1. Історичне значення Галицько-Волинського князівства в історії української державності.

Галицько-Волинське князівство після занепаду Києва подовжило на ціле століття існування державного утворення на слов’янських землях і стало головним політичним центром майбутньої України. Щодо слова «український», то воно вперше вживається у «Проповідях» теолога Григорія ще в середині ХІ століття. Термін «Україна» згадується в Київському літописі у 1187 р. як синонім поняття «країна», тобто — край, рідна земля. Із 1335 року для Галичини стало вживатися запозичене у греків поняття «Мала Русь», що пізніше перетворилося в поняття «Малоросія». Однак у різні періоди воно позначало різні регіони України.

Значення Галицько-Волинського князівства:

- Це друга велика держава на українських землях після Київської Русі, спадкоємиця Київської Русі, що продовжила її культурні традиції.

- Зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов'янства, сприяло їхній консолідації та усвідомленню власної самобутності.

- Стало новим після занепаду Києва центром політичного та економічного життя.

- Модернізувало давньоруську державну організацію.

- Розширило сферу дії західноєвропейської культури, сприяло поступовому подоланню однобічного візантійського впливу.

- Продовжило славні дипломатичні традиції Київської Русі, ще 100 років після встановлення золотоординського іга представляло східнослов'янську державність на міжнародній арені.

- Київська Русь і її спадкоємиця – Галицько-Волинська держава стали основою формування української народності.

2. Суспільно-політичний рух першої половини хix ст. В Україні. Декабристи.

Национальное возрождение - термин, который получил распространение в Х1Х в. и означал процесс пробуждения национального самосознания народов Европы, которые не имели собственного государства.

Колонизаторская политика Российской империи в Украине привела к активизации национального движения в Х1Хв. в разных формах (просветительский, культурный, политический). Конечная цель - единство украинской нации в границах независимого государства.

На протяжении первой половины Х1Х в. украинское возрождение эволюционировало от борьбы наследников казацкой старшины за восстановление автономии Украины до появления украинской интеллигенции, которая совершила попытку выдвинуть программу национального освобождения украинцев.

Возникают тайные общества среди дворян и офицеров. Основными идеями были реформа самодержавия, гражданское общество, Конституция, отмена крепостного права. Относительно судьбы Украины их мнения расходились.

«Южное общество» на Киевщине (1821-1825 гг.)

Глава общества - полковник Павел Пестель.

Члены общества - 101 человек: С. Волконский, А. Баратынский, С. и Н. Муравьевы-Апостолы, Н. Бестужев-Рюмин и др.

Программный документ - «Русская правда» П. Пестеля.

Суть -сохранение «единой и неделимой России», где Украина является одной из 10-ти областей.

«Северное общество» в Петербурге (1821-1825 гг.)

Руководящее ядро - Н.Муравьев, С.Трубецкой, Е.Оболенский, К.Рылеев и др.

Члены общества - 105 человек.

Программный документ - «Конституция» Н.Муравьева.

Суть: Россия превращалась в федерацию по типу США, Украина как часть России разделилась бы на 2 «державы» - Украинскую со столицей в Харькове и Черноморскую со столицей в Киеве.

«Общество объединенных славян» на Киевщине и Волыни (1823-1825 гг.)

Глава общества - братья Борисовы.

Члены общества - 60 человек.

Программные документы - «Правила», «Клятва».

Суть: все славянские народы входят в состав федерации славянских республик, Украина - равноправный член федерации.

«Малороссийское общество» на Киевщине (1821-1825 гг.)

Глава общества - полтавський помещик Василий Лукашевич.

Цель - самостоятельность и национальная независимость Украины.

14 декабря 1825г. в Петербурге на Сенатской площади в день присяги Николаю І вспыхнуло восстание декабристов, которое было жестоко подавлено.

29 декабря 1825г.-3 января 1826г. - вспыхнуло восстание Черниговского полка под Киевом, которое потерпело поражение.

«Узок круг этих революционеров, страшно далеки они от народа» Герцен.

Историческое значение: первое организованное восстание против самодержавия и крепостничества, первая попытка буржуазной революции в Росии и Украине, опыт революционной борьбы, приближение царских реформ 1860-х гг.

Білет № 15 .

1. Виникнення українського козацтва: передумови та причини.

Термін «козак» вперше зустрічається в джерелах XIII ст. — монгольській хроніці, датованій 1240р. У перекладі з тюркської означає – «вільна людина», «воїн-вершник». «одинокий», «схильний до розбою, завоювання». Існують й інші трактування цього слова. Так, у словнику половецької мови за 1303 р. це слово перекладається як «страж», або «конвоїр», у 1490 р. воно вперше з'явилося в Україні на означення людей, що ходили в степ за здобиччю або боротися з татарами.

Чинниками, що робили можливими появу та формування козацтва, були:

1) існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами в порубіжжі між хліборобською та кочовою цивілізаціями;

2) досвід освоєння південних територій уходниками, добичниками, бродниками та ін;

3) природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого життя, до самозбереження, самоствердження і самореалізації.

З посиленням польського панування, збільшення панщини українці, що не хотіли миритися з цим, тікали на вільні місця в нижньому Подніпров'ї, об'єднувалися в збройні ватаги – ставали козаками.

Наявність незайманих земель, де було багато дичини, риби, диких коней, спонукало до її освоєння та тимчасового заселення. Ватаги так званих уходників (від слова «уходити») із прикордонних селищ селились на уходах — в гирлах річок — і там рибалили, добували мед, полювали. Уходники походили з міщан, селян, бояр. Головним джерелом творення козацтва можна вважати саме уходників. З часом козацтво перетворилося у військовий стан. Тікали на нижнє Подніпров'я і збіднілі шляхтичі, які втрачали землю і не могли собі знайти заняття при королівському дворі чи у війську.

На формування козацького стану істотний вплив мав воєнний чинник. У XV—XVII ст. південь України був охоплений полум'ям безперервної боротьби з татаро-турецькими загарбниками. Для оборони з рублених і січених колод будувались укріплення — «січі». Серед перших організаторів козацьких загонів були старости прикордонних міст.

Із середини XVI ст. пришвидшуються темпи формування козацької верстви. Важливу роль у цьому процесі відіграло заснування Запорозької Січі — своєрідного центру козацьких вольностей, який притягував до себе селян та міщан і став неприступною твердинею на шляху турецько-татарських орд до центральної України. Вона істотно вплинула на подальшу еволюцію козацтва, дала суспільству добрих організаторів, впливових політичних діячів, талановитих воєначальників.

На відміну від подібних формацій того часу в інших регіонах (таборити в Чехії - XV ст., граничари у Хорватії, донське козацтво в Московській державі), українське козацтво еволюціонувало до найвищої форми соціально-політичної організації - створення власної держави, якою стала Козацька республіка.