29. Правопис прислівників.

Разом пишуться:

прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником, займенником, прикметником, числівником, прислівником: потім, занадто, вночі, надвечір, безвісти, вдосвіта, потихеньку, вперше, вдвічі, натроє (але: по двоє, по троє);

складні прислівники, утворені з кількох основ: праворуч, стрімголов, босоніж, обіруч.

Окремо пишуться:

прислівникові сполучення, утворені від іменника з прийменником.

Найуживаніші з них такі:

без: без кінця, без черги, без упину, без жалю;

на: на добраніч, на жаль, на щастя, на сьогодні, на початку;

до: до побачення, до речі, до краю, до діла;

з: з радості, з жалю, з горя, з розгону;

в/у: в разі, в міру, уві сні, в далечінь;

прислшникові сполучення, де повторюються основи, між якими стоїть прийменник: день у день, рік у рік, час від часу, раз у раз, один по одному, сам на сам. Сполучення, утворені поєднанням слова в називному відмінку зі словом в орудному відмінку: кінець кінцем, один одним, сама самотою.

Через дефіс пишуться:

прислівники, утворені від прикметників, займенників і прийменника по: по-новому, по-батьківськи, по-домашньому, по-літньому, по-українськи, по-книжному, по-моєму, по-їх-ньому, по-нашому;

прислівники, утворені від порядкових числівників за допомогою префікса по-: по-перше, по-друге, по-третє;

прислівники, утворені від синонімічних або антонімічних слів: зроду-віку, видимо-невидимо, тишком-нишком, бііьш-менш, часто-густо, любо-дорого;

прислівники, в яких повторюються слова або корені (без службових слів або із службовими словами між ними): довго-довго, ледве-ледве, давним-давно, навіки-віків, віч-на-віч, всього-на-всього, як-не-як, де-не-де, коли-не-коли, хоч-не-хоч. Запам'ятайте правопис прислівників: з давніх-давен, з діда-прадіда, без кінця-краю, на-гора, по-латині, десь-колись.

30. Сполучник — це службова частина мови, яка служить для поєднання членiв речення, частин складного речення й окремих речень у текстi (Якщо, скажімо, хочуть комусь висловити приємне побажанння, неодмінно згадують відоме прислів’я: будь високий, як верба, а багатий, як земля).

Слід розрiзняти складнi сполучники i однозвучнi поєднання iнших частин мови. Складні сполучники таж, тож, якби, якже, якщо, щоб, проте, зате, притому, причому пишуться разом. Такi сполучники легко замінюються синонімічними, однозвучні ж сполучення слів не можна замінити (Людина кожного дня відчуває вплив на своє здоров’я комплексу різноманітних чинників. При цьому одні діють постійно, інші — періодично, проте (однак) практично жоден з них не діє ізольовано). Однозвучнi поєднання iнших частин мови та ж, то ж, те ж, як би, як же, як що, що б, про те, за те, при тому, при чому пишуться окремо (В криницю старостi не заглядай, Про те, яким ти будеш не гадай (Д. Павличко). Як би там не було, комусь належало це перевiрити)

В   офіційно-ділових   паперах   використовуються   як   сполучники сурядності , так і сполучники підрядності . Вони надають тексту книжного, власне ділового характеру.

Стилістичне   забарвлення   сполучників   визначає   сферу   їх функціонування. Більшість із них належить до стилістично нейтральних, наприклад: і , або, якщо, проте, поки, для того щоб та ін. Переважно у офіційно-діловому мовленні вживаються сполучники: внаслідок того що,  завдяки тому що,  зважаючи на те що, з того часу як.  Розмовне забарвлення властиве сполучникам: аби, а що, одначе, отож, буцімто,  себто,  покіль та  ін.  Як засіб стилізаці ї  використовуються у художніх творах застарілі  сполучники:  заки (поки) ,  коби (якби) ,  позаяк (бо) та  ін.

Для уникнення повторів та для урізноманітнення мовлення вживаються синонімічні  сполучники,  наприклад:  і ,  та;  але,  та,  проте,  однак;  бо,  тому що, через те що, 

Як   засіб   створення   милозвучності   використовується   чергування сполучників і  – й -  та.

І вживається: 

а) перед йотованими (й, є, ї , ю, я) : Розвиток банку і його стабільність залежить від…; 

б)  на початку речення:  І  комісія почала готуватися до роботи; 

в) між приголосними, після паузи перед приголосними: Рівновага між попитом  і  пропозицією; 

г) при зіставленні понять: війна і мир; добро і зло; доходи і витрати;  спад  і  піднесення.

Й вживається: 

а)   між  голосними:  Всі   службові   й   особисті   документи   було переглянуто; 

б) після голосного перед приголосним:  Укладання й пролонгування контрактів було призупинено.

Та вживається: 

а) якщо в реченні вже є і або й: Кафедра теорі ї та історі ї держави і  права виконала навантаження; Під час обшуку були вилучені гроші та цінності .

б) для поєднання близькоспоріднених понять, явищ, станів: Фінанси та кредит;  робота з газетами та журналами.

31. Прикметник — це частина мови, що виражає ознаку предме9 та і відповідає на питання який? або чий?

У діловому мовленні переважають відносні прикметники (якісних значно менше). Вживання якісних прикметників пе9 редбачає утворення ступенів порівняння. В українській мові ці форми можуть бути однослівними, синтетичними (дужий — дужчий — найдужчий) і двослівними, аналітичними (дужий — більш дужий — найбільш дужий). Поширеною формою в діловому стилі є аналітична, бо тво9 рення таких форм практично можливе від усіх якісних прик9 метників. Ці форми вільно відмінюються й широко вживають9 ся в ролі означень і сприймаються як стилістично нейтральні, не мають розмовного забарвлення (більш вимогливий, менш значимий).

Не можу найти нормальну синонімію і чергування шоб прям прикметники там були.

32. Частка — це службова частина мови, яка надає словам чи реченням додаткових вiдтiнкiв або служить для творення морфологiчних форм та нових слiв (Ви всетаки були правi. Давайте вiзьмемось за справи!)

Формотворчі частки використовуються для творення різних граматичних форм: умовного способу - би, б (Керівник виробничої практики вимагав діяльності, яка б спиралася на практичні навички у різних галузях); наказового способу - хай, нехай (Нехай буде вислухана і друга сторона); Частка - службова частина мови, яка надає окремим словам і реченням певних смислових чи емоційних відтінків. Частки поділяються на кілька груп: частки, шо налають смислових відтінків (ось, он, точно, якраз, лише, і, її та. навіть та ін.): частки, шо вказують на модальні відтінки (так. ні, давай, нехай, невже, навряд чи): формотворчі частки (нехай, хай. най-): словотворчі частки (будь-, небудь-, не, ні).