Рід, число, відмінки та відміни іменників.
В українській мові іменники мають однину й множину.
Однина - позначення одного предмета, а також того, що сприймається як одне ціле: паркет, приміщення, прилад, цвях, ескіз, макет, ідея, підприємство.
Множина - це позначення сукупності предметів: облігації, комп 'ютери, столи, снопи, киги, дискети, акції, газети, листи, яблуні, папери.
Переважна більшість іменників мають дві форми: студент - студенти: викладач - викладачі; журналіст - журначісти; закон
Частина іменників має тільки однину або множину. Наприклад:
Одн и н а збірні: маса, юрба, збіжжя, спілка, рідня;
речовинні: олія, печиво, сіно, насіння;
абстрактні: свідомість, багатство, біганина, висота, глибина;
власні: Київ, Кременчук, Пет-рашівка, Золотоноша, Липове, Хорол, Пирятин.
Множина власні: Черкаси, Горби, Лубни, Броварки, Нові Санжари;
деякі речовинні: дріжджі, парфуми, духи;
Рід іменників
Кожний іменник належить до одного з трьох родів: чоловічого, жіночого або с е ред н ь о г о. Наприклад: батько, спорт, урожай, комерсант, орел, порядок- чоловічого роду: мати, пісня, вода, весечка, пшениця - жіночого роду; життя, озеро, паче, гілля, проміння, знання, сонце - середнього роду.
У іменників на позначення осіб категорія роду визначається граматично:
а) словотворенням (киянин - киянка, студент - студентка);
б) додаванням означального слова до означуваного (наш Шевченко, наша Шевченко);
лексично: різними словами (дядько - тітка, чоловік-жінка, батько - мати, брат - сестра);
синтаксично: узгодженням (юрист прийшов і юрист прийшла, Юрчук прочитав і Юрчук прочитаю).
Іменники, що означають назви неживих предметів, розрізняються за родами:
до чоловічого роду належать іменники мають нульове закінчення або закінчення –о
до жіночого роду - іменники, мають закінчення -а, -я
до середнього роду-іменники мають закінчення -о, -е.
Окремо виділяють групу іменників "спільного" роду, що означають осіб жіночої й чоловічої статі. Наприклад: староста, суддя воєвода, голова.
Відмі́нок — граматична словозмінна категорія, характерна для іменних частин мови (іменника, прикметника, числівника, займенника). Відмінок служить для вираження синтаксичних відношень між словами в реченні. Головним засобом вираження відмінкових значень є фле́ксія. Граматично відмінок означає зміну форми імені за рахунок додавання або змінювання відмінкового закінчення (у флективних мовах) (напр. укр.вікно — вікна, лат. schola «школа» — scholam «школу») або спеціального афікса
Українська мова має сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий та кличний.
поділяють на прямі (називний, кличний) та непрямі (родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий)[2].
Назва |
Питання |
Приклад |
Називний |
Хто? Що? |
книга |
Родовий |
Кого? Чого? |
книги |
Давальний |
Кому? Чому? |
книзі |
Знахідний |
Кого? Що? |
книгу |
Орудний |
Ким? Чим? |
книгою |
Місцевий |
На кому? На чому? |
на книзі |
Кличний |
— |
книго |
В українській мові змінювані іменники поділяються на чотири відміни. Іменники, що вживаються тільки в множині (крижі, фінанси), а також іменники, що відмінюються, як прикметники (завідуючий, чорний, ласощі), до жодної відміни не належать. Відміну іменника визначаємо за його початковою формою (називний відмінок в однині). Іменники першої та другої відмін за характером закінчень поділяються на групи: тверду, м’яку, мішану.
2. Іменники і відміни у діловому мовленні.
В іменниках твердої групи, основа яких закінчується на г, к, х, перед закінченням у давальному та місцевому відмінках відбувається чергування цих приголосних із з, ц, с (настоянка — настоянці, аптека — аптеці, рука — руці).
В орудному відмінку іменники твердої групи мають закінчення -ою (аптекою); у м’якій та мішаній групах -ею (єю) (конвалією, премією, вишнею, грушею).
Кличний відмінок твердої групи має закінчення -о (мамо,Миколо); -е (-є) — закінчення м’якої та мішаної груп (конваліє, груше, земле), а в пестливих словах — -ю (Олю, Галю, бабусю).
У родовому відмінку множини переважає нульове закінчення (конопель, операцій, премій, площ), причому іноді в основі відбувається чергування голосних о, е з і або з’являються
звуки о, е (голова — голів, береза — беріз, сім’я — сімей, лікарня — лікарень, помилка — помилок).Деякі іменники можуть мати паралельні закінчення (бабів і баб, губів і губ, легенів і легень). Окремі іменники мають тільки закінчення -ів (суддя — суддів, ніздря — ніздрів), або тільки –ей (свиней, мишей, вошей). В іменнику стаття у родовому відмінку множини подвоєння не відбувається (стаття — статей).
3. Іменники іі відміни у діловому мовленні.
II відміна
У родовому відмінку однини іменників чоловічого роду II відміни виступає закінчення –а (-я), -у (-ю). Закінчення іменників залежить від значення слова.
У давальному і місцевому відмінках виступають закінчення -ові, -еві (-єві); -у (-ю). Перші переважають у назвах істот, а другі — у назвах неістот. У місцевому відмінку перед закінченням %і кінцеві приголосні г, к, х чергуються з з, ц, с (горох — горосі, бік — у боці, круг — у крузі).
У знахідному відмінку для назв істот виступає закінчення -а (-я) (фармацевта, Ігоря, лікаря); для назв неістот характерне закінчення називного відмінка — нульове для менників чоловічого роду (долар, тальк, пластир, хабар) та -о, -е, -я для середнього роду (око, серце, здоров’я). В деяких випадках можливі обидві форми (писати лист і листа; побудувати пліті плота).
У кличному відмінку іменники мають закінчення -у (%ю), -е (Ігорю, Андрію, пане, друже, товаришу).
4. Іменники ііі відміни у діловому мовленні.
В орудному відмінку однини іменників III відміни виступає закінчення -ю. Кінцевий приголосний основи, якщо він стоїть після голосного перед закінченням, подовжується і на письмі передається як подвоєння букв (мораллю, тінню, сумішшю). Якщо основа закінчується двома приголосними, подовження у вимові й подвоєння на письмі немає (якістю, чутливістю, нерухомістю). Якщо основа іменника закінчується губним приголосним або р, то ставимо апостроф (матір’ю, глазур’ю, верф’ю).
5. Іменники іv відміни у діловому мовленні.
Іменник ім’я виступає ще у варіанті імення (ймення), що змінюється за типом IV відміни.
У родовому відмінку однини іменники з суфіксами –ат-,
(ят) мають закінчення и (дитяти), а іменники з суфіксом –ен- — закінчення і, я (племені і плем’я).
В орудному відмінку іменники з суфіксом –ен- мають паралельні форми (тім’ям і тіменем). Іменники втрачають суфікси –ат- (-ят-), і закінчення ам (ям) приєднуються до кореня (ягням, вовченям).
У місцевому відмінку іменники тім’я, вим’я можуть уживатися без суфікса (на тім’ї, вим’ї).
У родовому відмінку множини іменники тім’я, вим’я мають закінчення -їв (тім’їв, вим’їв).