103.Загальна характеристика державної політики у сфері будівництва.

Будівництво є галуззю матеріального виробництва, яка забез¬печує створення і реконструкцію об'єктів виробничого, комунально-побутового, соціально-культурного та житлового призначення. Управління будівництвом охоплює проведення єдиної технічної політики в галузі, планування і розробку організаційно-правових засад проектування і будівництва, їх матеріально-технічне та фінан¬сове забезпечення, нормування, роботу з кадрами, організацію тех¬ніки безпеки та охорону праці, проведення заходів щодо підвищен¬ня якості архітектурних і будівельних робіт, здійснення контролю за додержанням будівельних правил, норм і стандартів та ін. Основними завданнями в галузі будівництва в сучасних умовах є докорінна зміна інвестиційної політики, значне скорочення кількості одночасно споруджуваних об'єктів, істотне зменшення рівня незавер¬шеного будівництва, розвиток малих і середніх населених пунктів.

104 Загальна характеристика державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Житлова сфера включає до себе управління житловим фондом і об'єктами комунального господарства, їх утримання, будівництво та ремонт. Відповідно до Концепції державної житлової політики, схвале¬ної постановою Верховної Ради України від 30 червня 1995р.[1], спо¬рудження, реконструкція та утримання житла є одним з пріоритет¬них напрямів соціально-економічного розвитку країни, важливим фактором зниження соціальної напруженості в суспільстві. Органи управління житлово-комунальним господарством орга¬нізують виконання програм розвитку галузі, забезпечують діяльність житлово-комунальних об'єктів, підбір та розстановку кадрів, проводять єдину технічну політику, здійснюють заходи щодо вдосконалення кому¬нального обслуговування населення, промислових та соціально-культур¬них об'єктів, розробку і організаційне забезпечення управлінських рішень. Особливістю управління житлово-комунальним господарством є те, що значні повноваження по управлінню цією галуззю мають місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядуван-ня, які, в свою чергу, приймають регіональні програми розвитку підприємств галузі і організують їх виконання.

105 Особливості зовнішньоекономічної політики.

На сучасному етапі Україна переживає складний період комплексних структурних перетворень, фінансово-економічного оздоровлення всього національно-господарського комплексу, вибору власних шляхів стабілізації і формування сприятливого ґрунту для функціонування та співпраці міжнародних бізнес-структур, інституцій, установ. Українська економіка перехідного періоду, як і зовнішньоекономічна діяльність, на нинішньому етапі оцінюються як суперечливі: якщо остання має тенденцію послідовного входження у міжнародне співтовариство, то українське економічне середовище підриває цю тенденцію, не сприяє зовнішньоекономічній діяльності також практика переважно протекціоністського зовнішньоекономічного курсу. Головним чинником цього виявилася низька конкурентноздатність більшої частини вітчизняних товарів та послуг, отже, внутрішній ринок України потребує захисту від натиску іноземних товарів та послуг. Важливим чинником функціонування національної економіки є нарощування експорту країни на світові ринки, збільшення його питомої ваги у світовій торгівлі, але за умов досягнення дедалі більшої відкритості вітчизняної економіки Україна все відчутніше стикається з проблемою необхідності забезпечення власної економічної безпеки, яка за сучасними уявленнями постає як загальнонаціональний комплекс заходів, спрямованих на постійний та стабільний розвиток економіки держави, що включає механізм протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам