30 Фактори розвитку туризму.

При прогнозуванні та плануванні розвитку туристичної діяльності необхідно враховувати дію факторів впливу, що визначають його класифікацією 

Найчастіше використовується розподіл факторів на зовнішні (екзогенні) і внутрішні (ендогенні), які у туризмі мають специфічні прояви. Зовнішні фактори впливають на туризм, у першу чергу, за допомогою демографічних і соціальних змін, а також через фінансово-економічні умови. Серед численних зовішних факторів, що впливають на розвиток туристичної індустрії доцільно виділити основні їх групи: політичні, економічні, соціально-демографічні, науково-технічні 

1. Політичні фактори. Стабільна політична обстановка в країні – необхідна умова функціонування туристичної індустрії. Крім того, для розвитку туризму в тій чи іншій країні важливий тип міжнародних відносин, що склалися з іншими державами; стан торговельного балансу даної країни та її партнерів; міжнародна обстановка у світі або в окремо взятому регіоні. Стосовно туристичних регіонів не раз виявлявся негативний вплив загострення міжнаціональних питань на кількість туристів у регіоні, особливо зарубіжних.  2. Економічні фактори. До зовнішніх факторів належать також фінансово-економічні умови: поліпшення (погіршення) економічної й фінансової ситуації обумовлює збільшення (зниження) персонального доходу. Зростання доходів населення, в свою чергу, дозволяє витрачати більше грошей на відпочинок, подорожі, дозвілля. Міжнародному розвитку туризму сприяють активна зовнішньоекономічна діяльність держави, процеси глобалізації й інтеграції, що відбуваються в усіх галузях світової економіки. Однак такі явища в економіці, як жорсткість митних формальностей, фінансова нестабільність (інфляція), економічні страйки, перебої в енерго- і водопостачанні можуть значно стримувати діяльність підприємств туристичної індустрії.  3. Соціально-демографічні фактори. До соціально- демографічних факторів, що впливають на зростання туризму, належать: підвищення рівня освіті, культури, естетичних потреб населення. Як елемент естетичних потреб можна розглядати прагнення людей познайомитися з побутом, історією, культурою, умовами життя в різних країнах.  4. Науково-технічні фактори. Науково-технічні фактори дозволяють вчасно побачити можливості, які розвиток науки й техніки відкривають для виробництва нових видів послуг, їхнього збуту й удосконалення обслуговування клієнтів. Розвиток науки й техніки сприяє технологічним змінам, удосконаленню матеріально-технічної бази, модернізації транспортної інфраструктури.

 

Внутрішні фактори – це фактори, що впливають безпосередньо в сфері туризму: матеріально-технічні фактори, що мають найважливіше значення для розвитку туризму. Головні з них пов'язані з розвитком засобів розміщення, транспорту, підприємств харчування, рекреаційної сфери, роздрібної торгівлі і т.д. 

До внутрішніх факторів належать: 

- процеси попиту, пропозиції й поширення (перетворення попиту на турпродукти в постійний попит), збільшення індивідуального туризму; 

- зростання ролі сегментації ринку (поява нових внутрішнрегіональних туристських сегментів), збільшення відстаней подорожей, різноманітність форм проведення канікул і т.д.; 

- зростання ролі координації діяльності в туризмі в процесі монополізації (посилення горизонтальних інтеграцій, тобто поширення партнерських відносин великих фірм із середнім і малим бізнесом; вертикальні інтеграції через створення стратегічних туристичних союзів; глобалізація туристського бізнесу і т.д.); 

- зростання ролі ЗМІ й зв'язків із громадськістю (паблик рілейшнз) у просуванні, рекламі й реалізації турпродуктів; 

- зростання ролі фахівців у туризмі (збільшення чисельності працівників, розвитку професійно кваліфікованої структури і т.д.); 

- зростання представників туристського бізнесу (створюються умови для дій на ринку великих операторів і малих підприємств-агентств, що пропонують різноманітні турпослуги)

До позитивних факторів розвитку ринку туристичних послуг відносять:  - стабільність і відкритість політики та економіки;  - зростання суспільного багатства і доходів населення;  - скорочення робочого і збільшення вільного часу;  - розвиток транспорту, засобів комунікацій та інформаційних технологій;  - посилення урбанізації;  - побудова інтелектуального суспільства;  - заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму;  - зміцнення позицій України на світовому туристичному ринку;  - спрощення та гармонізація податкового, валютного, митного, прикордонного та інших форм регулювання;  - стимулювання туризму для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів і малозабезпечених сімей шляхом надання пільг;  - сприяння розвитку індустрії пріоритетної туристичної діяльності.  До негативних факторів розвитку ринку туристичних послуг відносять:  - напруженість у міжнародних відносинах;  - нестабільність політики та закритість економіки;  - стагнація економіки та падіння добробуту населення;  - невпорядкованість туристичних ресурсів;  - нерозвинутість індустрії туризму;  - нераціональне використання культурно – історичної і культової спадщини й довкілля;  - низькій рівень доходів населення та нестача вільного часу;  - забруднення навколишнього середовища і екологічна небезпека;  - недооцінка ролі туризму в інтелектуалізації суспільства;  - відсутність ефективних стимулів інвестування розвитку індустрії туризму на рівн і світових стандартів;  - недооцінка ролі туристичного бізнесу в наповненні бюджету.  31 Рекреація і туризм країн Південно-Західної Азії

Країни регіону мають сприятливі передумови для розвитку рекреаційної галузі економіки. У більшості з них є унікальні природні умови — гірські ландшафти і цілющі джерела, курорти узбережжя Чорного, Серед­земного й Червоного морів; історичні та культурні пам’ятки трьохтисячолітньої історії (археологічні роз­копки, печерні буддійські монастирі в Афганістані, ре­лігійні пам’ятки — мінарети, мечеті, мавзолеї серед­ньовіччя). Цікаві для туристів екзотичний спосіб життя в оазисах, горах, а також сучасна екзотика багатих «зо­лотих князівств» Перської затоки.

