96

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗЛІЛ1. ЮРИДИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЮРИДИЧНОЇ ТЕХНІКИ

2.1Поняття юридичної техніки

2.2 Юридико-технічні особливості актів правозастосування

РОЗЛІЛ2. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА АКТІВ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ

2.1 Структура актів правозастосування

2.2 Побудова актів правозастосування

2.3 Види актів правозастосування

РОЗДІЛ3. ЮРИДИКО-ТЕХНІЧНІ АСПЕКТИ РОЗПОРЯДЧИХ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНИХ АКТІВ

3.1 Юридична техніка розпорядчих актів

3.2 Юридична техніка процесуальних актів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Розвиток законодавчої бази в Україні сьогодні пов’язаний із трансформацією суспільства та ускладненням суспільних відносин, що вимагає вироблення адекватного ефективного механізму реалізації правових норм, які вміщені в змісті правових приписів.

Одним із шляхів удосконалення механізму правозастосування є вироблення єдиних науково обґрунтованих юридико-технічних правил, прийомів, способів та засобів побудови актів правозастосування. Практика правозастосування – це, насамперед, механізм індивідуалізації вимог щодо тих або інших обставин чи суб’єктів. Відповідно, особливої актуальності та практичної значущості набуває необхідність вироблення ефективних юридико-технічних засобів трансформації вимог правових норм у зміст актів правозастосування з метою якнайповнішого втілення вимог правотворця у життєдіяльність суспільства для досягнення відповідного соціального ефекту.

Сучасний стан розвитку суспільних відносин має надзвичайно складний характер, що вимагає адекватного правового впливу на них. Вказана специфіка динаміки розвитку суспільства зумовлює необхідність:

1. вироблення нових засобів регулювання суспільних відносин;

2. вдосконалення існуючих джерел права;

3. модернізації інститутів (форм) реалізації права.

Від високого рівня юридико-технічної досконалості як нормативно-правових актів, так і актів правозастосування, залежить ефективність регулювання суспільних відносин. Саме юридична техніка є тим інститутом, що надає змогу не лише сформулювати зміст юридичного документа, а й забезпечити адекватне усвідомлення суб’єктами змісту правової вимоги, можливість коригування тих або інших правовідносини у відповідності до вимог правової норми. Враховуючи вказане, можна зауважити, що інститут юридичної техніки актів правозастосування є засобом формалізації документа з метою адекватного закріплення волі суб’єкта правозастосування та доведення її змісту до свідомості особи, на яку поширюється дія цього акту. В свою чергу дієвість правозастосування взагалі визначатиметься рівнем наукового дослідження інституту юридичної техніки актів правозастосування, що виступає одним із засобів забезпечення реальності та повноти реалізації норм права.

Інститут юридичної техніки має тривалу історію свого наукового дослідження, що характеризується значною сукупністю досить різновекторних поглядів науковців на проблему сутності, природи, змісту й різновидів вказаного явища. Дослідженням інституту юридичної техніки присвятили свої роботи такі відомі науковці як С. С. Алексєєв, М.А. Давидова, В.Н. Карташова, Т.В. Кашанина, В.М. Корельський, В.Д. Перевалова, О.Г. Соловьев, М.М. Тарасова, Ф. Тарановський, А.Ф. Черданцев, В.Ы. Червонюк, Р. Штамлер.

Серед національних метрів наукової ниви питання юридичної техніки та техніки праврозастовування досліджували А.В. Красницька, І.І. Онищук, П.М. Рабінович, О.Ф. Скакун, І.Д. Шутак.

