Інфекційні хвороби: профілактика та запобігання їх поширенню

 

На сьогодні інфекційні хвороби набули поширення в природі і становлять серйозну загрозу для всього живого на Землі, зокрема, для сільськогосподарських домашніх тварин.

Найяскравішим прикладом є епізоотична ситуація щодо африканської чуми свиней, яка набула неконтрольованого поширення, катаральної лихоманки (блутангу), Ку-лихоманки. Ці хвороби сторіччями циркулювали в Африці не виходячи за межі континенту, але коли руйнуються природні вогнища циркуляції патогенних мікроорганізмів в природі, вони поширюються практично по всій планеті, що, безумовно, несе загрозу для епізоотичної та епідеміологічної ситуації і в Україні. Необхідно зазначити, що заходи з ліквідації цих хвороб вимагають знищення всіх хворих, підозрілих у захворюванні та сприйнятливих тварин у неблагополучних пунктах та загрозливих зонах, введення заборони на забій, переміщення та реалізацію тварин, продуктів тваринного походження, а іноді і рослинного походження з цих територій, що призводять значні економічні збитки.

На сьогодні в Україні тваринництво є однією зі стратегічних галузей сільського господарства, рівень і розвиток якої значною мірою визначає продовольчу безпеку держави і якість харчування населення, а відтак, і здоров’я нації.

Зміни і ускладнення в епізоотичній ситуації, небезпечність інфекційних хвороб, їх економічне і соціальне значення зобов’язують всі прошарки населення, а тим паче людей, пов’язаних з аграрним бізнесом, більше уваги приділяти цій проблемі.

 Особливості інфекційних хвороб

Інфекційність хвороб пов’язана з властивостями їх збудників. Збудниками інфекційних хвороб тварин є віруси, бактерії, рикетсії, мікоплазми, гриби, найпростіші організми, яким притаманна повсюдність, різноманітність і до кінця непізнанність. Вони належать до мікросвіту, який існує поряд з нами і постійно поповнюється новими небезпечними збудниками. Останнім часом був виявлений пріон, який уражує тварин і людей та принципово відрізняється від усіх інших збудників. Збудники мають здатність передаватися від однієї тварини до іншої (зоонозна інфекція), від тварин до людей (зооантропонозна інфекція) і навпаки (антропозоонозна інфекція). За певних умов вони можуть набувати ознак ензоотії (поширюватись у межах одного господарства) та епізоотії (на значних територіях), або панзоотії, охоплюючи всю країну чи континент.

Збудники інфекційних хвороб тварин є паразитами. У процесі еволюції біосфера постійно збагачується паразитуючими формами, організованими у складну структуру. Віруси та віроїдні доклітинні форми є паразитами генетичного рівня; групи бактерій, мікоплазми, рикетсії, гриби, найпростіші організми паразитують на клітинному рівні; а зоопаразити діють на рівні організму. В організмі тварин можуть поєднуватися інфекційні збудники різних таксономічних приналежностей та рівнів паразитизму. Таке поєднання формує ушкоджуючий комплекс, хвороботворність якого визначають склад і характер взаємодії його складових елементів. Такому явищу в організмі тварин протистоїть захисний комплекс, що об'єднує специфічні та неспецифічні чинники протидії інфекції. Взаємодію ушкоджувального і захисного комплексів називають ще інфекційним процесом.

Умовами виникнення інфекційних хвороб тварин є наявність етіологічного чинника (збудника), сприйнятливої тварини та сприятливих умов. Іноді зараження виникає лише за умови поєднання кількох збудників (асоційована інфекція). Патогенну дію етіологічного чинника визначає вірулентність збудників. За наявності асоційованої інфекції вона залежить від взаємодії мікробів: за синергізму ушкоджувальна дія яскраво виражена, а за антагонізму патогенні властивості мікробів нейтралізуються.

Поширення асоційованих інфекцій обумовлює проблеми діагностичного, лікувального, профілактичного плану тощо. З цим пов’язане формування нового наукового напряму ‑ паразитоценології, в основі якої поліетіологічний підхід до заразних захворювань з урахуванням всіх паразитуючих у макроорганізмі мікробів, що об’єднує вірусологів, бактеріологів і паразитологів.

Сприйнятливість тварин до інфекції залежить від стану імунітету та неспецифічних чинників захисту, а також від наявності видового бар’єру (наприклад, коні, на відміну від парнокопитних, не хворіють на ящур). Деякі збудники з часом модифікуються і можуть долати видові бар’єри. Розвиток захворювання пов'язаний із розмноженням і накопиченням прониклих до організму мікробів та наступною генералізацією процесу.

