1.2 Юридико-технічні особливості актів правозастосування

Однак інколи нормальний правовий результат не може бути досягнутий без втручання державних органів та посадових осіб. У таких випадках у процес здійснення права включається правозастосування [1, с.433].

Правозастосування – це не одна із форм реалізації права, а особливий тип здійснення права, який у свою чергу має свої форми. Як справедливо зазначають деякі вчені серед яких Т.В. Кашиніна називає В.Н. Карташова, який стверджує про те, що правозастосування не можна ставити в один ряд з використанням, виконанням і дотриманням. Це правове явище має дуже серйозні відмінності і не є однорідним з раніше названими, а тому не може бути об’єднано з ними одним поняттям «форми реалізації права» [1, с.433].

Застосування права – це державно владна діяльність компетентних органів держави по здійсненню норм права відносно конкретних життєвих випадків шляхом винесення індивідуально-конкретних приписів [1, с.434].

Правозастосування в інтерпритації І.Д. Шутака, І.І. Онищука, це державно-владна діяльність компетентних органів, спрямована на реалізацію норм права та здійснення у встановленому законом формах щодо прийняття індивідуальних правових рішень з конкретних юридичних справ [2, с.387].

О.Ф. Скакун розуміє під поняттям правозастосування — здійснювана в процедурно-процесуальному порядку владна-організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових осіб, яка полягає в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних суб’єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права [3, с.388].

Попри велику кількість запропонованих понять правозастосування думки теоретиків і практиків зводяться до того, що:

1. застосування норм права – це діяльність, що здійснюється тільки відповідними державними органами чи за дорученням держави іншими органами;

2. застосуванню норм права притаманний державно-владний характер. Застосування права – один з видів державної діяльності, спрямованої на втілення правових розпоряджень у життя. Здійснюється від імені держави уповноваженими нею суб’єктами і тому є обов’язковим для всіх адресатів;

3. застосування права здійснюється у певних процесуальних формах. Це сприяє зміцненню законності та правопорядку в суспільстві, забезпеченню захисту прав і свобод особистості;

4. процес застосування норм права завершується виданням правозастосовного акта;

5. застосування права як самостійної форми право реалізації є складним, оскільки воно здійснюється завжди у сполученні з іншими формами право реалізації (виконанням, дотриманням, використанням) [2, с.387];

6. потребує професійних знань і навичок;

7. є організуючою діяльністю по застосуванню норм права. Її мета – задоволення не особистих потреб правозастосовувача, а потреб окремих осіб або всього суспільства [1, с.434].

Як уже було зазначено вище вінцем правозастосовної діяльності є видання правозастосовного акта. Тому основним нашим обов’язком було і є юридико-технічне дослідження особливостей актів правозастосування.

Акт застосування норм права (правозастосовний акт) — це індивідуальний правовий акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права (компетентного державного органу або посадової особи), що встановлює (змінює, припиняє) на основі юридичних норм права і обов'язки учасників конкретних правовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за вчинене ними правопорушення [3, с.397].

Акт застосування права – це акти-документи, в яких формально закріплюються індивідуально-конкретні державно-владні рішення компетентних органів по справі [1, с. 437].

Характеризуючи сутнісну природу актів правозастосування можливо зазначити, що це акти державних органів, органів місцевого самоврядування, недержавних організацій, посадових осіб, які містять рішення по конкретній юридичній справі (вирок або рішення суду, наказ керівника або установи). Акти правозастосування мають, як правило, однократне застосування, адресуються конкретним особам або організаціям і обов’язкові для виконання лише ними. На відмінну від актів правозастосування, правові (нормативні) акти мають загальнообов’язковий неперсоніфікований характер, тобто обов’язкові не для окремої конкретної особи, а для всіх суб’єктів, на яких вони поширюються [16, 14, с. 27]. За допомогою правових актів встановлюються, змінюються або відміняються норми права. Як і будь-який інший документ, вони є носієм інформації, а саме інформації про зміст норми права. Таким чином, акти правозастосування є важливим засобом реалізації приписів правових норм [15, с. 158].