Сучасна практика правозастосування, а також епізодичний характер наукового вивчення теоретико-методологічних засад правозастосування, актуалізують питання комплексного дослідження інституту юридичної техніки, як явища, яке має свою специфіку не лише в рамках правотворчості, але і у галузі правозастосування, що має стати загальнотеоретичним підґрунтям для вдосконалення практики правозастосування.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення та вивчення специфіки й самостійності юридичної техніки актів правозастосування, конкретизація поняття юридичної техніки як багатоаспектної категорії. Досягнення цієї мети потребує вирішення цілого комплексу завдань:

1. узагальнити наявні в літературі визначення поняття юридичної техніки й надати авторське конкретизоване формулювання вказаного поняття; з’ясувати й проаналізувати зміст юридичної техніки як складної, багатоаспектної юридичної категорії;

2. дослідити природу та сутність юридичної техніки актів правозастосування, а також встановити її місце та значення для процесу застосування норм права;

3. розкрити зміст юридико-технічної будови акту правозастосування;

4. з’ясувати сутність та природу розпорядчих і процесуальних актів, охарактеризувати їхні ознаки, різновиди та специфіку структурної будови;

5. встановити особливості юридико-технічної будови розпорядчих і процесуальних актів.

Об’єктом дослідження є теоретико-методологічні засади юридико-технічної будови актів правозастосування.

Предметом дослідження є юридична техніка актів правозастосування у забезпеченні ефективної реалізації права.

Методи дослідження. Специфіка та багатоаспектність об’єкта і предмета дослідження визначили систему загальнонаукових і спеціальнонаукових методів, що забезпечили їхній об’єктивний і всебічний аналіз. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження були застосовував такі спеціальнонаукові методи:

1. системно-структурний, що був застосований для вивчення сутності, змісту, а також виокремлення ознак юридичної техніки актів правозастосування як самостійної юридичної категорії, так і як частини загального інституту юридичної техніки. Окрім того, вказаний метод забезпечив вивчення особливостей юридико-технічної будови розпорядчих і процесуальних актів як самостійних юридичних документів, з одного боку, а з іншого – як різновидів актів правозастосування;

2. формально-логічний, який був застосований для отримання знань про закономірності і найважливіші аспекти інститутів юридичної техніки та актів правозастосування; специфіку стадійної будови змісту розпорядчих і процесуальних актів, а також про зміст композиційної побудови актів правозастосування;

3. історико-правовий, який надав змогу встановити специфіку та тенденції розвитку юридичної техніки актів правозастосування, обґрунтувати шляхи її вдосконалення, визначити закономірності та загальні правила юридико-технічної побудови актів правозастосування;

4. порівняльного аналізу, що сприяв дослідженню шляхом порівняння сутнісних характеристик таких категорій як правовий акт і акт правозастосування; юридична техніка правових актів і юридична техніка актів правозастосування;

5. соціологічний, який був використаний для вивчення особливостей актів правозастосування в практико-прикладному аспекті, а саме як проведення роботи з виявлення та вивчення соціальних факторів, які визначають потребу у розробці та прийнятті акту правозастосування;

6. мовний, завдяки якому було вивчено особливості мови актів правозастосування з метою вдосконалення їх написання, що сприятиме поліпшенню сприйняття та розуміння юридичних термінів, понять і конструкцій суб’єктами, на яких поширюється дія цих актів.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукову новизну роботи становлять висновки та положення запропоновані та обґрунтовані автором:

вперше:

запропоноване авторське визначення поняття «юридична техніка», що являє собою сукупність вироблених в юриспруденції засобів і правил зовнішнього виразу в текстах різних правових актів загальнообов'язкових правил поведінки.

• доведено, що правила, прийоми, способи та засоби юридичної техніки актів правозастосування є похідними і залежними від юридичної техніки нормативно-правових актів; відображають особливості правової системи суспільства; забезпечуються різноманітними засобами, у тому числі і нормативно-правовими; впливають на якість акту правозастосування; відображають особливості процесу правозастосування; спричиняють вплив на дієвість правового регулювання; забезпечують процес конкретизації нормативних положень; створюють умови реалізації як наданих суб’єктам можливостей та покладених обов’язків, так і встановленого статусу; закріплюють вимоги до акту правозастосування, дотримання яких свідчить про його законність та правомірність;

