1. Галицько-Волинське князівство: історія об’єднання західноукраїнських земель.

На XII-XIII ст. прийшлося швидке піднесення Галицького і Волинського князівств. Формування окремого Галицького князівства почалося з другої половини XI ст. Після з'їзду князів у Любечі (1097 р.) Галицька земля стала незалежною від Києва. Династія Ростиславичів значно розширила територіальні межі своєї держави.

Волинське князівство сформувалося в середині XII ст. Волинський князь Роман Мстиславович (1170-1205 рр.) оволодів Галичем і приєднав Галицьку землю до Волинської, чим започаткував утворення єдиного Галицько-Волинського князівства. Головні передумови об'єднання полягали в необхідності спільної боротьби проти агресії з боку Угорщини та Польщі та жвавих господарських зв'язках, що розвивалися між двома суміжними землями.

Розквіту Галицько-Волинська держава досягла за правління князя Данила Галицького (1238-1264 рр.). З його іменем пов'язується нове об'єднання Галичини та Волині (1238 р.), відновлення влади над Києвом (1239 р.), вигнанням із краю іноземних загарбників (битва під Ярославом 1245 р.). Щоправда, князь змушений був визнати залежність від Золотої Орди (1245 р.), яка полягала у сплаті данини та в зобов'язанні галицько-волинських князів під час воєнних походів Орди надавати в розпорядження ханів своє військо.

Сподіваючись на допомогу католицького Заходу у звільненні всієї Руської землі від монголо-татарських загарбників, Данило Галицький прийняв від Папи Римського королівський титул. Коронований 1253 р. в Дорогичині, Данило Галицький став першим українським королем. Він розумів значення корони не просто як монаршого символу, а як символу належності до Європи. Під назвою "Королівства Русі" держава князя Данила була добре відомою в Європі.

З-поміж останніх князів Галицько-Волинської Русі найпомітнішою постаттю був онук Данила - Юрій (1301-1315 рр.). Він поновив свою владу над усіма галицько-волинськими землями, користувався титулом короля та утворив окрему Галицько-Волинську митрополію (1303 р.). Династія Романовичів припинила існування зі смертю синів князя Юрія - Андрія та Лева II (1323 р.).

Смерть останнього князя в державі Юрія-Болеслава (1325-1340 рр.) стала переломним моментом в історії Галицько-Волинської землі: вона відкрила шлях до прямих утручань у справи князівства з боку сусідніх держав. Від 1349 р., коли польський король Казимир Великий загарбав Галичину й частину Волині, Галицько-Волинська держава перестала існувати.

2. Україна в першій половині XVIII ст. Конституція п.Орлика.

Після смерті І. Мазепи на загальній раді старшина та Військо Запорізьке 5 квітня 1710 р. обрали гетьманом України (в еміграції) Пилипа Орлика.

Рада прийняла своєрідні статті - «Пакти і Конституцію прав і вольностей Війська Запорізького», згодом названі «Конституцією Орлика», які були договором між гетьманом і Військом Запорізьким про державний устрій України після її визволення від московського панування. Цей документ ніколи, не був втілений у життя, але увійшов в історію як одна з перших в Європі конституцій, став свідченням передової української суспільно-політичної думки:

• Україна обох боків Дніпра (по р. Случ) мала бути вільною від чужого панування;

• гетьманська влада обмежувалася Генеральною радою, яка збиралася тричі на рік і складалася з представників генеральної і полкової старшини, генеральних радників (депутатів), які обиралися по одному від кожного полку, а також послів від Війська Запорізького;

• виборність усіх посадових осіб із наступним затвердженням їх гетьманом;

• недоторканність особи та її відповідальність лише перед судом;

• встановлювався строгий розподіл між державною скарбницею й особистими коштами гетьмана;

• ревізія захоплених старшиною земельних маєтків та скасування всіх тягарів, накладених на простий народ;

• православ'я проголошувалося державною релігією, а також передбачалася автокефалія української церкви при формальному підпорядкуванні константинопольському патріархові тощо.

Після обрання гетьманом П.Орлик розробив широкий план визволення України, уклавши союз зі Швецією, Кримом, Туреччиною. Навесні 1711 р. з 16-тисячним запорізьким військом і татарським допоміжним корпусом він рушив в Україну. Розбивши під Лисянкою армію лівобережного гетьмана І.Скоропадського, П.Орлик підійшов до Білої Церкви. Але подальші його плани були перекреслені фактичною зрадою татарських союзників, які почали грабувати місцеве населення. Тому він змушений був відступити та повернутися до своєї штаб-квартири у Бендерах. Після підписання у 1713 р. Андріанопольського миру між московським і турецьким урядами П Орлик зрозумів, що його надії на визволення України відкладаються у далеку перспективу.

Білет № 14 .