3.141 Етиологія і патогінез порушень мовлення.Загальна характеристика.

Порушення мовлення - це порушення комунікацій, які пов'язані зі структурними (грубі дефекти) або функціональними (легкі порушення) дефектами.Такі порушення можуть формуватися при анатомічному недорозвинені органів вуха, горла, носа і порожнини рота, розпад голосу і мови після яких-небудь захворювань.Всі причини мовних порушень прийнято ділити на дві великі групи - органічні та функціональні.

До органічних відносяться ті причини, дія яких може призводити до порушення анатомічної будови мовленнєвого апарату в його периферичному або центральному відділах. Зокрема, до органічних пошкоджень мовних відділів головного мозку може призводити порушення нормальних умов внутрішньоутробного розвитку плоду, деякі види механічної допомоги при пологах, стан тривалої асфіксії новонародженого…

До функціональних причин прийнято відносити такі, дія яких не призводить до зміни самої будови мовного апарату, а лише порушує його нормальну роботу (функцію). У ролі таких причин можуть виступати різного роду стресові ситуації, часті і тривалі захворювання дитини в ранньому віці, виснажуючим чином діють на його нервову систему та організм в цілому, неправильні прийоми перевиховання лівшів,несприятливий у мовному відношенні соціальне оточення тощо.

Розмежування причин мовної патології на органічні та функціональні носить чисто умовний характер і найбільш застосовне лише щодо випадків грубих органічних ушкоджень мовних органів.

За В. П. Павловим, про функціональних порушеннях мозкової клітини мова може йти лише тоді, коли вона пошкоджена неглибоко і ще здатна вийти з гальмівного стану, тобто коли її зміна носить оборотний характер. У разі забезпечення сприятливих умов ця клітина ще може повернутися до нормального функціонування. При органічних ж ураженнях пошкодження клітини є незворотнім.

Особливо важливо враховувати наступне: довгостроково існуючі функціональні порушення можуть приймати незворотний характер і тим самим як би переходити в органічні.

Таким чином, питання про причини мовної патології досить складний і вимагає одночасного врахування багатьох несприятливих факторів у їх взаємодії, що необхідно брати до уваги логопедам.

3.142 .Сучасні підходи до класифікації порушень мовлення. Загальна характеристика форм.

В даний час в логопедії існують дві класифікації мовленнєвих порушень - клініко-педагогічної та психолого-педагогічна (педагогічна).Ці класифікації розроблені переважно по відношенню до первинного порушення мовлення у дітей, тобто по відношенню до дітей, у яких немає порушень слуху та інтелекту.

Всі види мовних порушень, розглянутих у клініко-педагогічній класифікації, можна розділити на дві великі групи: порушення усного мовлення та порушення писемного мовлення.

Порушення усного мовлення, у свою чергу, можуть бути поділені на два типи: 1) порушення фонаційного (зовнішнього) оформлення вимови і 2) структурно-семантичного (внутрішнього) системного або поліморфного порушення мовлення.

Фонаційні мовні розлади диференціюються залежно від ураження тієї чи іншої ланки: а) голосоутворення, б) темпоритмічної організації висловлювання, в) інтонаційно-мелодичного, г) звуковимовного. Ці розлади можуть спостерігатися ізольовано і в різних поєднаннях. Залежно від цього виділяються наступні види порушень, для позначення яких використовуються традиційно закріпилися терміни:

Афонія (дисфоння) - відсутність або розлад фонації внаслідок патологічних змін голосового апарату. Проявляється або у відсутності фонації (афонія), або в порушенні сили, висоти і тембру голосу (дисфонія). Може бути зумовлена органічними або функціональними розладами голосоутворючого механізму центрального або периферичного характеру і виникати на будь-якому етапі розвитку дитини.

Брадилалия - патологічно уповільнений темп мови. Проявляється в сповільненій артикуляції, викликаної порушеннями мовних центрів у корі мозку. Може бути органічною або функціональною по своїй природі.

Тахилалия - патологічно прискорений темп мовлення. Проявляється у прискореній артикуляції. Є центрально обумовленим, органічної або функціональної по своїй природі.