• встановлено, що специфіка юридико-технічної будови актів правозастосування обумовлена природою та сутністю юридичної техніки актів правозастосування; визначається компетенцією відповідних суб’єктів правозастосування, які мають право приймати акти правозастосування; обумовлена правовим становищем адресатів, на яких поширюється дія вказаних актів;

удосконалено:

• зміст функцій актів правозастосування, що можуть бути класифіковані за характером функціонального призначення правових норм, що застосовуються, на регулятивну функцію, суть якої полягає у забезпеченні позитивного регулювання шляхом прийняття рішень з реалізації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, та охоронну функцію, змістом якої є встановлення відповідальності суб’єкта чи відновлення порушених прав;

• значення композиційної будови змісту й структури акту правозастосування, що, з одного боку, забезпечує відображення логічної послідовності всієї багатогранності процесуальних операцій, здійснених у ході діяльності суб’єкту правозастосування, а з іншого – дозволяє в документальній формі узагальнити результати правозастосування, лаконічно викласти всю сукупність висновків, отриманих у процесі здійснення тієї або іншої процесуальної дії;

• обґрунтування, що якість та результативність впливу актів правозастосування зумовлені особливістю композиційного розміщення їхніх структурних частин і наявністю логічної послідовності у викладенні всіх елементів акта, що є підґрунтям забезпечення композиційності як змісту самого документу, так і формування гармонічної системи актів правозастосування;

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що запропоновані та обґрунтовані в дисертації положення, висновки і конкретні рекомендації, які присвячені проблемам юридичної техніки актів правозастосування, мають логічний, цілісний та завершений характер, націлені на вдосконалення інституту юридичної техніки, взагалі, та юридичної техніки актів правозастосування – зокрема. Висновки та результати магістерського дослідження можуть скласти основу для подальшого написання й опублікування таких науково-методичних видань.

Окрім того, висвітлені положення дисертації можуть надати методичний матеріал для підготовки та проведення навчальних семінарів і курсів для працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, діяльність яких пов’язана з розробкою та прийняттям актів правозастосування.

Розділ 1. Юридико-правові засади юридичної техніки

1. Поняття юридичної техніки

На сьогоднішній день поняття юридичної техніки в вітчизняній юридичній літературі не являється уставленим [1,с.36]. Серед фахівців тривають суперечки щодо питання про поняття юридичної техніки. Цей не дивно: юридична техніка – наука молода, і уявлення про неї ще тільки складаються [2, с.82].

І що ж таке юридична техніка?

За влучним висловом М.М. Тарасова, питання полягає «не в тому, чому це техніка, а в тому, чому вона юридична» [13, с.9]. Відповідаючи на це питання, слід звернутися до прийнятого нами як вихідний поданням про юридичну техніку як техніці юриста. Розглядаючи юридичну техніку гранично вузько, як сукупність засобів, що дозволяють надати правовому акту необхідну форму, ми неминуче перетворюємо юридичну техніку в набір рекомендацій не стільки для юриста, скільки для діловода і т.д. [1,с.41].

В юридичній літературі XІX – початку XX століть під терміном «юридична техніка» розуміли наукову обробку права юристами, тому що право утворюється народом, а юристи лише обробляють його з позиції права (Ф. Савиньї), вчення про оформлення правових думок, тлумачення оформленого права та заповнення у ньому прогалин (Р.Штамлер), мистецтво застосування права (Ф. Тарановський) та форму, протиставлення змісту, форму, що дано в праві, продукт скоріше дії, ніж розуму (Ф. Жені) [12, с.94].

В сучасному варіанті юридична техніка спирається не лише на досягнення формальної логіки, а передовсім на результати діалектичної логіки, між якими існує органічний зв'язок: юридична техніка будується на формальній логіці, яка коригується діалектичною [12, с.94]. Наприклад французький учений П. Сандевуар вважає, що «юридична техніка – це сукупність науково-методологічних способів, які використані при утворенні й застосуванні норм права» [15]. В.М. Корельський і В.Д. Перевалова вважають, що «юридична техніка – це сукупність правил, засобів і прийомів розробки оформлення і систематизації нормативних актів в цілях їх зрозумілості та ефективності [14, с.312].

