9. Об’єктивні підстави та напрями державного регулювання інвестування в Україні

Інвестиційна професійна діяльність як різновид господарської діяльності й навіть інвестування як окрема операція (наприклад, вкладення коштів в акції під час їх додаткової емісії) чи комплекс взаємопов’язаних дій (створення дочірнього підприємства) є, як правило, суспільно корисною, оскільки забезпечує досягнення певного соціально-економічного ефекту (створення нових суб’єктів господарювання чи нових об’єктів господарсько-виробничого, культурного, соціального та іншого призначення, збільшення майнової бази, запровадження новітніх технологій, випуск принципово нової продукції).

Прагнучи зменшити свої витрати та/або збільшити вигоди (прибуток), інвестори, виконавці та інші учасники інвестування можуть порушувати при цьому вимоги щодо: - якості продукції, робіт, послуг, які надаються іншим учасникам господарського життя та громадянам як кінцевим споживачам; - збереження довкілля, раціонального використання природних ресурсів; - дотримання умов містобудування; - дотримання умов праці найманих працівників, які здійснюють практичні дії щодо реалізації інвестицій; - підтримання конкурентного середовища на ринку інвестицій і утримання від актів недобросовісної конкуренції; - дотримання норм антимонопольного законодавства.

Останнім часом актуальною в міжнародному та національному масштабах стала проблема попередження легалізації (відмивання) коштів, отриманих злочинним шляхом (нерідко такі кошти «відмиваються» в процесі інвестування). Україна, відповідно до вимог FATF1 , вжила відповідних заходів, насамперед у формі прийняття низки актів законодавства (внесення змін до чинних), створення уповноважених органів чи покладення додаткових функцій на чинну систему органів державної влади, спрямованих на попередження легалізації таких коштів. Основним нормативно-правовим актом у цій сфері став Закон України від 28.11.2002 р. «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом».

У зв’язку з цим в українському законодавстві значна увага приділяється державному регулюванню інвестиційної діяльності, в т. ч. його формам, напрямам, системі органів, що здійснюють таке регулювання, їх компетенції тощо. Державна інвестиційна політика як складова економічної політики держави (ст. 10 Господарського кодексу) протягом усього періоду існування незалежної Української держави змінювалася залежно від економіко-соціальних умов у країні

Принципи державного регулювання інвестиційної діяльності:

• послідовна децентралізація інвестиційного процесу;

• збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб’єктів господарювання у фінансуванні інвестиційних проектів;

• перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;

• виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки, за адресний принципом;

• фінансування об’єктів, будівництво яких знову розпочинається за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі;

• надання переваги завершенню раніше розпочатих будов, технічному переоснащенню та реконструкції діючих підприємств;

• здійснення відповідними державними органами контролю за цільовим використанням централізованих інвестицій;

• розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;