2.2 Причини відсутності інфляції під час "великої депресії"

Дослідники "великої депресії" у США одностайно відзначають, що в умовах найжорстокішої кризи інфляція не виникла. Цей факт пояснюється широким використанням у грошовому обігу срібних монет. Наприкінці XIX — початку XX ст. у світі поряд з паперовими грошовими знаками в обороті були монети з валютних металів — золота і срібла. У Європі з початком Першої світової війни були вилучені з обігу золоті монети, а срібні як і раніше використовувалися як гроші.

У США після початку "великої депресії" продовжували випускати високопробні срібні монети (табл. 3), що були в грошовому обігу.

Варто підкреслити, що США були одним з небагатьох воюючих держав, що під час Другої світової війни в період військової кризи не тільки не припинило випуск срібних монет, але і почало в 1942 р. карбування нової срібної монети вартістю 5 центів.

 

 

Номінал	Маса,г	Проба металу	Рік випуску
1 долар 1 торговий долар ½ долара ¼ долара 20 центів 1 дайм 8 центів	26,73 27,21 12,5 6,25 5,0 2,5 5,0	900 900 900 900 900 900 350	1840 –1935 1873 – 1885 1873 – 1964 1873 – 1964 1873 – 1964 1873 – 1964 1942 –1945

 

 Створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік у 20-х роках XX ст. було результатом глобальної військово-політичної кризи — Першої світової війни 1914—1918 р. р., що охопив у той періодбільшість держав світу. Після розпаду Російської імперії внаслідок кризи управління, що чітко проявився в ході військового зіткнення з Німецькою, Османською й Австро-угорською імперіями в 1914-1917 р., на її території в 1918 р. виникло кілька держав, найбільшими з який були РРФСР, Польща й Українська Народна Республіка. Слід відмітити, що 2/3 продукції Російської імперії вироблялося на території так званоїМалоросії, що простиралася від р. Дунаєвець (приток р. Вісли) на заході до Кавказьких гір, включаючи Кубань і частково Північний Кавказ на сході. На півдні ця територія примикала до Чорного й Азовського морів, на півночі — до нечорноземних районів Великоросії. Нинішні адміністративні області Російської Федерації — Воронезька, Курська, Орловська, Белгородська і Ростовська — були заселені переважно українцями і входили до складу Малоросії.

Криза системи управління Російської імперії сприяла збільшенню кількості радикальних партій ірухів, серед яких найбільш революційними настроями відрізнялися Російська соціал-демократична робоча партія (більшовиків) (РСДРП(б)) і партія лівих есерів. У результаті військового перевороту в жовтні 1917 р.владу в столиці Росії Петрограді захопили ліворадикальні партії, що створили коаліційний уряд.

Отже, до кінця 1917 р. на території Російської імперії дозріли і розвинулися такі кризові явища.

1. Криза державного управління.

2. Економічна криза, викликана спадом виробництва товарів споживання через відволікання виробничих потужностей, сировини і робочої сили на військові потреби.

3. Продовольча криза, викликана спадом виробництва агропродукції через мобілізацію в армію 10 млн. селян, що складали основну солдатську масу армії, і коней як основної продуктивної сили сільського господарства.

На той час у Росії вже не було валютно-грошових резервів, зростали темпи інфляції.

Одночасно розвивалася національна самосвідомість народів, що  населяли Російську імперію. У результаті в грудні 1917 р. зі  складу імперії вийшли Фінляндія і Польща. Ряд інших держав,  у першу чергу Україна і прибалтійські країни — Литва, Латвія,  Естонія, заявили про автономізацію і створення своєї  державності.

Уряд РРФСР, очолюваний більшовиками, приймав відчайдушні зусилля по виходу з кризи.

    По-перше, був укладений сепаратний мирний договір з Германією  і Австро-Угорщиною, що дозволив припинити військові дії  і скоротити військові витрати.

По-друге, були націоналізовані великі підприємства, банки і резерви сировини.

По-третє, селянам були передані у власність поміщицькі   землі.    

Крім того, у 1918 р. РРФСР були початі спроби збройною силою захопити сировинні, продовольчі й енергетичні ресурси сусідніх держав: України, Польщі, Естонії, Латвії, Литви. Так, у січні 1918 р. була розв'язана перша війна з Україною.  