Основні центри туризму: Єреван (сховище давніх ру­кописів Матенадаран), Ечміадзін у Вірменії; прибереж­на чорноморська смуга Гагра — Сухумі — Поті — Бату­мі в Грузії; Єрусалим, Хайфа в Ізраїлі; Егейське і Серед­земне узбережжя Туреччини, Стамбул, Ізмір, Анталія, руїни Трої, Ефеса і Мілета тощо.

Регіон — найбільший у світі центр паломництва. В Ізраїлі розташовані 8 святих місць іудеїв (Єрусалим, Сафад, Хеврон тощо), 11 — християн (Віфлеєм, Єруса­лим, Назарет, береги Галілейського (Тіверіадського) озера, Наблус, гори Табор і Кармел та ін.), мусульман — Єрусалим і Хеврон. В Іраку мусульманськими релігій­ними центрами є Неджеф, Кербела, Багдад, а в Ірані — Мешхед і Кум. У Саудівській Аравії знаходяться святі місця всіх мусульман — Мекка і Медина. Мекка, де народився Мухаммед, є найсвятішим місцем для 1 млрд мусульман світу. Тут розташовані головна мечеть Аль- Харам («Божий будинок»), храм Кааба («Куб») і чорний камінь («Кибла»). Щорічне паломництво («хадж») здій­снюють 4,5 млн осіб (відповідно до квот кожної мусуль­манської країни). В Ізраїлі біблейські місця щороку відвідують до 2,5 млн осіб, надходження від яких стано­вить близько 3 млрд дол.

У списку ЮНЕСКО — 58 об’єктів (2005), серед яких:

• в Азербайджан (1) — історичний центр Баку;

• в Афганістан (2) — мінарети та археологічні па­м’ятки Джама, археологічні пам’ятки Баміану;

• у Бахрейні (1) — стара столиця і порт Ділмун;

• у Вірменії (3) — монастирський комплекс Ахпат (X ст.), собори й церкви Ечміадзіна тощо;

• у Грузії (3) — Верхня Сванетія, місто-музей Мцхе- та, Гелатський монастир;

• в Ємені (3) — історичний центр Сани, м. Забід (столиця X ст.), м. Шибам із фортечними мурами;

• в Ізраїлі (5) — Єрусалим, історичний центр Акре, сучасні монументи Тель-Авіва, стародавні міста пустелі Негев;

• в Іраку (2) — Хатра (парфянське місто І—II ст. н.е.);

• в Ірані (8) — Персеполіс — столиця Ірану часів Ахеменідів, площа Майдане-Імам в Ісфахані, культурні пам’ятки в Сольтаніє, Вамі тощо;

• в Йорданії (3) — руїни м. Петра (столиця Набатей- ського царства, IV ст. до н.е.), Кусейр-Амра (замок Оме- йядів, VIII ст.);

• на Кіпрі (3) — історичні пам’ятки Пафоса і цер­кви Троодоса тощо;

• у Лівані (5) — стародавні Біблос і Тір, храмовий ком­плекс Баальбека (І—III ст.), замок Анджар (VII ст.) тощо;

• в Омані (5) — форт Бахла, археологічні пам’ятки Бата, Ель-Кхутма, Ель-Айна, заповідник Орікс тощо;

• у Сирії (5) — старі райони Дамаска, Халеба і Бас- ри, руїни Пальміри (II—III ст. н.е.);

• у Туреччині (9) — історична зона Стамбула, націо­нальний парк Каппадокії, мечеть Дівригі, столиця хе­тів Хаттушаш, археологічні пам’ятки Немрутдаг і Ксантос-Летун, гарячі джерела Хіераполіс-Памуккале, м. Сафранболу тощо.

Для багатьох країн регіону туризм став важливим джерелом валютних надходжень. У 2005 р. країни регіо­ну прийняли 51,4 млн іноземних туристів. Так, Кіпр щороку відвідують до 9 млн туристів, ОАЕ — до 6 млн (тут нараховується до 300 готелів, у тому числі найпрес- тижніші у світі — «Джумейра* і «Бурдж аль-Араб* — сім зірок), Саудівську Аравію відвідують до 8,5 млн тури­стів на рік. У Туреччині з 90-х років XX ст. відбулося ста­новлення туризму як сучасної комплексної галузі, що сприяє суттєвому надходженню валюти (понад 16 млн туристів залишають у країні до 8,5 млрд дол. прибутків).

Іноземних туристів приваблюють унікальні природні умови і чудова туристична інфраструктура (готелі, кем­пінги, мотелі, різноманітна система розваг та ін.). Однак основним фактором, що стримує потік іноземних тури­стів, є нестабільний політичний та економічний стан в деяких країнах регіону (Ізраїль, Грузія, Ємен, Афгані­стан, Ірак), що негативно позначається на розвитку не тільки рекреаційної сфери, а й економіки загалом.