МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Чернишова Г.Ф. Гуппал І.О.

ДВАДЦЯТЬ ОДИН ДЕНЬ З ЖИТТЯ

ЗАГОНОВОГО ВОЖАТОГО

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як

методичний посібник для вихователів, педагогів-організаторів

дитячих оздоровчих закладів, викладачів і студентів вищих

навчальних закладів 1-11 і I11-IVрівнів акредитації

У методичному посібнику розглядаються періоди табірної зміни. розкриваються' зміст, форми та методи роботи вихователів в дитячому оздоровчому центрі.

Велика увага приділяється формуванню тимчасовою дитячою колективу, вихованню особистості вихователя, плануванню роботи в загонах, проведенню чергування та батьківських днів.

Для педагогів-ви.ховагелів цінним є розділ, де вміщені методичні матеріали, опорні схеми та сценарії виховних заходів для дітей в період

літнього відпочинку.

Любий друже! Ти рушаєш у путь. Уперше ти прийдеш до дітей з метою допомоіти їм змістовно, цікаво, творчо відпочити в оздоровчому таборі. Адже попереду у тебе бурі й зливи, шторми й штилі, сходження на гірські вершини і. звісно, радість від досягнення мети. Хай спочатку маленької, здавалося б незначущої. Але вона неодмінно стане сходинкою на шляху до звання справжнього вчителя. І байдуже ким ти будеш працювати: вожатим, куратором, наставником, інструктором, вихователем чи педагогом-організатором. Адже немає готових рецептів дзвінкого, щасливого дитячого літа.

Раніше місце, де діти відпочивали, називалося "піонерський табір". Тепер воно називається як завгодно: ОДІД - комплекс -майданчик - містечко... І ще воно може бути міським -позаміським - спортивним - туристичним... Це не так важливо. Можна міняти всі назви хоч кожен рік. Але гра залишається грою, а дружба - дружбою. І дитячий сміх не залежить не від яких дискусій. Якщо дітям погано, то їм все рівно, де вони - в ОДІД чи

в спортивному таборі. І ми не будемо сперечатися про нові функціональні обов'язки вожатого чи куратора, говорити про його статус та імідж. Адже головна задача дорослого в ОДЦ не змінилася: подарувати дітям яскраві, радісні згадки про літо. дні. проведені з друзями без тат та мам в оточенні чотирьох стародавніх стихій - чисте повітря, нічне вогнище, стрімка прозора річка і щедра земля з травами, квітами, деревами. А ще густий сосновий бір з височезними соснами, дзвінкими птахами, яскравими метеликами... Ось і давайте замислимося над тим, як зробити відпочинок дітей повноцінним, життя цікавим, а згадки приємними; а ще як зробити, щоб діти відкрили для себе цей світ і себе в цьому світі, щоб вони спробували узнати все про що-небудь і що-небудь про все абсолютно добровільно і з задоволенням. Виховання, розвиток, становлення дітей проходить тільки в діяльності, яку вони приймають душею і серцем. І добре, якщо цей світ діяльнісних відносин багатий.

Літо - це час дій. спроб і перевірки своїх сил як дітьми, так і дорослими, пора освоєння та осмислення оточуючого світу. Літо - багате на враження. І ліс. і поле, і річка, і луки, і озеро - все це простір осягнення себе в природі і природи в собі. А табірний "п'ятачок"-територія активного життя. І не бажано замикатися на цьому "п'ятачку". Кожен день, кожна година життя в таборі дивні й неповторні. Допомагаючи дітям організовувати своє життя, свою діяльність, ви здобуваєте свій людський та професійний досвід. Діти ж розумнішають, дорослішають, стають кращими. Так давайте ж допоможемо їм у цьому.

Існують сотні моделей роботи в ОДЦ. І у кожної моделі свій сценарій, своя композиція, свій монтаж, свій зміст, свій набір творчих ролей. Адже нетворчих ролей не буває. Діти - великі

експериментатори, вони самі вигадають правила для своїх ролей. І ось тут потрібна твоя допомога, вожатий! Головне в нашій професії - щоб діти знайшли себе, реалізували в справі, задовольнили свої вимоги до життя, наситилися розкошами спілкування, співдружності, співтворчості.

Саме від тебе, вожатий, залежить здійснення дитячих мрій, бажань, сподівань. Сміливіше йди до дітей. Вони чекають на тебе. Ви повинні потоваришувати! Успіх у роботі залежатиме від твоєї зацікавленості, енергії, наполегливості, любові до дітей. А також уміння пробудити ініціативу і самостійність своїх вихованців, бути радником і цікавою людиною. І ще одне важливе вміння - завжди бачити перспективу наступного дня, перспективу свого загону і вміти аналізувати свою роботу. Звичайно, що все це прийде не відразу.

