15.Захист права власності.

Захист права власності - це реакція на правопорушення, вчинена самим власником або уповноваженим на це державним органом, що привела до реституції, тобто відновлення попереднього юридичного і фактичного стану речі. Як зазначено у частині 1 статті 15 ЦК, особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорення. Такими є передумови захисту і права власності.

Способи захисту права власності в літературі прийнято поділяти на речові, зобов'язальні та спеціальні.

- Речовими вважаються ті, які спрямовані безпосередньо на захист права власності, що існувало в абсолютних правовідносинах, а зобов'язальними - ті, що спрямовані на захист прав власника, який був стороною договору стосовно свого майна, а також прав власника у разі пошкодження його майна. До зобов'язальних способів захисту права власності зараховують також повернення речі від особи, яка тримає її у себе після закінчення строку договору (оренди, зберігання тощо).

Проте немає щонайменшої підстави для протиставлення цих двох груп способів захисту. Якщо у договірні зобов'язання особа вступає як власник, здійснюючи тим самим своє право на розпорядження річчю, її статус як власника не перекреслюється статусом кредитора, а лише доповнюється ним. Тому, вимагаючи повернення речі від боржника після закінчення строку договору або у разі незабезпечення ним умов для її схоронності, позивач у судовому процесі діє, насамперед, як власник і, доповнюючи цей статус, діє уже - як кредитор.

- Спеціальними способами захисту вважають визнання права власності, визнання недійсними актів органів державної влади, звільнення майна з-під арешту.

16.Підстави звільнення від відповідальності: непереборна сила; випадок (казус); вина потерпілого.

До числа підстав звільнення від цивільно-правової відповідальності внаслідок неможливості виконання зобов'язання, зокрема, відносять:

1) провину кредитора (потерпілого);

2) непереборну силу;

3) випадок (казус);

4) інші обставини, що спричиняють неможливість виконання зобов'язання, якщо вони виникли не з вини боржника.

Вина кредитора (потерпілого) як підстава звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання передбачена ЦК, в якому зазначено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Непереборна сила тлумачиться як надзвичайна, невідворотна за даних умов подія, яка внаслідок своїх властивостей унеможливлює виконання зобов'язання. Вона може бути подією як природного (ураган, повінь, обвал тощо), так і соціального (страйк, бойові дії тощо) характеру.

Для того, щоб дія непереборної сили спричинила звільнення боржника від відповідальності, необхідна не просто її наявність, а перешкоджання виконанню такого зобов'язання (наприклад, повінь у Закарпатті є прикладом непереборної сили, який не перешкоджає виконанню зобов'язання з постачання цукру з Вінницької до Одеської областей).

Випадок тлумачиться як обставина, яку не можна передбачити, а тому - запобігти в певній ситуації.

Якщо непереборна сила є невідворотною внаслідок своєї надзвичайності, непідконтрольності, то випадок є невідворотним тому, що його не можна передбачити. Якби особа знала заздалегідь про цю обставину, її наслідків можна було б уникнути. Прикладом випадку може бути відмова двигуна літака через попадання в сопло птаха тощо.

Йдеться не про звільнення від відповідальності, а про її ненастання у зв'язку з відсутністю складу правопорушення і, зокрема, такого його елементу, як вина.

У цивільному праві можливою є і відповідальність за неповного складу правопорушення, в тому числі за відсутності вини. Можливе також покладання відповідальності на третіх осіб (батьків, опікунів, поручителів, гарантів тощо).