     Прийняті урядом РРФСР антикризові міри не могли відразу вирішити першочергові задачі: забезпечити населення промислових центрів — Москви і Петрограда — продовольством і товарами, а також забезпечити промисловість РРФСР сировиною і енергоресурсами.               До трьох зазначених криз додався четвертий — енергетичний. Основними енергоносіями в той період були вугілля з Донецького басейну (Україна) і нафта з Закавказзя. Ці сировинні ресурси пересталинадходити через відсутність у підприємств РРФСР коштів на їх закупівлю.

Спроби РРФСР силою відібрати в сусідніх молодих держав належні їм енергетичні і продовольчі ресурси і сировину закінчилися безрезультатно: агресивні устремління РРФСР у 1918 р., були припинені молодими незалежними державами за допомогою військ Німеччини й Австро-Угорщини.

В середині 1918 р. у РРФСР розвалилися коаліційний уряд: демократичні партії, не згодні з політикоюбільшовиків і лівих есерів, вийшли з уряду; праві есери підняли повстання в деяких містах РРФСР, що було жорстоко подавлено.

Уряд більшовиків і лівих есерів намагалося вирішити продовольчу проблему шляхом реквізиційпродовольства в селян; у результаті почалися селянські бунти в різних регіонах РРФСР. Козачі області наДону, Кубані, у Ставропольї вимагали автономії. Одночасно почався активний відтік за кордон еліти бувшоїРосійської імперії — урядових чиновників, власників підприємств, інтелігенції. Слід зазначити, що офіцерський корпус Росії у своїй масі підтримав коаліційний уряд РРФСР: із двохсоттисячного офіцерськогокорпусу проти Червоної Армії, сформованої в 1918 р., виступило близько 20 тис. офіцерів.

Неурегульовані кризи й опір значної частини населення призвели до громадянської війни. У ході цієї війни уряд РРФСР сформував під керівництвом відомого політичного  діяча Л. Троцького досить боєздатну Червону  Армію, основу якої склали робітники, що не мали роботи на  підприємствах центральної частиниРРФСР, що простоювали матроси Балтійського флоту, що не хотіли вмирати в голодуючому Петрограді, солдати колишньої Російської армії, що не бажали повертатися в розорені села, військовополонені чехи, угорці, австрійці, революційно настроєні і ті, що піддалися пропаганді більшовиків. Одночасно були створені каральні органи РРФСР — Надзвичайна Комісія і Військово-революційні трибунали. Основнимизавданнями уряду РРФСР у період громадянської війни були:

-            фізичне знищення еліти колишньої Російської імперії — державних діячів, поміщиків, фабрикантів, інтелігенції;

-               рішення продовольчої й енергетичної проблем шляхом захоплення продовольства й енергетичних ресурсів України й інших сусідніх держав.

Протягом 1918—1920 р. у РРФСР було знищено, по оцінці сучасних істориків, близько 2 млн. чол., щоскладали еліту Російської імперії; були подавлені селянські бунти, розгромлені козачі формування на Дону і Кубані.

У 1919—1920 р. були окуповані значні території України і Закавказзя, на яких діяли проросійські маріонеткові уряди. Так, в Україні Військово-революційний комітет у складі 5 чол. мав усю повноту влади.

До початку 1921 р. уряд РРФСР частково переборов кризові явища продовольчого й енергетичного постачання центральних районів РРФСР. Тоді ж голова Ради Народних Комісарів В. І. Ульянов-Ленін з метою подолання фінансової кризи запропонував відновити грошову систему колишньої Російської імперії,засновану на срібному карбованці і золотому червінці (табл. 4, 5).

5 листопада 1921 р. В. І. Ленін написав статтю "Про значення золота  тепер і після повної перемоги соціалізму", у якій обґрунтовував  необхідність відновлення ролі грошей з валютних металів.  "Це здається дивним. Комунізм і торгівля?! Щось дуже вже  незв'язне, безглузде, далеке. Але якщо помізкувати економічно  одне від іншого не далі, ніж комунізм від дрібного, селянського,  патріархального землеробства. Коли ми переможемо у світовому масштабі,  ми, думається мені, зробимо з золота суспільні відхожі місця на  вулицях декількох міст світу. Це було б самим "справедливим" і наочно-повчальним вживанням золота..." [7, т. 44 с. 225-226].                                              

"...Поки ж: берегти треба в РРФСР золото, продавати його подорожче, купувати на нього товари подешевше" [7, т. 45, с. 283].                                               

Таким чином, у СРСР була відновлена (з тією же назвою монет) грошова система царської Росії, що формувалася протягом 200 років.                               