Пора літніх відпусток і канікул - найулюбленіший час дітей і дорослих. Діти з задоволенням чекають канікул - адже це час, коли можна зайнятися улюбленими справами, задовольнити свої спортивні, технічні, художні інтереси. Творчо підійти до будь-якої справи. І. нарешті, це час. коли світить яскраве сонечко, буяє зіллям та різними барвами природа, коли дітям просто хочеться купатися.гратися, усміхатися.

Літня пора - це й час студентської практики, найсерйознішої роботи. І цей час треба максимально використати для найголовнішого - зміцнення здоров'я дітей, їхнього фізичного загартування, розкриття внутрішнього потенціалу дітей за рахунок залучення їх до різноманітних видів діяльності, використовуючи при цьому усі можливі підходи та форми роботи. Дозвілля тільки тоді стає як часом для відпочинку, так і часом для саморозвитку, коли вибір діяльності базується на інтересах дітей, задоволенні.

психічному комфорті. А для цього треба подбати нам. дорослим, щоб вірно й цілеспрямовано організувати це дозвілля.

Багато хто з вас сьогодні стануть вперше вихователями, вожатими, старшими вожатими в ОДЦ. Разом з дітворою ви вирішите чим будете займатися протягом зміни. Вибір справ підкаже вам сам ОДЦ. оточуючий його світ. І головне, не забути ще ось про що. Літо - це пора не тільки активного відпочинку, різноманітного спілкування, але й фізичного загартування, духовного збагачення, громадянського зростання. Так допоможемо ж дітлахам стати дорослішими, навчимо їх цінувати працю і відпочинок, приносити людям добро й радість. Змусимо їх замислитись над такими словами, як Земля, Батьківщина. Праця. Знання, Культура. Сім*яГ Мир, Спокій. Згода - а це значить навчимо їх любити і берегти природу, цінувати красу своєї Батьківщини, словом, навчимо їх любити життя.

Нам. дорослим, які працюють з дітьми, мало відмовитись від тих шаблонів, які в свій час були узаконені нормативними документами, потрібні конкретні зміни в теорії та практиці виховання в цілому. І педагогіка постала перед необхідністю переоцінки цілей, завдань і змісту виховання з позиції відродження ідей гуманізму і необхідності нової організації змісту роботи ОДЦ.

Твоя педагогічна майстерність вдосконалюватиметься в повсякденній роботі з дітьми та колегами, при вивченні і застосуванні досвіду роботи твоїх попередників. Автори посібника хотіли б допомогти тобі, майбутній педагог, зробити життя дітей, а значить і своє життя цікавим, веселим, змістовним. А ще хай він буде доброю підказкою в години твоїх сумнівів.

Щасливої тобі дороги!

Будь завжди поряд і трохи попереду!

§1. Загальні орієнтири виховання

Для кожного педагога, який вболіває за справу виховання, пос гає сьогодні пекуче питання про спроможність нашої системи виховання взагалі. Десятиріччями нав'язувані ідеали, розгорнута в масштабах цілої держави система виховної роботи раптом, перед факюм нових суспільних відносин, здаються не тільки непотрібними, але й зайвими, навіть шкідливими. Ситуація кризи колишньої ідеології, а. отже, і система виховання, спрямованої на її підтримку, вимагає глибокого критичного перегляду колишніх установок.

Ще 100 років тому К.Д.Ушинський відзначав, що цінності. на які зорієнтоване виховання, не можуть визначатися тією чи іншою системою держави чи суспільним укладом, тому що останні можуть часто і кардинально змінюватися. Цілі виховання повинні оути вічними і незалежними від політичних течій, повинні відповідати глибині людської природи.

Сьогодні, в період катастрофи класової моралі і революційної етики, ми з гіркотою усвідомлюємо правоту цього вислову

видатного педагога. Вчитель несе особисту відповідальність за вибір цінностей і критеріїв виховання. Він просто не має права бездумно керуватися вказівками часу. Цінності виховання повинні бути особисто ним пізнані і перевірені. Це якісно інша міра відповідальності, це постановка себе самого перед обличчям вічності. Сьогодні до нас прийшло глибоке розуміння того, що людина є шось значно більше, ніж додаток до державного механізму.

