6. Використання форм родового відмінка однини іменників іі відміни у професійному мовленні.

Вживання закінчення родового відмінка однини іменників чоловічого роду створюють труднощі, бо одні з них мають форму -а (-я), інші -у (-ю), а багатозначний іменник може мати і одне і друге закінчення. Найлегше визначити правильність вживання однієї з форм закінчення за словником, у якому, як правило, закінчення родового відмінка зафіксоване. Вживання займенників у діловому стилі мови має свої особливості. Як правило, більшість листів пишеться від першої особи множини, але займенник ми опускається.

Ділові листи починаються дієсловом у першій особі множини (пропонуємо…, звертаємося…, просимо…). Паралельно вживається форма третьої особи однини (фундація повідомляє…, ректорат застерігає…). Займенник першої особи однини я вживається лише у особистих паперах і в таких документах як автобіографія, доручення тощо. В інших видах, зокрема, розпорядженнях і наказах, вживається дієслово у першій особі однини (дозволяю…, наказую…). У ділових паперах найчастіше вживаються дієслова теперішнього часу у формі першої або третьої особи однини чи множини (наказую…, відповідаємо…, застерігає…, пропонують…). Для повідомлення категоричного характеру наказів та розпоряджень вживається форма інфінітиву. Менш категоричні безособові форми дієслова доречні у різних інструкціях, статутах, положеннях тощо.

7. Рід відмінюваних і невідмінюваних іменників.

1)Назви осіб чоловічої статі належать до чоловічого роду: прибулий месьє, військовий аташе, люб'язний портьє, мій імпресаріо, справедливий рефері, сміливий тореро, відомий шансоньє, елегантний маестро, несамовитий тифозі, заповзятий папарацці, екстравагантний кутюр 'є.

2) Назви осіб жіночої статі кваліфікуються як іменники жіночого роду: усміхнена фрейлейн, літня мадам, серйозна фрау, струнка міс.

3) Родова належність деяких назв осіб визначається конкретним уживанням

у мові. Це так звані іменники спільного роду: Ваш протеже виявив себе з найкращого боку. — Милуйтеся-бо вашою протеже! (М. Старицький); Жодного паперу не писав для них більше, хоч як не тис на мене мій візаві (Ю. Андрухович); — Ох, як усім цікаво, — сказала моя чарівна візаві (В. Шкляр); справжній хіпі — справжня хіпі.

4) Невідмінювані іменники, що означають тварин, належать до чоловічого

роду: крикливий какаду, яскравий ара, галасливий жако, швидкий ему, смішний поні, крихітний колібрі, потішний маго, неповороткий гризлі. Але

якщо контекст указує, що йдеться про самку, то слова, які узгоджуються з невідмінюваними назвами тварин, уживаються у формі жіночого роду: Шимпанзе годувала малюка. Поні не відходила ні на крок від дитини. Винятком є іменники цеце (муха), івасі, (риба), ківі (пташка), окапі (тварина родини жирафових), які належать до жіночого роду.

5) Субстантивовані невідмінювані слова відносяться до середнього роду: довгождане "так", гучне "ура", останнє "вибач", суворе "цить", лагідне "добраніч", улесливе "мерсі".

6) Невідмінювані іменники, що називають неістот, належать до середнього роду: вовняне кашне, нове меню, актуальне інтерв 'ю, світлове табло, смачне канапе. Частина іменників змінила родову належність відповідно до родової ознаки тематичного слова. Так, до чоловічого роду належать такі невідмінювані слова, як: сироко, памперо, майстре, грего та інші назви вітру, сулугуні (сир), шимі (танець), кабукі (театр), кавасакі (бот), бефстроганов (від прізвища Строганов), багі (гоночний автомобіль), бенді (хокей з м'ячем), кантрі (стиль у музиці), жакоб (стиль меблів), карт-бланш (бланк), барбекю (різновид шашлику). Словами жіночого роду є іменники: авеню (вплив синоніма "вулиця"), бере (груша), кольрабі (капуста), салямі (ковбаса), бері-бері (хвороба), страдиварі (скрипка), альма-матер (буквально "мати-годувальни-ця").

7) Деякі невідмінювані назви неістот подаються в словниках з подвійною родовою характеристикою. Наприклад, як іменники чоловічого і середнього

роду визначаються назви деяких грошових одиниць (екю, ескудо), назви танців (па-де-де, па-де-труа, сиртакі), а також слова; мачете, статус-кво, бренді. У формах жіночого і середнього роду виступають іменники; есперанто (мова), афгані (грошова одиниця). Слово бієнале (б'єнале) подається словниками як іменник чоловічого і жіночого роду.

8) Невідмінювані багатозначні слова можуть мати неоднакову родову характеристику у різних значеннях; альпака — ч. і ж. (тварина) і с. р.

Рід невідмінюваних іменників

1) Визначення роду відмінюваних іменників, як правило, не викликає труднощів: вказівка на рід міститься у зовнішній формі слів — реклама, філія, рейтинг, житло, замовлення. Якщо ж рід не підказується закінченням, можливі помилки при визначенні цієї категорії. Труднощі стосуються насамперед іменників з нульовим закінченням, які можуть належати і до чоловічого, і до жіночого роду.

Слова аерозоль, картель, нежить, псалтир, рояль, толь, тунель, тюль, фенхель, шампунь належать до чоловічого роду, іменники бандероль, барель, бешамель, ваніль, вуаль, емаль, каніфоль, консоль, мігрень, папороть, ретуш, розкіш, філігрань, фланель, шагрень — до жіночого. Розрізняються родом омоніми туш1 "рідка або суха фарба", туш2 "музична п'єса, що використовується як урочисте вітання під час вшанування, вручення нагород тощо" і туш3 "у грі в більярд — ненавмисне торкання кулі, що вважається ударом". Перший з омонімів належить до жіночого роду, два інших — до чоловічого.

2) Частина помилок при визначенні роду виникає під впливом російської мови. Рід співвідносних іменників у російській і українській мовах здебільшого збігається, що пояснюється спорідненістю мов. Відзначаються також іменники, що розрізняються за родовою характеристикою у двох мовах.

3) Деякі іменники мають варіантні родові форми. Найчастіше варіюються форми чоловічого і жіночого роду: абрикос і абрикоса, вольєр і вольєра, жираф і жирафа, зал і зала, кахель і кахля, клавіш і клавіша, лангуст і лангуста, мозоль і мозоля, мотузок і мотузка, пантофель і пантофля, реприз і реприза, спазм і спазма, хлющ і хлюща. Як слова спільного (чоловічого і жіночого) роду вживаються іменники: ґандж (розм.), дрож:, купіль, фальш, харч.

Можлива також варіантність форм чоловічого і середнього роду безлад і безладдя, свердел і свердло, а також жіночого і середнього роду покуть і покуття.

Наведені вище родові варіанти подаються в словниках сучасної української мови як стилістично рівноправні. Деякі варіантні форми іменників розрізняються за стилістичним забарвленням або частотою вживання. Так у парах бакенбарда — бакенбард, банкнот — банкнота, ковила — ковил, птах — птаха, санаторій — санаторія, туфля — туфель, чорнобиль (ч. р.) — чорнобиль (ж. р.) перші форми становлять літературну норму, а другі є розмовно-просторічними, діалектними або застарілими. Форми жіночого роду блакить, просіка, цукерка характеризуються активністю функціонування, а їх родові варіанти чоловічого роду блакит, просік, цукерок є рідковживаними.