Аналіз випуску монет у РРФСР, а потім у СРСР показав, що на протязі 1923—1924 р. карбувалися високопробні срібні монети вартістю 1 карбованець і 50 копійок. У 1925 р. срібні карбованці не карбувалися, продовжувався випуск монет вартістю 50 копійок і низькопробні  монети вартістю 20, 15 і 10 копійок. У 1928 р. карбування

            Таблиця 4 – Характеристика монет Росії з валютних металів

            наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.

Номінал	Метал монети	Маса,г	Проба металу	Роки випуску
15карбованців (імперіал) 10 карбованців 5 карбованців 1 карбованець 50 копійок 25 копійок 20 копійок 15 копійок 10 копійок	Золото - - Срібло - - - - -	12,8 8,5 4,25 19,99 9,99 4,99 3,6 2,7 1,8	900 900 900 900 900 900 500 500 500	1895 – 1897 1895 – 1897 1897 – 1914 1886 – 1915 1886 – 1914 1886 – 1901 1867 – 1917 1867 – 1917 1867 - 1917

 

            Таблиця 5 – Характеристика монет РРФСР і СРСР із валютних металів

Номінал	Метал  монети	Маса, г	Проба металу	Роки випуску
1 Червонець РРФСР 1 карбованець РРФСР 1 карбованець СРСР 50 копійок РРФСР 50 копійок СРСР 20 копійок РРФСР 20 копійок СРСР   15 копійок РРФСР 15 копійок СРСР   10 копійок РРФСР 10 копійок СРСР	Золото Срібло - - - - -   -   -	8,5 19,99 19,99 9,99 9,99 3,6 3,6   2,7 2,7   1,8 1,8	900 900 900 900 900 500 500   500 500   500 500	1923 1921 – 1922  1924 1921 – 1922 1924 – 1927 1921 – 1923 1924 – 1925 1927 – 1931 1921 – 1923 1924 – 1925 1927 – 1931 1921 – 1923 1924 – 1925 1927 – 1931

 

і високопробних монет вартістю 50 копійок припинилася і до 1931 р. випускалися низькопробні монетивартістю 20, 15 і 10 копійок. Випуск низькопробних монет свідчив про зростання кризових явищ в економіці країни. У 1931 р. у СРСР срібні монети вартістю 20, 15 і 10 копійок були замінені  мідно-нікелевими монетами такої ж вартості, але іншого дизайну. Усе це вказувало на подальший розвиток кризових явищ в економіці країни.

Також відомо, що в СРСР розвивалася і посилювалася продовольча криза, криза системи управління в промисловості і сільському господарстві. Зростали темпи інфляції, що протікала в схованій формі і виявлялася у виді дефіциту товарів і продовольства. Внаслідок цього уряд СРСР  змушений був провести в 1937 р. грошову реформу з метою вилучення в населення грошової маси, що нагромадилася, не забезпеченоїтоварами.

Для виходу з економічної кризи В. И. Ленін запропонував так звану нову економічну політику (НЕП), що була покликана відновити дрібне виробництво, засноване на приватній власності.

Одночасно інший відомий політичний діяч Л. Д. Троцький (Бронштейн) вперше у світі запропонував систему державного планування, що стала серйозним науковим надбанням нинішньої цивілізації.

Слід зазначити, що в 1921—1922 р. відбулася масова еміграція російської інтелігенції, не згодної зідеологічною політикою більшовиків. РРФСР виявилася в економічній блокаді і політичній ізоляції. Уряд країни розумів необхідність підготовки нових кадрів управлінців у всіх сферах народного господарства. Для цієї мети були створені різні навчальні заклади, насамперед для підготовки офіцерських кадрів ЧервоноїАрмії, що у 1920 р. потерпіла нищівні поразки на західному фронті в боях проти Польщі, Литви, Латвії й Естонії. У результаті воєнних дій до Польщі відійшли значні території на заході України і Білорусії. Таким чином, у РСФСР підсилилася військово-політична криза. Економічна блокада з боку світового співтовариства не сприяла виходу країни із системної кризи. Позитивними аспектами для вирішенняпродовольчої кризи були передача селянам власності на землю і зменшення податків на сільськогосподарських виробників.

Однак більшовицький уряд шукав більш радикальні шляхи виходу з кризи й економічної блокади.

У 1924 р. після смерті В. І. Ульянова-Леніна генеральний секретар ЦК ВКП(б) І. В. Сталін (Джугашвілі) узяв курс на створення централізованої тоталітарної держави. До кінця 1922 р. був утворений СоюзРадянських Соціалістичних Республік, в який увійшли РСФСР, УРСР, БССР і Закавказька Федерація, щоскладалася з Грузії, Азербайджану, Вірменії і ряду автономних республік Кавказу.

