Міністерство культури України

Департамент з питань культури,національностей та релігій львівської

облдержадміністрації

Львівське державне училище культури і мистецтв

Затверджую

Голова ЦК КДД і КПР

«‍ __» ___________ 2015

Виконала студентка:

Чопик Мар’яна Андріївна

IV курсу режисерської групи

Денної форми навчання

____________ підпис

Керівник:

Глазунова Тетяна Василівна

____________ підпис

Львів 2015

1. Вступ

2.  Крито-мікенський період

3. Полісний період

   1. Темні століття

   2. Архаїчний період

   3. Класичний період

4.  Елліністичний період

5.  Римське завоювання

6.  Культура Стародавньої Греції

   1. Міфологія

   2. Наука

   3. Освіта

7. Мистецтво Стародавньої Греції

   1. Література

   2. Драматургія та театр

   3. Музика

   4. Архітектура

   5. Образотворче мистецтво

8. Медицина

9. Висновок

10. Список використаної літератури

Понад дві з половиною тисячі років тому в південній частині Балканського

півострова, на островах Егейського моря, на західному узбережжі Малої

Азії, по берегах Мармурового і Чорного морів, на узбережжі Південної

Італії і в східній частині острова Сицилія виникла група рабовласницьких

держав, відомих в історії як Стародавня Греція, або Еллада. У XII—VII

ст. до н. е. у Стародавній Греції відбувся розклад первіснообщинного

ладу і з'явилося патріархальне рабовласництво, яке у VIII—VI ст. до н.

е. склало основу економічного і політичного життя суспільства.

Розвинулося товарно-грошове господарство, яке зосередилось у

рабовласницьких містах-державах (полісах). Найбільшими серед них

виступали Афіни і Спарта, боротьба між якими за панування в Стародавній

Греції була водночас боротьбою між демократією і аристократичною

олігархією, що призвело до Пелопоннеської війни 431—404 рр. до н. е.

Знесилені війною грецькі поліси в 338 р. до н. е. підпали під владу

Македонії. У 146 р. до н. е. територія Греції була включена до складу

Римської імперії.

Власне давньогрецька культура якісно визначилася лише до VIII ст. до

н.е. Можна виділити такі періоди її розвитку:

Гомерівська Греція (XI —VIII ст. до н. е.);

Архаїчна Греція (VII — VI ст. до н. е.);

Класична Греція (V — перші три чверті IV ст. до н. е.);

Еллінізм (кінець IV ст. до н. е. — до І ст. н. е.).

Щоб зрозуміти специфіку стародавньої грецької культури, потрібно

враховувати соціальні зрушення тієї історичної епохи. У Стародавній

Греції, на відміну від країн Стародавнього Сходу, склався не

монархічний, а республіканський тип рабовласницької держави.

Містами-державами керували колективно їх вільні громадяни. Це була

своєрідна рабовласницька демократія, вона виховала у греків особливе

світосприймання, бо суспільним ідеалом стала вільна й політичне активна

людина. Саме така людина була головним об'єктом і змістом культури. Ця

антропоцентрична концепція культури знайшла своє вираження у знаменитому

висловлюванні афінського філософа Протагора: "Людина — мірило всіх

речей".

Ранній етап історії Стародавньої Греції носить назву крито-мікенський, або егейський. В III–II тисячоліттях до н. е. виникають перші держави у басейні Егейського моря — на острові Крит і півострові Пелопонес (міста Мікени, Пілос, Тиринф). Це були держави монархічного типу, подібні до давньосхідних деспотій, із розгалуженим бюрократичним апаратом та сильними общинами.

Поштовхом до початку досліджень англійського археолога Артура Еванса на Криті послужили сюжети давньогрецьких міфів про майстра Дедала, що побудував в Кноссідля царя Міноса палац-лабіринт і про героя Тесея, що переміг мешканця лабіринту Мінотавра і знайшов зворотний шлях за допомогою «нитки Аріадни». Мікени відкриті Генріхом Шліманом після розкопок в Малій Азії, де він відшукав легендарну Трою.

Наприкінці III — на початку II тисячоліття до н. е. наймогутнішим було Критське царство — таласократія, яка займала винятково вигідне географічне положення, володіла сильним флотом. Критські майстри тонко обробляли бронзу, але не знали заліза, виготовляли і розписували керамічний посуд зображеннями рослин, тварин, людей.

Червона колонада Кносського палацу

Донині вражають руїни царського палацу в Кноссі. Він являв собою багатоповерхову споруду, більшість приміщень якої сполучені складною системою переходів, коридорів і ніколи не мали зовнішніх вікон, освітлювалися через спеціальні світлові шахти. У палаці діяла система вентиляції і водопостачання. Стіни прикрашені прекрасними фресками. Одна із найзнаменитіших — «Парижанка» (нині в колекції Археологічного музею Іракліону) — так Артур Еванс назвав зображення молодої жінки із темним в'юнким волоссям.

