2.Принципи екологічної політики

Принципами екологічної політики в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 р.) пе­редбачено:

— введення плати за погіршення якості природних ресурсів (ці платежі мають здійснюватися за рахунок прибутку підприємств, установ і організацій);

• введення екологічного страхування. Страхування має бути добровільним чи обов'язковим у разі збитку, завданого внаслідок забруднення навколишнього середовища, а також погіршення якості природних ресурсів;

• надання пільг при оподаткуванні підприємств, органі­зацій і громадян у разі реалізації ними заходів, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів і охорону навколишнього середовища;

— встановлення підвищених норм амортизації основних ви­робничих природоохоронних фондів.

Територіальна організація України спрямована на поєднан­ня загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів. Тери­торіальний розподіл суспільних інтересів у галузі охорони при­роди визначається територіальними обсягами природних геоекосистем. Загальнодержавні інтереси поширюються на всю те­риторію України; регіональні охоплюють територію в межах двох або більше областей чи поширюються на територію суміжних держав та акваторію морської економічної зони; місцеві охоплюють територію в ме­жах області, району.

Такий об'єктивний характер просторового поширення при­родних систем створив територіальну невідповідність між адмі­ністративними одиницями й природними системами як об'єк­тами управління. Тому виникає потреба у виділенні регіонального рівня державного управління природоохоронними захода­ми. Доцільним є забезпечення злагодженої взаємодії різних державних і регіональних структур та суспільних інституцій у формуванні й проведенні регіональної екологічної політики як складової державної екологічної політики, спрямованої на за­безпечення екологічної безпеки і сталого розвитку окремої те­риторії у контексті національної безпеки України.

3.Рівні управління

Для того щоб реалізувати національну екологічну політику, визначають три рівні управління: національний, регіональний, місцевий.

Національний рівень управління передбачає такі функції: роз­роблення методологічного, нормативно-методичного та право­вого забезпечення; розроблення політики регулювання ядерної безпеки; проведення державної екологічної експертизи; фор­мування економічного механізму природокористування; регу­лювання використання природних ресурсів та запобігання заб­рудненню довкілля; ліцензування екологічно небезпечних видів діяльності; здійснення державної політики щодо зон над­звичайних екологічних ситуацій; встановлення нормативів які­сного стану природних ресурсів; формування і використання державних позабюджетних фондів охорони довкілля; регулю­вання використання ресурсів державного значення; державний контроль за дотриманням природоохоронного законодавства, зокрема числі ядерної та радіаційної безпеки; впровадження екологічного аудиту; проведення єдиної науково-технічної пол­ітики щодо охорони, раціонального використання і відновлен­ня природних ресурсів; проведення державної політики щодо збереження біорізноманіття; забезпечення екологічної безпеки як складової національної безпеки; реалізація міжнародних угод і виконання Україною взятих на себе в рамках цих угод зобов'язань та підтримання міждержавних відносин у природо­охоронній сфері; забезпечення процесу ухвалення державних рішень з урахуванням екологічних вимог (організація моніто­рингу, впровадження інформаційних технологій, ведення об­ліку забруднень, прогнозування); екологічна освіта та екологіч­не виховання.

Регіональний рівень управління передбачає вирішення таких питань: регулювання використання природних ресурсів місцевого значення; визначення нормативів забруднення природного середовища (встановлення нормативів ГДВ, ГДС та розміщення відходів); впровадження економічного механізму природокори­стування; проведення моніторингу та обліку об'єктів природо­користування і забруднення довкілля; проведення державної екологічної експертизи; здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства; розроблення програм впровадження природоохоронних заходів, визначення і реалізація інвестиційної політики; інформування населення та заінтересованих підприємств, установ і організацій з екологіч­них питань.

Місцевий рівень управління передбачає вирішення таких пи­тань: проведення локального та об'єктного моніторингів; здійснення державного контролю за дотриманням природоохо­ронного законодавства; організація розроблення місцевих еко­логічних програм і проектів.

Безумовно, екологічна політика держави в умовах її неза­лежності є предметом дослідження різних галузей науки. Ефек­тивність здійснення заходів, форм і методів забезпечення без­пеки визначають прогнозуванням оцінки стану розвитку еколо­гічних ризиків на регіональному рівні. Об'єктивне визнання загроз, встановлення їхньої сутності та можливих наслідків є запорукою планування правових, організаційно-управлінських та економічних заходів щодо запобігання наслідкам негативних проявів або реагування на них. Більшість із цих завдань взаємо­пов'язані між собою і мають регіональний характер, що зумов­лено комплексністю екологічних проблем.