Усі суверенні держави, що ввійшли в СРСР, позбавлялися таких основних принципів суверенної держави, як національна армія, незалежна зовнішня політика і зовнішня торгівля, національна валюта.

Починаючи з 1924 р. уряд СРСР проводив політику знищення приватного підприємництва шляхом жорсткого податкового тягаря для приватних підприємств і одночасно створював різні колективні організації, звільнені від податків. У країні відчувався гострий недолік фахівців і керівників підприємств. Вихід зі штучно створеної кризи системи управління уряд бачив в організації великих монопольних об'єднань і трестів, що у сполученні із системою державного планування виробництва були покликані вийти з кризи цієї системи.

Для рішення продовольчої проблеми уряд СРСР у 1928—1930 р. створював великі колективні і державні сільськогосподарські підприємства. Для цього були відібрані землі в селян і проведена масова колективізація сільських виробників. У знак стихійного протесту селяни знищили більш 10 млн. голів великої рогатої худоби і коней. У процесі колективізації були вислані в Сибір і в північні райони РРФСРмільйони селянських родин. Наслідки колективізації були катастрофічними: виробництво товарного зерна на початку 30-х років зменшилося в порівнянні з 1928 р.; у 1932—1933 р. від голоду загинуло близько 10 млн. чол., в основному в Україні; продуктивність праці працівників у державних сільськогосподарських підприємствах знизилася вдвічі.

Керівники республік, що ввійшли до складу СРСР, почали розуміти згубність проведеної політики і стали критикувати партійне союзне керівництво. У відповідь ЦК КПРС спочатку проводив "партійні чистки", а потім з 1937 р. перейшов до фізичного знищення керівників союзних республік. У 1937 р. усі члени уряду України, крім міністра внутрішніх справ К. Є. Ворошилова, були арештовані і розстріляні в Биковнянськомулісу під Києвом. Аналогічні репресії проводилися на всій території СРСР.

 Таким чином, протягом 1937—1938 р. у Радянському Союзі був створений тоталітарний уряд, діяльність якого призвела до таких наслідків.

1. Уся повнота державної і партійної влади була зосереджена в Політбюро ЦК ВКП{6), до складу якого входила менш 20 чол., що приймала всі рішення.

2. Органом планування був Державний плановий комітет, що розробляв п'ятирічні плани в усіх напрямкахгосподарської діяльності. Їхнє виконання було обов'язковим, а невиконання переслідувалося в адміністративному і карному порядку.

3. Повсюдно діяли каральні органи, що усували всіх незадоволених. Так, у 1940 р. у в'язницях і таборахзнаходилося 20 млн. 700 тис. чол., з яких близько 13 млн. чол. були розстріляні у внутрішніх в'язницях.

4. Були знищені майже всі керівники союзних республік, а члени їхніх родин заслані в Сибір і Казахстан.

5. Незважаючи на зусилля уряду, продовольча проблема в країні не знайшла свого вирішення. Усільському господарстві використовувалася праця селян, що мало відрізнявся від рабської.

Комплекс кризових явищ у СРСР не залишився не заміченим світовим співтовариством. Найбільш реакційні режими Німеччини, Японії, Італії звернули увагу на наслідки кризи в Радянському Союзі: знищення інтелігенції, кадрів керівників і офіцерського складу Червоної Армії; створення в'язниць і таборів для мільйонів радянських людей; демографічні втрати багатьох мільйонів жителів внаслідок інспірованого голоду в Україні й інших регіонах країни.

Фашистська Німеччина, що використала економічні труднощі, початку війну проти СРСР із метою захоплення "життєвого простору" — земель України і Північного Кавказу — у надії, що багатомільйонні маси супротивників радянської влади не будуть підтримувати соціалістичний лад.

Таким чином, тоталітарний режим СРСР спровокував нову кризу — військову, котра продовжувалася протягом 1941—1945 р.

За допомогою світового співтовариства військове зіткнення двох тоталітарних режимів — Німеччини і СРСР — завершилося поразкою першого. Однак у цій боротьбі тільки втрати Радянського Союзу склалиблизько 28 млн. чол., Німеччини ж — близько 10 млн. чол. Світове співтовариство з двох бід вибрало меншу— СРСР як режим, що направляв зусилля державної машини на знищення власного населення; Німеччина ж загрожувала народам усього світу.