Заїкання - порушення темпо-ритмичної організації мовлення, зумовлене судомним станом м'язів мовленєвого апарату. (Синонім-логоневроз.) Причиною порушення темпо-ритмічної сторони мовлення при заїканні є судоми різних частин периферичного мовленєвого апарату - дихального, голосового, артикуляційного.

Дислалія - порушення звуковимови при нормальному слуху і збереженій іннервації мовного апарату.Виявляється у неправильному звуковому оформленні мови: спотворене вимовляння звуків, заміна звуків або їх змішання. Дефект може бути зумовлений тим, що у дитини не повністю або неправильно сформувалася артикуляційна база.

Ринолалія - порушення тембру голосу і звуковимови, обумовлені анатомо-фізіологічними дефектами мовного апарату.. Проявляється в патологічному зміні тембру голосу і спотвореному звуковимові внаслідок порушення нормального участі носової порожнини в голосообразовании.

Дизартрія - порушення произносительной сторони мови, зумовлене органічною недостатністю іннервації мовного апарату.. При дизартрії спостерігається не сформованість усіх ланок механізму звуковимови, наслідком чого є голосові та артикуляційно-фонетичні дефекти. При важкому ступені дизартрії повністю відсутня звуковимова.

Алалія - відсутність або недорозвинення мовлення внаслідок органічного ураження мовних зон кори головного мозку у внутрішньоутробному або ранньому періоді розвитку дитини. Один з найбільш складних дефектів мовлення, при якому порушені операції відбору і програмування на всіх етапах сприйняття й відтворення мовленнєвого висловлювання. Система мовних засобів (фонематичних, граматичних, лексичних) не формується. Порушено управління мовленнєвими рухами, що відображається на відтворенні звукового та складового складу слів.

Афазія - повна або часткова втрата раніше сформованої мови, пов'язана з локальними ураженнями головного мозку: судинними порушеннями, запальними процесами, черепно-мозковими травмами.

Порушення письмової мови поділяються на дві групи в залежності від того, який вид її порушений-продуктивний (порушення самого акту письма) або рецептивний (розлад читання).

1. Дислексія-порушення читання, пов'язане з ураженням або недорозвиненням деяких ділянок кори головного мозку. Виявляється в утрудненні при розпізнаванні і впізнавання букв, при злитті букв у склади і складів в слова, що призводить до уповільненого, часто відгадуавльному характеру читання, до неправильного відтворення звукової форми слова, неправильного розуміння навіть найпростішого тексту.

2. Дисграфія - часткове специфічне розлад процесу письма. Проявляється в нестійких оптико-просторових образах букв, спотворення звуко-складового складу слова і структури речення.

Психолого-педагогічна класифікація виникла у зв'язку з необхідністю логопедичного впливу в умовах роботи з колективом дітей (групою, класом). Для цього потрібно було знайти загальні прояви мовного дефекту при різних формах аномального розвитку мови у дітей. Мовні порушення у даній класифікації поділяються на дві групи.

Перша група - порушення засобів спілкування (фонетико-фонематичні недорозвинення і загальне недорозвинення мовлення).

Фонетико-фонематичні недорозвинення мови - порушення процесів формування произносительной системи рідної мови у дітей з різними мовними розладами внаслідок дефектів сприйняття й вимови фонем.

Загальне недорозвинення мовлення (ЗНМ) - різні складні мовні розлади, при яких порушено формування всіх компонентів мовленнєвої системи, що відносяться до звукової і смислової стороні. В якості загальних ознак зазначаються: пізній початок розвитку мовлення, убогий словниковий запас, аграмматизмы, дефекти вимови.

Друга група - порушення в застосуванні засобів спілкування, куди відноситься заїкання, яке розглядається як порушення комунікативної функції мови при правильно сформованих засобах спілкування. Можливий і комбінований дефект, при якому заїкання поєднується із загальним недорозвиненням промови.

Недоліками цих класифікацій є:

1. відсутність мультидисциплінарного підходу до розгляду мовленнєвих розладів;

2. неточність, а іноді й суперечливість у використанні термінології.

Отже, проблема класифікації порушень мовленнєвого розвитку залишається актуальною та потребує подальшої розробки.