Враховуючи вищевикладене, можливо зробити висновок про те, що акти правозастосування є важливим засобом регулювання суспільних відносин, що забезпечує індивідуальний практичний підхід до вирішення тієї або іншої юридичної справи. На нашу думку, необхідно обов’язково звернути увагу на те, що високий рівень дотримання вимог юридичної техніки щодо текстової будови проекту нормативно-правового акту, мови закону, стилю є підґрунтям досконалості й ефективності практики застосування норм права та якості актів правозастосування. Окрім того, акти правозастосування набувають великого значення в якості засобу виховання громадян та посадових осіб.

Продовжуючи дослідження теоретико-правових особливостей актів правозастосування, можливо зазначити, що акти правозастосування, які є формою виразу права, являють собою відносно самостійне явище, відповідно їм властиві індивідуальний зміст та форма.

На думку Ф. А. Григор’єва, слід розрізняти фактичний, вольовий та юридичний зміст актів правозастосування. При цьому до фактичного змісту акту правозастосування вченим включаються:

1. особа, яка приймає акт правозастосування;

2. фактичні життєві обставини, які викликають необхідність прийняття акту правозастосування;

3. спосіб здійснення акту правозастосування (усно, письмово, шляхом конклюдентних дій);

4. особа, якій адресується акт правозастосування [17, с. 60-62].

Елементами вольового змісту вчений вважає волю особи, яка приймає акт правозастосування; державну волю, яка відображається у застосованій нормі права; а також націленість волі на досягнення певних правових наслідків.

До елементів юридичного змісту актів правозастосування вчений відносить владну компетенцію суб’єкта акту правозастосування; правомірність мети та юридичних наслідків; правосуб’єктність особи, до якої застосовується норма права; суб’єктивні права та юридичні обов’язки конкретних учасників правовідносин [17, с. 65-75].

Форма актів правозастосування являє собою засіб (спосіб) закріплення волевиявлення уповноваженого суб’єкту у вигляді документу. В сучасний період перед суб’єктами правозастосування та правотворчості постає завдання подальшого вдосконалення форми як актів правозастосування, так і нормативних актів. Акти правозастосування містять в собі важливі рішення державних органів і громадських організацій. Вони породжують ті або інші юридичні наслідки (викликають виникнення, зміну та припинення правовідносин), в них закріплені конкретні юридичні права та обов’язки учасників суспільних відносин [16].

Одним із найважливіших завдань юридичної техніки правозастосовного акта є постійна оптимізація текстів актів. Оптимізація – це процес приведення системи в оптимальний стан. Отже, завданням юридичної техніки є оптимізувати за можливості всі складові елементи юридичної техніки, які беруть участь у створені правозастосовних актів. Створюючи акт, суб’єкт застосування має вирішити проблему відбору тих відомостей, які необхідно викласти більш чіткіше. З точки зору оцінки інформаційного змісту тексту, для правозастосовного акта є досить важлива така якість, як обґрунтованість рішення. Впевненість акта багато в чому залежить не тільки від обґрунтованості інформації, а й від аргументованості логічної основи змісту рішення, що реалізується в структурі в структурі і змісті основного тексту документа [13, с.105].

У числі вимог, що ставляться до інформації правозастосовного акта, слід зазначити повноту та достовірність. Тобто інформація, яка міститься в актах, має бути достатньою для прийняття і реалізації відповідних рішень, щоб у подальшому не виникло ситуацій, які потребують роз’яснень або доповнень. Отже, якостями інформації, що міститься в правозастосовному акті, є визначеність актуальності, новизни, інформативності, достовірності, об’єктивності, переконливості, аргументованості, повноти матеріалу [13, с.105-106].

Саме це зумовлює важливість філологічної грамотності. Найголовнішими аспектами мовної освіти майбутніх правників є термінологія, лексико- граматичний, граматико-стилістичний, фахово-прикладний [13, с.106].

Термінологічний аспект передбачає пильне та глибоке вивчення термінології права. Юридична термінологія як системно організована сукупність термінологічних одиниць правової галузі певної мови має визначатися як у плані синхронії так і діахронії

Синхронічний аспект передбачає вивчення стану юридичної термінології як системи взаємопов’язаних та взаємозумовлених терміноелементів у певних моментах його розвитку. Склад і структура сучасної правничої термінології , зв'язок і відносини між її елементами зумовлені існуючою правовою системою, що складається з розгалуженої, але чітко організованої сукупності юридичних понять та інститутів[13, с.106].

