1. Міжнародна економіка – це дисципліна, що вивчає економічні взаємовідносини між країнами (економічними суб’єктами країн) та економічні процеси і явища, що виникають і розвиваються на міжнародному рівні (в міжнародній виробничо-торговельній, інвестиційній, науково-дослідницькій, монетарній та фінансовій сферах).

Ознаками міжнародної економіки є:

1. Розвинута сфера міжнародного обміну товарами на базі міжнародної торгівлі.

2. Розвинута сфера міжнародного руху факторів виробництва, в формах вивозу і ввозу капіталу, робочої сили і технологій.

3. Міжнародні форми виробництва на підприємствах, розміщених в декількох країнах, в першу чергу в рамках транснаціональних корпорацій.

4. Самостійна міжнародна фінансова сфера, яка не пов’язана з обслуговуванням міжнародного руху товарів і факторів виробництва.

5. Система міжнаціональних і наднаціональних, міждержавних і недержавних механізмів міжнародного регулювання з метою забезпечення збалансованості і стабільності економічного розвитку.

6. Економічна політика держав, яка виходить з принципів відкритої економіки.

Умовна структура міжнародної економіки:

1.Економічна глобалізація та економічна регіоналізація у світі.

2.Світовий економічний порядок: транснаціональні концерни та їхній взаємозв’язок з міжнародними економічними організаціями.

3.Міжнародний поділ праці та інтернаціоналізація господарського життя.

4.Світовий ринок, міжнародний ринок, національний ринок, внутрішній ринок: відмінності та умови функціонування.

5.Міжнародна торгівля товарами та послугами: світові та регіональні тенденції.

6.Міжнародна спеціалізація країн та регіонів в світовому господарстві.

7.Міжнародний рух факторів виробництва.

8.Теоретичні концепції міжнародної торгівлі: класичні та неокласичні теорії, нова теорія торгівлі.

9.Економічна інтеграція країн: етапи, форми та розвиток економічних явищ і процесів під її впливом.

10.Світова організація торгівлі (СОТ) та її роль в процесах управління торговими потоками в межах Багатосторонньої торговельної системи.

11.Регіональні торговельні угоди (РТУ) в межах СОТ. Зона вільної торгівлі, Зона вільної торгівлі поглиблена, митний союз.

12.Державна торговельна та державна промислова політика: протекціонізм чи ліберальна політика?

13.Платіжний баланс країни та вплив валютного курсу на платіжний баланс.

14.Світова валютна система. Роль МВФ у її функціонуванні. Режими валютного курсу.

15.Монетарна (грошово-кредитна і валютно-курсова) політика центральних банків країн в світовому господарстві. Формування умов монетарної координації між країнами. Монетарні (валютні) союзи та оптимальні валютні зони.

16.Транснаціональні банки та транснаціональні фінансові установи у розвитку фінансового середовища країн та світу. Виникнення, розгортання та подолання світових фінансових криз.

17. Cвітовий фінансовий ринок, його структура та характеристики: міжнародні валютні ринки, міжнародні кредитні ринки, міжнародні ринки цінних паперів, міжнародні ринки похідних цінних паперів.

18. Сукупний зовнішній борг країни (державний зовнішній борг, корпоративний зовнішній борг) та проблеми його обслуговування.

19. Глобальний фінансово-кредитний механізм регулювання монетарного та фінансового середовища в світовій економіці.

Функціонально міжнародна економіка поділяється на міжнародну мікро- і міжнародну макроекономіку.

Міжнародна мікроекономіка - це частина теорії міжнародної економіки, яка вивчає закономірності руху окремих товарів і факторів їх виробництва, а також їх ринкові характеристики (попит, пропозиція, ціна і т.д.).

Міжнародна макроекономіка – це частина теорії міжнародної економіки яка вивчає закономірності функціонування відкритих національних економік і світового господарства в цілому в умовах глобалізації фінансових ринків.

2. Глобальний простір - це арена конкуренції за прийняття рішень, за доступ до розподілу світових багатств, за вплив.

Під поняттям глобального управління слід розуміти мережу зв’язків між впливовими політико-економічними гравцями, що є формою управління, яка відрізняється від традиційної тим, що заперечує ієрархію і вітає множинність груп управління, які ведуть між собою діалог, конструктивні відносини, які йдуть до консенсусу. Основними акторами (гравцями) системи глобального управління є ТНК, регіональні міждержавні інтеграційні об’єднання із сукупними трильйонними ВВП, міжнародні організації (МВФ, Світовий банк, СОТ, МОП) і уряди окремих країн.