Якщо спробувати згрупувати безліч думок вчених з даного питання, то можна виділити два підходи: вузький і широкий [2, с.82].

Вузький підхід до розуміння юридичної техніки склався раніше. Умовно можна назвати його документальним [2, с.82].

Основними прихильниками і корифеями, які продукують поняття юридичної техніки є А.Ф. Черданцев та С.С. Алексеєв.

На думку А.Ф. Черданцева юридична техніка - це сукупність правил, прийомів, способів підготовки, складання, оформлення юридичних документів, їх систематизації та обліку [3, с.366].

С.С. Алексєєв під поняття юридичної техніки розуміє сукупність засобів і прийомів, використовуваних у відповідності з прийнятими правилами при виробленні і систематизації правових (нормативних) актів для забезпечення їх досконалості [4, с.267].

Юридична техніка виступає як сукупність засобів і прийомів нематеріального, технічного характеру[3, с.268].

Засоби і прийоми технічні, тому що є, так би мовити, зовнішніми інструментами і способами організації правового матеріалу. Як і все технічне, вони з однаковим успіхом використовуються при виробленні, оформлення і систематизації багатьох і різних актів. Їх значення по відношенню до змісту права службове[3, с.268].

У той же час ці засоби і прийоми мають нематеріальний характер. Вони виражені у певних ідеологічних явищах і категоріях (юридичних конструкціях, прийомах викладу норм та ін.)[3. С,268].

Широкий підхід (або діяльнісний). Його дотримуються більшості вчених [2].

На думку Т.В. Кашанина найбільш повно поняття юридичної техніки визначає В.І. Червонюк: юридична техніка (або «правова інженерія» - його термін) є застосування апробованих практикою науково обґрунтованих раціональних юридичних способів, засобів та процедур впровадження права на свідомість, поведінку і діяльність окремого виду [2, с. 83].

Згідно термінології В.Н. Карташова юридична техніка – юридична технологія. Юридична технологія – це система розумових операцій і зовні актуальних дій і операцій компетентних фізичних і посадових осіб (органів), пов’язана з виданням юридичних рішень [5].

Проаналізуємо дане визначення по частинам:

1. існує система розумних розумових операцій. Ми знаємо, що право має справу тільки з тим, що віддається зовнішньому контролю. Якими б неправильними думки не бели, правові наслідки не можуть наступати, поки вони не були проявлені зовні;

2. існує система зовні актуальних дій і операцій. Це вже те, що піддається зовнішньому контролю і включається в предмет правового регулювання. Можна визнати, що, якщо ці дії здійснюються професіоналами на основі спеціальних юридичних знань, все це може мати відношення до юридичної діяльності. Але чи правильні всі ці дії незалежно від того оформлюються правовим документом чи ні, відносити до юридичної техніки? Припустимо, міліціонер махає жезлом, командуючи водіям їхати по об’їзному шляху. Це теж відноситься до юридичної техніки? Та в чому полягає різниця між юридичною діяльністю і юридичною технікою?

3. дії та операції можуть здійснюватися компетентними фізичними та посадовими особами (органами), приводячи до видання юридичних рішень. Виходить, що включаючи в коло суб’єктів юридичної технології не тільки компетентні органи і посадові особи, але і компетентних фізичних осіб, а також учасників юридичної технології В.Н. Карташов, по суті, ототожнює юридичну техніку не тільки з юридичної діяльності, але і з більш широким правовим поняттям: правова діяльність [2, с.84].

Таким чином у даного автора не визначена чітко поняття юридичної техніки [2, с.85]

М.А. Давидова розуміє під поняттям юридична техніка – систему професіональних юридичних правил і засобів, використовуваних при складані правових актів і здійсненні іншої юридичної діяльності у сферах правотворчості, право-інтерпретації, владної і невладних реалізації права, що забезпечують досконалість його форми і змісту[1. с.50].