У нових умовах життя ставить нас сьогодні перед вибором: чи стати на шлях виховного анархізму, відмовитися від загальної мети і загальної системи виховання, надавши можливість вирішувати це питання кожному педагогові, або кожній психологічній школі зокрема, або ж спробувати знайти цю єдність на нових засадах. Час, зокрема, намічає три можливих шляхи до об'єднання: гуманістичний, прагматичний і національно-історичний. Гуманістичний шлях пропонує головною цінністю вважати самореалізацію особистості, прагматичний - вбачає мету в максимально життєвій, творчій і соціальній адаптації особистості. Ці шляхи вже використовуються західноєвропейською педагогікою. Національно-історичний шлях спрямовує нас до джерел нашої української самосвідомості.

Ми не будемо аналізувати переваги того чи іншого шляху Ми спробуємо усвідомити, що є постійно цінного в нашій вітчизняній педагогіці, визначити кращий досвід, ті глибинні його засади, які слугують джерелами нашого педагогічного натхнення.

Правильна і стійка система виховання з самого початку орієнтується на людину. її успіхи неможливі без знання реальних закономірностей, які є в природі людини, без опори на глибинні закони її буття і особистісного становлення. Тому кожен

досвідчений, творчий педагог не тільки інтуїтивно пізнає і використовує ці закономірності в розмаїтті пракгичної діяльності, але й може визначити те об'єктивне цінне, що є в нашій педагогічній науці та практиці.

До недавнього часу вихователі тільки говорили про права дитини. Але світова співдружність вже 10 років мала документ, який їх визначав - Конвенцію про права дитини, прийняту 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року. В ній йдеться про те,щ о дитині для повного і гармонійного розвитку її особистості потрібно рости в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння. В Декларації прав дитини зазначено, що ""дитина, з огляду на її фізичну й розумову незрілість, потребує сііешальноїохорони і піклування, включаючи належний правовий захист, як до. так і після народження". Складається цей документ і багатьох статей. Що ж до організації і проведення літнього відпочинку, нас цікавлять тільки деякі з них. а саме:

"Стаття 3. 1. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, чиняться вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага надається якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 26. 1. Держави-учасниці визнають за кожною дитиною право користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне сі рахування, і вживають необхідних заходів для досягнення повного здійснення цього права відповідно до їхньою національного законодавства.

Стаття 27. 1. Держави-учасниці визнають право дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Стаття 31. 1. Держави-учасниці визнають право дитини на відпочинок і дозвілля, право брати участь в іграх та розважальних заходах, які відповідають її вікові, і вільно брати участь у культурному житті та займатися мистецтвом".

Відповідно до цих статей Конвенції повинна будуватися виховна робота з дітьми і під час навчання в школі, і в літній період. Права дитини повинні враховуватися повсякчасно і безумовно. Видатний педагог Ш.А.Амонашвілі закінчує останню книгу своєї трилогії про досвід роботи в початковій школі такими словами: "Вчитель повинен обирати собі великі цілі, невідповідні з його зусиллями, і це тому, що тільки так він зможе піднести своїх учнів і піднестися сам. Цілі, вищі за нього самого, зроблять його оптимістом, і він зможе тоді створити неможливе."

Це означає, що рушійною силою творчості її педагогічної діяльності є віра в саму можливість позитивного виховного впливу. Якщо ми прикладемо її до людини, "предмету нашого виховання" (за словами К.Д.Ушинського), то ця наша віра в людину включатиме два моменти. З одного боку, це віра в "зернину" добра в ній. а з другого - в здатність цієї "зернини", цього доброго ядра особистості відгукнутися на наш вплив. Тому ми і є "оптимістами", що впевнені в наявності цих високих цінностей, зверненням до яких і сподіваємося дати поштовх до розвитку особистості. Не маючи такої переконаності, ми дійшли б до протиріччя і втрати сенсу виховної діяльності, втратили б саму здатність педагогічного впливу.

Більше того, саме віра в силу добра в душі людини і визначає багато в чому дієвість наших зусиль, нашого звертання до особистості учня. (За словами Ш.А.Амонашвілі, "ми повинні вірити в свою педагогіку, вірити в перетворюючу силу

виховання... Песимізм у вихованні дорівнює тому, щоб заживо поховати можливе радісне майбутнє дитини.")

Завважте: ми підсвідомо прагнемо не допустити навіть думки про можливість свідомого вибору зла дитиною. І ми поважаємо педагога, який береже віру в добро в людині до останнього, який шукає причини невдач у самому собі.

Отже, роблячи висновок, ми стверджуємо: існують два твердження педагогічної "віри": віра в прагнення людини до добра, віра в її здатність відгукуватися на наш заклик до добра.

