7. Методи правового регулювання інвестиційних відносин

Регулювання інвестиційних відносин здійснюється за допомогою методів, притаманних господарському праву, що пов'язано з організаційно-майновим характером цих відносин, поєднанням у них публічних та приватних інтересів, а відтак — необхідністю комплексного регулювання цих відносин із застосуванням різних методів з метою забезпечення збалансованого врахування різних категорій публічних (загальнодержавного, регіональних, місцевих)та приватних інтересів (інвесторів, виконавців, посередників, фінансових установ тощо).

Методи правового регулювання інвестиційних відносин:

- метод автономних рішень (надає можливість прийняття суб'єктами інвестування самостійно, але в межах закону юридичне значущих рішень і обов'язок усіх інших суб'єктів не перешкоджати прийняттю і виконанню цих рішень);

- метод владних приписів (передбачає право прийняття юридичне значущих рішень органом господарського керівництва, власником майна, юрисдикційним органом і обов'язок суб'єктів господарювання виконати ці рішення);

- метод координації або узгодження (забезпечує прийняття юридичне значущих рішень за згодою сторін, шляхом компромісу, як це має місце при укладенні інвестиційних договорів);

- метод рекомендацій (полягає у наданні учасникам інвестування пропозицій щодо їх певної - зазвичай ефективної, бажаної для суспільства - поведінки (порядку дій) у сфері інвестування без покладення на них обов'язку щодо виконання рекомендацій).

8. Нормативно-правове регулювання інвестиційних відносин

Інвестиційні відносини зазнають нормативно-правового регулювання за допомогою:

- актів законодавства, - правових документів локального характеру - установчих, внутрішніх, - договорів інвестиційного характеру.

Інвестиційне законодавство - це сукупність прийнятих компетентними органами нормативно-правових актів різної юридичної сили, які регулюють інвестиційні відносини - щодо безпосереднього здійснення інвестування та його організації, управління цим процесом та контролю за порядком інвестування. Інвестиційне законодавство є підсистемою (підгалуззю) господарського законодавства (як комплексної галузі права). Риси інвестиційного законодавства:

- розгалуженість і велика кількість нормативних актів, причини цього: об'єктивні - складність відносин у сфері інвестування, динамізм цих відносин та їх правового регулювання; суб'єктивні - недостатня увага до оптимізації інвестиційного законодавства з боку держави та численні експерименти у сфері інвестування, кожний з яких має своє правове забезпечення

;- наявність у системі інвестиційного законодавства значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії: відомчих (Нацбанку, Мінекономіки, Мінфіну, АМК, Держбуду, ДКЦПФР, МОН та ін.), регіональних (правила забудови населених пунктів та ін.) і локальних (установчих документів суб'єктів інвестування та суб'єктів організаційно-господарських повноважень у сфері інвестування);

- відсутність інвестиційного кодексу; роль кодифікованого нормативного акта відіграє досить-таки лаконічний, прийнятий на початку запровадження ринкових відносин, Закон України від 18.09.1991 р. "Про інвестиційну діяльність", що є стрижнем інвестиційного законодавства; Господарський кодекс України - за відсутності в ньому загальних положень щодо інвестування (за деякими винятками) - також виконує роль кодифікаційного акта в системі інвестиційного законодавства - щодо окремих форм інвестування, визначаючи їх як окремі види або сфери господарської діяльності

Спеціальне інвестиційне законодавство - це система нормативних актів, які регулюють інвестиційні відносини з врахуванням їх специфіки. Спеціальне інвестиційне законодавство складається із загальної і особливої частин. Перша (загальна частина) містить нормативно-правові акти та норми, що визначають основні засади організації та здійснення інвестування, загальні вимоги до її суб'єктів (в т. ч. їх права та обов'язки), правову форму взаємовідносин між учасниками інвестиційного процесу, та однаковою мірою стосуються всіх суб'єктів інвестиційного права, видів, форм і стадій інвестування, а також галузей народного господарства, в яких здійснюється інвестування і встановлюються інвестиційні договірні відносини. Друга (спеціальна або особлива) частина включає нормативні акти, що регулюють певні види, форми інвестування, встановлюють спеціальні режими інвестування, визначаючи особливість організації та здійснення інвестиційної діяльності на певних територіях (зонах), щодо певних об'єктів, за участю певних суб'єктів.