіційно підтвердила свій без'ядерний статус у листопаді 1995 p., вона стала 37-м повноправним членом Ради Європи.

У лютому 1994 р. Україна першою серед країн СНД підписала в Брюсселі угоду «Партнерство заради миру», що передбачає тісні контакти з НАТО, особливо у сфері реформування Збройних сил, підготовці офіцерів, проведенні спільних навчань. 9 липня 1997 р. в Мадриді 16 глав держав і урядів та Генеральний секретар НАТО Хав'єр Солана, з одного боку, і Президент України Л. Кучма, з другого, підписали «Хартію про особливе партнерство між Україною й НАТО», яка мала сприяти забезпеченню більшої стабільності спільних демократичних цінностей у Центрально-Східній Європі. Восени 1998 р. указом Президента Л. Кучми затверджено державну програму співробітництва України з НАТО до 2001 р. Програма передбачала не тільки співпрацю у військовій, політичній, екологічній, інформаційній сферах, в освоєнні космосу, а й спільну боротьбу з тероризмом, поширенням наркотиків. Якісно новим кроком на шляху співробітництва з НАТО стали саміти спільної комісії НАТО — Україна (Вашингтон, 1999 p.; Прага, 2002 p.; Вільнюс, 2005 p.).

Зовнішньополітичну діяльність України, особливо за часів Адміністрації Президента Л. Кучми, можна охарактеризувати як багатовекторну. Балансування у зовнішній політиці між могутнім сусідом Росією, Європою та Сполученими Штатами Америки мало на меті забезпечення суверенітету України. Протягом тривалого часу російський та західний вектори міжнародної політики України мали властивість завжди врівноважувати один одного. Однак після «касетного скандалу» осені 2000 р. у зовнішньополітичних орієнтаціях України відбувся різкий крен у бік Росії. Продовжуючи активно використовувати атлантичну та євроінтеграційну риторику у своїх виступах, Президент Л. Кучма насправді перестав розглядати вступ до Євросоюзу та євроатлантичні структури як безпосередню мету внутрішньої та зовнішньої політики України. Неоднозначні оцінки серед вітчизняних та зарубіжних політиків викликала укладена восени 2003 р. угода між Росією, Україною, Білорусією та Казахстаном про створення Єдиного економічного простору, своєрідного «східного ЄС».

Участь України в діяльності міжнародних організацій

	Назва	Рік, з якого Україна бере участь в її діяльності
	Організація Об’єднаних Націй (ООН)	1945
	Всесвітній Поштовий Союз (ВПС)	1947
	Всесвітній Союз Електрозв’язку, Міжнародний консультативний комітет з питань радіо	1947
	Всесвітня організація охорони здоров’я (В003)	1948-1949, поновлено з 1992
	Всесвітня метеорологічна організація (ВМО)	1951
	Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО)	В 1954 Ш
	Міжнародне агентство з атомної енергетики (МАГАТЕ)	1957
	Всесвітня організація інтелектуальної власності	1970
	Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО)	1985
	Співдружність Незалежних Держав (СНД)	1991
	Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ)	1992
Парламентська асамблея Чорноморського економічного співробітництва, Чорноморська асоціація економічного співробітництва		1992
Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ) (раніше Міжнародний банк реконструкції і розвитку)		1992
Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО)		1992
Міжнародна морська організація (ІМО)		1994
Рада Європи (РЄ)		1995
Об’єднання країн: Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова (ГУАМ) (раніше ГУУАМ; до об’єднання входив також Узбекистан, що згодом вийшов з його складу)		1996
Світова організація торгівлі (СОТ)		2008