Особистість людини відкрита і добру, і злу. Сили добра вимагають в ній розкриття.

Поєднання особистості з добром і складає основну мету

процесу виховання.

Основною метою виховних процесів є розвиток дитини. А міра цього розвитку виступає як міра якості роботи вихователя. Нагадаємо, що виховання - це педагогічне керівництво процесом розвитку особистості. Отже, в роботі вихователя пріоритет віддається засобам опосередкованого впливу. Це означає:

- відмова від лобових методів;

- відмова від закликів та лозунгів:

- стримування від зайвого дидактизму, нагляду. На перший план висувається:

- діалогічні методи спілкування;

- спільний пошук істини;

- розвиток через створення ситуацій, які виховують;

- різноманітна творча діяльність. Виховуючи, педагог, вожатий покликані допомогти

особистості не бути поглинутою цим морем оточуючої інформації, знайти в ньому своє обличчя, своє співвідношення з світом.

людьми, самою собою. Загальна мета виховання, пов'язана з цілісним розвитком особистості, конкретизується в завданнях виховання, які враховують конкретні історичні умови життя нашого суспільства. Назвемо лише деякі з них:

1. Виявлення і розвиток природного і творчого потенціалу кожної дитини, реалізація її здібностей в різноманітних сферах людської діяльності і спілкуванні.

2. Створення рівноцінних умов для розвитку усіх здібностей дитини: спортивних, художніх, інтелектуальних, етичних, естетичних іт. ін.

3. Формування інтелігентного, відповідального ставлення до себе, здатності вибору оптимального режиму інтелектуальних, спортивних, емоційних навантажень і способів реакції на негоди та удачі.

4. Формування здібності до об'єктивної самооцінки та самореалізації поведінки в ОДЦ.

5. Формування потреби в високих культурних та духовних цінностях, способів залучення до них та їх збагачення.

6. Формування загальнолюдських норм гуманістичної моралі: доброти, взаєморозуміння, милосердя, віри, терпіння по відношенню до дітей, підготовка до життя в гармонії з природою.

7. Розвиток активності, самодіяльності в проведенні розумного дозвілля, вільного часу.

8. Розвиток громадянської відповідальності , виховання поваги до закону, норм колективного життя.

Цілісність природи особистості потребує і цілісного підходу до виховання. А найбільш адекватним засобом в ньому розумінні є виховна система. І добре, якщо ця система буде мати авторський характер з урахуванням колективу дітей, місця перебування на

відпочинку, тимчасові рамки самого відпочинку. Дуже важливим моментом є програма виховання. Зараз немає єдиної програми виховання, невиразні ідеали, без яких виховання, як цілеспрямований процес існувати не може. І досвід вітчизнян педагогіки підказує єдиний вхід: звернутися до "розумного, доброго, вічного" - до тих загальнолюдських цінностей, які нагромаджувались протягом віків.

Перше - це рівень життєвої свідомості, на якому існують морально-етичні установки, які регулюють відносини між людьми. Вони засновані на "золотому правилі моральності": стався до людей так, як ти хочеш, щоб вони ставилися до тебе. Звідціля витікають риси характеру, який складає образ гарної людини: доброта, порядність, працелюбство, милосердя, скромність - цей список можна продовжувати без кінця. Друге - це цінності більш високого рівня. Це достатньо загальні поняття, орієнтація на які повинна породжувати в людині гарні риси, високоморальні потреби.

В. Караковський виділяє вісім таких понять.

1. Земля - загальний дім людства.

2. Вітчизна - єдина унікальна для кожної людини Батьківщина, яка була дана долею, заповідана її предками.

3. Сім'я - початкова структурна одиниця суспільства, природне середовище розвитку дитини, яка закладає основи особистості.

4. Праця - основа людського буття, яка найбільш повно характеризує сутність людини.

5. Знання - результат різноманітного і, перш за все, творчої праці.

6. Культура - велике багатство, накопичене людством, як в

матеріальному, так і в духовному житті людей.

7. Мир - спокій і згода між людьми, народами й державами -головна умова існування Землі й людства.

8. Людина - абсолютна цінність, міра усіх речей, ціль, засіб та результат виховання.

Кажучи про виховання, ми надаємо перевагу самовихованню: саме воно робить дитину господарем обставин. Дитина сама повинна виховувати в собі обов'язок, відповідальність, усвідомлення важливості особливих зусиль, як єдиного шляху до успіху. Міра любові і міра відповідальності повинні знаходитися в гармонійному співвідношенні. Адже в природі все взаємопов'язане.