Світова організація торгівлі (СОТ) — це міжнародна організація, метою якої є розробка системи правових норм міжнародної торгівлі та контроль за їх дотриманням. Головними цілями Організації є забезпечення тривалого і стабільного функціонування системи міжнародних торговельних зв’язків, лібералізація міжнародної торгівлі, поступове скасування митних і торговельних обмежень, забезпечення прозорості торговельних процедур. Цілі СОТ визначено в преамбулі Марракеської Угоди про утворення СОТ. Основними з них є:

• підвищення життєвого рівня;

• забезпечення повної зайнятості;

• постійне зростання доходів і ефективного попиту;

• розширення виробництва товарів і послуг та торгівлі ними;

• оптимальне використання світових ресурсів згідно з цілями сталого розвитку;

• захист і збереження навколишнього середовища;

• забезпечення для країн, що розвиваються і найменш розвинених країн такої участі в міжнародній торгівлі, яка б відповідала потребам їх економічного розвитку. Вищим органом СОТ є Міністерська Конференція, яка скликається раз на 2 роки і приймає найбільш важливі рішення у сфері торгівлі. Керівний орган - Генеральна Рада СОТ. Засідання цього органу проводяться кожні два місяці для здійснення нагляду за функціонуванням організації і виконанням відповідних угод. Генеральна Рада також виступає в якості вищого органу для розв'язання спорів і проведення огляду торговельної політики країн-членів.

Міжнаро́дний валю́тний фонд, МВФ (англійською IMF) — спеціальне агентство Організації Об'єднаних Націй (ООН), засноване 29-ма державами^[1][2], з метою регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіцитіплатіжного балансу шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті.^[3] Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Має 188 країн-членів.

Штаб-квартира МВФ знаходиться в м. Вашингтон, США.

Офіційні цілі МВФ

1. «сприяти міжнародній співпраці в валютно-фінансовій сфері»;

2. «сприяти розширенню і збалансованому росту міжнародної торгівлі» в інтересах розвитку виробничих ресурсів, досягнення високого рівня зайнятості і реальних доходів держав-членів;

3. «забезпечити стабільність валют, підтримувати упорядковані співвідношення валютної системи серед держав-членів» і не допускати «знецінення валют з метою отримання конкурентних переваг»;

4. надавати допомогу в створенні багатосторонньої системи розрахунків між державами-членами, а також в ліквідації валютних обмежень;

5. тимчасово надавати державам-членам кошти в іноземній валюті, з метою «виправлення порушення рівноваги їх платіжного балансу».

Вищий керівний орган МВФ — Рада керуючих (Board of Governors), в якій кожна країна-член представлена керуючим і його заступником. Зазвичай це міністри фінансів або керівники центральних банків. До повноважень Ради належить — вирішення ключових питань діяльності Фонду: внесення змін до Статей Угоди, прийняття і виключення країн-членів, визначення і перегляд їх часток в капіталі, вибори виконавчих директорів. Керуючі збираються на сесії зазвичай один раз на рік, але можуть проводити засідання, а також голосувати через пошту в будь-який час. В МВФ діє принцип «зваженої» кількості голосів: можливість країн членів впливати на діяльність Фонду через голосування визначається їх часткою в його капіталі. Кожна держава має 250 «базових» голосів незалежно від величини її внеску в капітал і додатково по одному голосу за кожні 100 тис. СДР суми цього внеску. Такий порядок забезпечує більшість, яка спроможна приймати рішення, провідним державам. Рішення в Раді керуючих зазвичай приймаються простою більшістю (не менше половини) голосів, з важливих питань, які мають оперативне або стратегічне значення, — «спеціальною більшістю» (відповідно 70 або 85% голосів країн-членів). Не зважаючи на скорочення питомої ваги голосів США і ЄС, вони, як і раніше, можуть накладати вето на ключові питання Фонду, тому що для прийняття яких необхідно максимальної більшості (85%). Це значить, що США разом з провідними західними державами мають можливість здійснювати контроль над процесом прийняття рішень в МВФ і спрямовувати його діяльність виходячи зі своїх інтересів. Відносно країн які розвиваються, то за наявності скоординованих дій, теоретично, вони також мають можливість блокувати прийняття рішень які їх не влаштовують. Але досягти узгодженості великій кількості різнорідних країн досить складно. На зустрічі керівників Фонду в липні 2004року прозвучав намір «розширити можливість країн які розвиваються і країн з перехідними економіками більш ефективно брати участь в механізмі прийняття рішень в МВФ».

МБРР (Международный банк реконструкции и развития, Мировой банк, англ. International Bank for Reconstruction and Development) - это основное кредитное учреждение Всемирного банка и специализированное учреждение ООН. Является независимой организацией, связанной с ООН специальными договоренностями, а также межгосударственным инвестиционным институтом. МБРР был учрежден одновременно с Международным валютным фондом на Бреттон-Вудской валютно-финансовой конференции 1944 года. Однако начал свое существование лишь после вступления в силу Соглашения о МБРР (1945 год). Месторасположение Банка – Вашингтон. Членами являются 186 мировых государства.