Класичний період
Класичний період — доба найвищого розквіту давньогрецького суспільства і культури, який припав на V–IV століття до н. е. Найвпливовішим політичним і культурним центром після перемоги у греко-персидських війнах стали Стародавні Афіни, які стояли на чолі оборонного Делоського союзу серед полісів островів Егейського моря, його західного, північного та східного узбережжя. Своєї максимальної могутності і культурного розквіту Афіни досягли, коли на чолі держави став видатний політичний діяч, полководець, прихильник демократичної партії Перикл, що 15 разів обирався стратегом. Цей період відомий в історіографії як «Золоте століття Перикла», хоча був відносно нетривалим.
Перенесення скарбниці Делоського союзу з Делоса в Афіни, стягнення плати — форосу з союзників, обмеження вільної торгівлі на морі, каральні експедиції, клерухії — все це викликало у союзників обурення і бажання звільнитись від зобов'язань. Паралельно назрівали й конфлікти поза союзом: економічна боротьба між Афінами таКоринфом в сфері торгівлі, зі Спартою — за верховенство в Греції. 431 до н. е. почалась наймасштабніша війна в історії Стародавньої Греції — Пелопоннеська війна, що закінчилась нищівною поразкою Афін, втратою володінь і привілеїв, а Спарта встановила свою гегемонію.
Наростала «криза полісу»: ріс внутрішньополісний антагонізм між біднотою та багатіями; вивищувались метеки (чужоземці в полісі), розповсюдження рабства не давало змоги знайти найману працю, єдиним засобом існування залишалося ведення війни (тому нерідко грецькі найманці воювали і в армії персів). Часті міжусобні війни ще більше послаблювали поліси, вони вже не були спроможними захистити своїх громадян. Зрештою 395 до н. е. спалахнула Коринфська війна, в результаті якої Персіянав'язала грекам принизливий Анталкідів мир, за виконанням якого мала стежити Спарта. Таким чином вона ставала головним ворогом, для боротьби зі Спартою створений Другий Афінський морський союз. Хоча Фіви перемагають Спарту при Левктрах, спроба Афін нав'язати свою волю призводить до нової Союзницької війни, і союз розпадається.
В період слабкості грецьких полісів розпочинає своє вивищення Македонія. Цар Філіпп ІІ Македонський послідовно завойовує Фессалію, Фокіду, Халкіду і Фракію. Антимакедонська коаліція, ідеологом якої виступав Демосфен, зазнала нищівної поразки у битві при Херонеї 338 до н. е. До 337 до н. е. створено Коринфський союзгрецьких держав на чолі із Македонією, скрізь введено македонські гарнізони і встановлено олігархічні режими.
Елліністичний період
Новий етап в історії країн Східного Середземномор'я — етап еллінізму — починається з походів Александра Македонського (IV століття до н. е.) і закінчується завоюванням елліністичних держав Стародавнім Римом у I столітті до н. е. (останнім був захоплений Єгипет). Македонія, що завоювала Грецію, повністю сприйняла її культуру, тож після звитяжних походів Александра Македонського давньогрецька культура розповсюджується по завойованих східних країнах. В свою чергу, підкорені народи були носіями власної давньої культури і самі впливали на античну культуру.
Битва при Херонії і завоювання греко-македонської армії на сході під командуванням Александра Македонського відкрили період еллінізму. Монархія Александра розпалася одразу після його смерті 323 до н. е. Довга боротьба діадохів і їх наступників — епігонів — призвела до створення низки самостійних елліністичних держав (найбільшими з них були монархії Селевкідів, Птолемеїв і власнеМакедонія). Для Греції елліністичного періоду характерне переважання держав і союзів воєнізованого типу (Македонія, Ахейський союз, Етолійський союз, деякий період — Спарта), які продовжували оскаржувати панування в Греції.
У більшості держав при владі перебували олігархія чи царі. Боротьба держав на чолі з Афінами проти Македонії після смерті Александра (Ламійська війна) закінчилася перемогою Македонії і розправою із грецькими демократами. Після вторинної поразки уХремонідовій війні (267–261 роки до н. е., названа на честь афінського полководця Хремоніда) Афіни були розгромлені, ставши цілком залежними від Македонської монархії. Однак Македонія не змогла відновити свою владу над усім Балканським півостровом. Проти неї боролися два нових могутніх союзи — Ахейський (відновлено близько 280 до н. е.) та Етолійський (створений близько 320 до н. е.).
Ахейський союз охоплював більшу частину Пелопоннесу (крім Спарти, яка увійшла в союз після 192 до н. е.) і найбільші міста (Сікіон,Коринф, Мегари). У Етолійський союз, крім Етолії, входили райони Середньої Греції (крім Афін), південна Фессалія та деякі інші міста. Боротьба наступників Александра, а пізніше Македонії і двох союзів за владу в Греції призводила до масового руйнування міст, продажу греків у рабство, заселення центрів новими колоністами. Спустошували грецькі міста й пірати, яких використовували етоляни, продаючи їм у рабство жителів захоплених міст (з однієї тільки Лаконіки було продано до 50 тисяч осіб). Результатом боротьби були повільна агонія міст, розорення середніх верств,зростання бідноти, хвилювання якої ставали звичайним явищем (у Коринфі, Аргос,Мілеті).