Реакція організму спрямована на нейтралізацію та елімінацію патогенного збудника. Залежно від результату цього протистояння можливий різний розвиток хвороби: одужання або перебування інфекційного збудника протягом певного часу в організмі без ознак захворювання (персистентна інфекція).

Лише сучасні методи діагностики, зокрема молекулярно-генетична, з урахуванням епізоотологічних, клінічних і патолого-анатомічних даних дають можливість своєчасно і якісно встановлювати діагноз, підтверджувати або спростовувати його, диференціювати збудників хвороб.

Державною службою ветмедицини вживаються заходи для поступового оздоровлення тваринництва від лейкозу ВРХ, збудник якого є близьким до вірусу Т-клітинного лейкозу людини.

Щодо лептоспірозу – за рахунок коштів державного бюджету проводяться лабораторні дослідження в державних лабораторіях ветеринарної медицини, щеплення тварин у неблагополучних господарствах, антибіотикотерапія тварин, дератизація тваринницьких приміщень, що сприяє ліквідації і контролю цієї хвороби.

Незважаючи на наявність кількох тисяч стаціонарно неблагополучних пунктів на сибірку, завдяки застосуванню вітчизняних вакцин проти цієї хвороби на сьогодні в Україні практично ліквідовано це захворювання.

Завдяки щепленню птиці проти хвороби Ньюкасла і систематичному контролю за напругою імунітету після вакцинації ситуація щодо цієї хвороби стабільна та контрольована.

Джерелом і основним поширювачем сказу в Україні є червона лисиця, тому, попри вжиті заходи, епізоотична ситуація щодо цієї хвороби залишається напруженою.

Інфекційним хворобам тварин властива циклічність розвитку. Саме тому сучасна стратегія протиепізоотичних заходів має бути спрямована на здійснення постійного дієвого контролю за хворобами, нагляду за здоров’ям продуктивних тварин, забезпечення стійкого епізоотичного благополуччя тваринництва, адаптації національної нормативно-правової бази до міжнародних вимог, що сприятиме розвитку торговельних відносин, а як наслідок, і галузі загалом

 Основні завдання:

-         надання практичної допомоги ветеринарним працівникам в організації виводки ВРХ для проведення ветеринарних досліджень та профілактичних щеплень;

-         проведення роботи щодо зниження чисельності бродячих тварин на вулицях та у дворах багатоповерхових будинків;

-          вирішити питання створення належних умов для захоронення трупів загиблих тварин та біологічних відходів тваринного походження з приватного сектору ( будівництво біотермічної ями);

-         дотримання всіма господарюючими суб’єктами вимог ветеринарних, санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідимічних правил і норм.

 

№ п/п Заходи

1. Організовувати виводку домашніх тварин ( ВРХ) для проведення досліджень на лейкоз, бруцельоз, проведення туберкулінізації та профілактичних щеплень проти сибірської виразки

2. Організувати проведення профілактичних щеплень проти сказу домашнім тваринам( собаки, коти)

3. Провести бесіди з хазяями РАД позитивних тварин та тварин, які позитивно реагують на введення туберкуліну про необхідність здачі інфікованих тварин на забій

4. Заборонити випас інфікованих тварин з загальному стаді

 5. Заборонити реалізацію молока та молокопродуктів від РІД позитивних тварин та тварин, які позитивно реагують на введення туберкуліну

 6. Заборонити реалізацію населенню м’ясної та молочної продукції у не відведених для цього місцях( стихійних ринках)

 7. Забезпечити контроль за реалізацією продуктів тваринного походження на ринках

8. Провести роботи щодо зниження кількості бездомних безприв’язних собак. При виявленні трупів тварин захоронити в «чеській» ямі

9. Зобов’язати керівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності провести роботи щодо зниження кількості бездомних собак на ввірених їм територіях

10. Організувати проведення подвірних рейдів –обходів по виявленню порушників правил утримання собак

11. Своєчасно розглядати скарги громадян щодо нанесення їм фізичних ушкоджень домашніми тваринами, власники яких не дотримуються правил їх утримання

12. Застосовувати міри адміністративного впливу до порушників правил утримання собак у відповідності до ст.. 154 Кодексу України « Про адміністративні правопорушення» та ст.. 10 закону України « Про міліцію»

13. Організувати роботу бригади по відлову бродячих собак

14. Заборонити вигул домашніх собак у дворах багатоквартирних будинків, на дитячих майданчиках.

15. Виділити територію для вигулу домашніх собак, які утримуються в багатоквартирних будинках

16. Привести біотермічні ями у відповідність до вимог ветеринарного законодавства, забезпечувати їх утримання

17. Вирішити питання утилізації відходів тваринного походження з приватного сектору

( побудувати біотермічну яму)

18. Вирішити питання виділення земельної ділянки для облаштування місця утримання безпритульних собак