Тема 12. Форми організації навчального процесу при різних технологіях навчання

План

1. Основні типи систем організації теоретичного навчання.

2. Методика створення поурочного плану навчання з теми.

1. Основні типи систем організації теоретичного навчання

У попередніх розділах підручника було докладно розгля­нуто, як розробляються технології проведення занять. У цьому розділі мова йтиме про практичну реалізацію пропонованих методів у навчальному процесі.

Планування навчального процесу (розбивання на уроки, визначення їхньої структури і типів) у нашому випадку є завер­шальним етапом методичної діяльності, тоді як більшість традиційних програм методичної підготовки розглядає урок як основу педагогічного проектування, головну змістову одиницю дидактичного проекту.

Урок розуміємо як форму Організації навчального процесу, що характеризується певним обсягом навчального матеріалу, постійним складом учнів, керівництвом з боку викладача, послідовним виконанням дій викладачем й учнями. Урок пев- ною мірою є завершеною частиною процесу навчання. Разом із тим засвоєння діяльності з однієї теми, як правило, здійснюється на кількох уроках, і якщо на початку методичноїдіяльності конструювати кожен із них окремо, то надалі буде складно пов’язати всі уроки в єдину систему засвоєння. Таким чином, дидактичне проектування слід здійснювати шляхом диференціації та виділення окремих елементів діяльності викладача й учнів, котрі необхідно освоїти на певних уроках. Ці елементи повинні мати свою дидактичну, методичну й логіч­ну структури.

У сучасній педагогічній літературі є багато робіт, присвя­чених уроку, його конструюванню, організації та здійсненню. Питання структури уроку висвітлюються в курсах загальної й професійної педагогіки.

Розглянемо три основних типи систем організації теоретич­ного навчання: індивідуальну, класно-урокову й лекційно- семінарську.

Загальною рисою всіх систем організації навчання є організація навчальної інформації в дози, що мають різні характеристики.

1. Індивідуальна й індивідуально-групова системи організації навчання

Ці системи мають у своїй основі триступінчасту схему вивчення дози навчального матеріалу.

Нагромадження людством досвіду господарської діяльності, відкриття законів природи, розвиток писемності, рахунку, а також необхідність оволодіння цими й іншими знаннями при­звели до виникненні системи навчання, яка дозволяє пізнавати певну сферу дійсності або науку, наприклад, філософію, астрономію.

Початковою, найдавнішою з відомих систем навчання була індивідуальна: жрець, який знав науку, або майстер, який воло­дів ремеслом, навчав свого учня. Ця система передбачала як теоретичне засвоєння знань, так і практичне оволодіння ремес­лом, тому її можна віднести до систем і теоретичного, і прак­тичного навчання.

Організація теоретичного навчання в індивідуальну систему була такою. Викладач, володіючи певними знаннями, розповідав про що-небудь і. базуючись на цій розповіді або на свій розсуд, просто давав завдання учням. Вони виконували його самостійно, після чого викладач перевіряв правильність виконання. У цій системі зазвичай була відсутня чітка логіка вивчення матеріалу, завдання учням давалися хаотично, величина доз інформації, що вивчалася, не була визначена, був відсутній спеціально організований навчальний текст. Однак схема вивчення дози навчальної інформації загалом була визначена. Індивідуальна система навчання не припинила свого існування. Вона розвивалася й у результаті переросла в нову систему організації навчання, яка збереглася у вигляді гувернерства та репети­торства в родинах дворян і великих підприємців.

Із розвитком масової підготовки кваліфікованих робочих вона знайшла своє місце в практичному освоєнні професійної діяль­ності у вигляді учнівства, наприклад, під час підготовки водіїв, тобто індивідуального навчання водіння автомобілів. У сучасних умовах розширюється сфера застосування індивідуальної системи навчання, розвиваються репетиторство, з’явилася система дистанційного навчання, відроджується гувернерство.

Індивідуально-групова система організації теоретичного навчання виникла внаслідок розвитку матеріального вироб­ництва, при збільшенні попиту на освічених людей, які знають рахунок, писемність, уміють прогнозувати й угадувати явища природи тощо. Випереджальне збільшення кількості учнів порівняно з кількістю викладачів призвело до якісної зміни інди­відуальної системи навчання, В одного викладача стали навча­тися кілька людей; прийом до «навчання» здійснювався в будь- який час, у будь-якому віці, і, відповідно, склад групи був дуже неоднорідний: у ній були і початківці, і ті, хто вже завершував навчання. Це послужило підставою для істотної зміни організації навчання.

Заняття набули логічної завершеності, склалася схема вивчення дози навчального матеріалу. Викладач навчав групу з 10-15 чоло­вік за індивідуальними завданнями згідно із здібностями кожного учня. Суть організації вивчення дози навчального матеріалу в неоднорідній за складом підготовки групі зводилася переважно до видачі завдання учневі з поясненням складних моментів, самостійного виконання завдання та перевірки викладачем знань учня. Видавши завдання одному учневі, викладач переходив до наступного. Засвоєння дози навчального матеріалу, заданої вчителем, починалося і завершувалося на одному занятті.

Незважаючи на високий ступінь індивідуалізації навчання в такій системі, вона має низку істотних недоліків. Серед них головними є неможливість організувати регулярну колективну роботу групи, незначний час безпосередньої роботи вчителя з учнями, мало­ефективна схема вивчення дози навчального матеріалу, проблем­ним є застосування дидактичних засобів навчання в цілому, низькою є ефективність і продуктивність роботи педагога.

Індивідуально-групова система організації теоретичного навчання властива нерозвиненій системі освіти і відрізняється невисоким рівнем організації навчального процесу. У наш час ЇЇ елементи зустрічаються в інших системах, особливо тоді, коли висока індивідуалізація навчання є необхідністю, наприклад, під час керування виконанням навчальних проектів.