Палац був центром і політичного, і релігійного життя держави Міноса. Поклонялись критяни богині Матері Део,

служила верховна жриця — дочка Міноса, яку можуть зображувати велика і мала статуетки Богиня зі зміями. Інші артефакти вказують на те, що у релігійних уявленнях центральним був культ бика як уособлення Посейдона — бога моря і хитача землі (Крит та прилеглі острови часто потерпали від землетрусів): дах палацу прикрашали монументальні зображення рогів, у вигляді голови бика виготовляли ритуальні судини, на одній із фресок зображена гра акробатів з биком — Таврокатапсія. Кносс зруйнований внаслідоквиверження вулкана на острові Тіра, і Крит втратив своє панівне положення, вірогідно, внаслідок, так званого, Мінойського виверження.

Так з середини II тисячоліття до н. е. центром грецької цивілізації стали Мікени, населені греками-ахейцями. Його оточували могутні оборонні стіни, складені з величезних, грубо обтесаних кам'яних блоків. Головні Левові ворота прикрашала трикутна стела із рельєфним зображенням двох левиць. Генріх Шліман знайшов також золоту усипальницю мікенських царів — гробницю Атрея — розташовані по колу підземні споруди із купольними склепіннями. Мікени очолили ахейців у Троянській війні, оспіваній в «Іліаді», яка приписується авторству Гомера.

Зникнення мікенської культури в XII столітті до н. е. пов'язують із вторгненням з півночі Балканського півострова дорійських племен, серед яких все ще панував родовий лад. Поневолення дорійцями корінних мешканців призвело до занепаду грецьких міст і їх культури, зокрема втрати ранньогрецької писемності (так зване, критське письмо).

Темні століття

Історія Греції після дорійського вторгнення починається неначе заново. Знову відбувається розкладання первіснообщинних відносин, формування державності, відродження матеріальної культури. Цей період тривав приблизно з XI по IX століття і називається Темними століттями, а також гомерівським періодом, оскільки відомий насамперед за поемами «Іліада» і «Одіссея», приписуваними авторству Гомера. Темні століття — доба натурального господарства, адже з усіх досягнень мікенцівдорійці запозичили тільки гончарне коло, техніку обробки металу та прийоми кораблебудування, культуру вирощування винограду і оливкових дерев. Втім дорійці принесли з собою мистецтво виплавки і обробки заліза, практику використання його не тільки як прикраси, але й у виготовленні знарядь та військовій справі.

Наприкінці гомерівського періоду відбулося становлення дополісної суспільної організації. Також відомо, що до IX століття Грецію населяли племена: еолійці — Північну Грецію, дорійці — Середню Грецію і східний Пелопоннес, іонійці — Аттику, ахейці, яким вдалось зберегти самостійність, були витіснені дорійцями в Аркадію і Ахею. Зрештою найважливіша подія цього періоду — початок давньогрецької колонізації островів Егейського моря і узбережжя Малої Азії: північні райони заселялися еолійцями, центральні райони (відомі як область Іонія) — іонійцями, південні — дорійцями.

Архаїчний період

Настання залізної доби мало величезне значення — метал став дешевим та доступним, що сприяло поступовому зростанню господарської самостійності окремої родини та ослаблення її залежності від родової організації. Відділення ремесел від землеробства позначило перехід до обміну, виробництва не тільки для власних потреб, але й для ринку, внаслідок чого активно розвиваються міста. Відтак в період VIII–VI століть до н. е. відбувається становлення полісів — розрізнених дрібних суверенних міст-держав, об'єднаних тільки спільністю мови, релігії, культурних традицій, політичних і торгових зв'язків. Економічно необхідним стає заснування нових колоній та збільшення числа рабів як основної робочої сили.

На VII–VI століття до н. е. припадає розквіт грецької колонізації у Середземномор'ї і Північному Причорномор'ї. Тільки вихідці з Мілета заснували 70 колоній на узбережжі Чорного моря. Водночас в самій Греції Дельфи із оракулом Аполлона та Олімпія із Храмом Зевса та Олімпійськими іграми набули значення загальногрецьких релігійних центрів найшанованіших богів.

Грецька торгівля стала фактично міжнародною, мала збут і на західних, і на східних ринках. Натомість в Грецію ввозились раби, сировина, предмети розкоші, а також продукти харчування для все зростаючого населення полісів. У лідійців в VII столітті греки запозичили карбування монет.

Вже у VI столітті до н. е. розгортається боротьба демоса проти аристократії, в руках якої зосереджувалась земля. В Афінах архонт Солон запровадив низку реформ, а головне скасував боргове рабство, що заклало основи Афінської демократії. Проте опір аристократії був настільки потужним, що приборкати її могла тільки зброя. Так в грецьких містах сформувалася особлива форма тиранії, яка мала на меті захист селян та ремісників: в Коринфі — тираніяКіпсела та Періандра; в Афінах — тиранія Пісістрата і подальші реформи Клісфена, на Самосі — тиранія Полікрата, а також тиранії міст Сікіону, Мілету, Ефесу тощо.

Наприкінці архаїчного періоду в багатьох полісах поширюється рабство, незалежно від форми організації полісу, зокрема в економічно потужному Коринфі та демократичних Афінах. Водночас в олігархічній Спарті, на Криті та вАргосі побутували певні риси родового ладу, а в громадах Етолії, Акарнанії та Фокіди зберігалось натуральне господарство. На тлі такого багатоманіття і з політичних, і з економічних причин грецькі міста починають суперництво, виникає Пелопоннеський союз, очолений Спартою, — військовий союз міст Пелопоннесу для спільного ведення воєн та придушення повстань ілотів.