Діахронічний аспект до вивчення термінології полягає в тому, щоб розглядати її у процесі історичного розвитку, в поступальному русі від початого стану до сучасності. Найголовнішими поняттями, пов’язаними з діахронічним аспектом вивчення юридичної термінології, є питання її генези, джерел поповнення, основних етапів історії, шляхів і напрямів еволюції [13, с.106].

Фахово-прикладний аспект реалізується у таких напрямках і формах роботи, як формування вмінь і навичок роботи з юридичними документами різних жанрів – від законодавчих актів до найрізноманітніших форм і типів ділових документів, укладання і редагування юридичних текстів, підготовка судової промови[13, с.106].

Звертаючи увагу на мову актів правозастосування, яка дозволяє забезпечити офіційно-діловий стиль, ясність, простоту та стиль мови Онищук І.І. виділяє наступні:

1. Відсутність емоційного забарвлення. Текст документа повинен мати рівний і спокійний стиль, що не викликає додаткових асоціацій, зайвих емоцій і не відволікає від суті документа. Нейтральний виклад норм підвищує ефективність правового регулювання;

2. Зв’язність і послідовність викладу матеріалу. Якщо текст позбавлений певної логічної послідовності, написаний невзаємними фразами, то дуже важко вловити його зміст;

3. Точність, ясність і послідовність викладу матеріалу. Ясність тексту певним чином впливає на ефективність правозастосування, ступінь регламентності конкретних стосунків. Причому висока точність передбачає повторюваність окремих фраз на певних ділянках тексту документа. Безумовно, це впливає на естетичне сприйняття тексту, але практичний критерій повинен брати гору над загальнолітературними стандартами [19, с.7].

Сучасні реалії правотворчої діяльності в Україні та якості законодавчої бази з точки зору її юридико-технічного рівня є досить неоднозначними: поряд з окремими достатньо відпрацьованими у цьому аспекті актами існує чимало й таких, які містять в собі значні технічні недоліки, незважаючи на прагнення зі сторони правотворців створювати нормативно-правові акти у повній відповідності до вимог юридичної техніки [16].

Окрім того, практика правозастосування в Україні здійснюється непослідовно та суперечливо, відображаючи в собі всі проблеми перехідного періоду, в якому знаходиться наша держава, що супроводжується економічною кризою, соціальною нестабільністю і, відповідно, політичною конфліктністю перетворень.

Враховуючи вказане, практика правозастосування та чисельні прогалини у діючому законодавстві доводять, що необхідно приділяти більш пильної уваги щодо вироблення ефективних важелів максимального втілення правил юридичної техніки у змісті юридичних документів [16].

Виокремлюючи перелік вимог до документів, в яких фіксуються правозастосовчі положення, вказується, що ці документи повинні включати до свого змісту відомості, які розкривають логічний ланцюжок міркувань суб’єкту правозастосування. Окрім того, в текстах актів правозастосування повинні бути чітко відображені компетентність уповноважених суб’єктів, факт доведеності фактичної сторони справи, правильність юридичної кваліфікації фактів, оптимальність самого припису [16].

При оцінці інформації будь-якого документу, в тому числі і акту правозастосування, важливе значення має її достовірність та об’єктивність. Це означає, що зміст документу повинен відображати фактичний стан справи, містити мінімум перекручень порівняно з реальною ситуацією, надавати неупереджені оцінки подіям [16].

Справедливо стверджує Н. Д. Абдуллаєв щодо процесу розумової діяльності владарюючого суб’єкту, яка націлена на прийняття владного рушення. Вказаний суб’єкт повинен «відобразити» у змісті владного рішення логічний ланцюг розумової діяльності шляхом:

• виявлення причин, що викликають перехід від можливості до дійсності;

• встановлення межі реалізації можливостей;

• перетворення бажаної можливості в дійсність [18, с. 25].

Підсумовуючи результати дослідження теоретичних аспектів сутності та значення юридико-технічних особливостей актів правозастосування, можливо запинитися на наступних підсумкових положеннях, що обґрунтовані в межах цього підрозділу дисертації.