Серед вітчизняних науковців дослідженням юридичної техніки займалися П.М. Рабінович, О.Ф. Скакун, А.В. Красницька, І.Д. Шутак, І.І. Онищук.

Найбільш об’ємним визначенням юридичної техніки, дане П.М. Рабіновичем, згідно з яким юридична техніка – це сукупність способів і прийомів, умінь і навичок формування всіх елементів механізму правового регулювання та ефективного оперування ними у право регулятивній практиці [7, с.145].

О.Ф. Скакун під поняттям юридичної техніки розуміє систему засобів, правил і прийомів підготовки компетентними органами юридичних актів[6].

І. Шутак юридичну техніку розглядає як сукупність правил, прийомів способі підготовки, складання, оформлення юридичних документів, їх систематизації та обліку, що забезпечує їх досконалість, ефективне використання[8].

А.В. Красницька дає таке визначення: юридична техніка – це система принципів, прийомів, засобів, правил (логічних, структурних, мовно-стилістичних) підготовки текстів правових актів, що застосовуються при виробленні й систематизації актів для забезпечення їх досконалості [12, с.96].

І.Д. Шутак та І.І. Онищук з урахуванням думок вчених, висловлених з цього питання, юридичну техніку визначають як систему науково обгрунтованих і практично сформованих засобів і способів, що використовуються при створенні, систематизації, застосуванні, реалізації та інтерпретації нормативно-правових актів.

Відсутність єдиних поглядів на зміст юридичної техніки призводить і до багатоманітності підходів в класифікації її видів і підвидів. З цієї причини в наукових колах активно обговорюється питання, як коректніше класифікувати поняття юридичної техніки. Незважаючи на те, що будь-яка класифікація являється в певній мірі умовною, розглянемо наше бачення вказаної проблематики.

Так, А.Ф. Черданцев виділяє наступні види юридичної техніки: законодавча (правотворча) техніка, техніка систематизації нормативних актів, техніка обліку нормативних актів, техніка індивідуальних актів[3, с.366].

На думку С.С. Алексєєва, юридична техніка класифікується:

1. за видами правових актів, які обслуговуються даною сукупністю технічних прийомів і засобів;

2. за змістом цих прийомів і засобів[4, с.272].

За видами правових актів юридична техніка поділяється на:

1) законодавчу (правотворчу);

2) техніку індивідуальних актів[4, с.272].

Техніка індивідуальних актів вивчається в основному в конкретних юридичних дисциплінах (науках процесуального права, цивільного права та ін). Для загальної теорії права вирішальне значення має законодавча техніка[4, с.272] .

За своїм змістом техніко-юридичні засоби і прийоми поділяються на дві якісно різні групи: по-перше, засоби і прийоми юридичного вираження волі законодавця (або волі суб'єкта індивідуального акта) і, по-друге, засоби і прийоми словесно-документального викладу змісту акта[4, с.272-273].

Перша з зазначених груп відноситься до спеціально-юридичного змісту права-власним змістом акта як форми права, а в кінцевому підсумку являє собою "технічні моменти" конструювання правових (нормативних) актів як явищ юридичного порядку[4, с.273].

Друга група засобів і прийомів стосується лише зовнішньої форми правових актів як документів[4, с.273].

Проводячи суворе відмінність між розглянутими різновидами юридичної техніки, слід враховувати разом з тим їх взаємозв'язок. Дуже важливо, зокрема, те, що юридичне вираження втіленої в акті волі неминуче знаходить певне зовнішнє виклад тих або інших особливостях словесно-докуменментальною форми. Отже, те, що відноситься до юридичного виразу волі, має "подвійне" буття: існуючи як самостійна різновид правової реальності, воно проявляється і в зовнішній формі[4, с.273].

В літературі пропонуються і інші варіанти класифікації розглянутого поняття. Так, одні автори підрозділяють юридичну техніку на правотворчу, інтерпретаційну, право реалізаційну, інші – на правотворчу, право реалізаційну, слідчу, судову [9].

На думку Т.В. Кашаніної, можна виділити шість видів юридичної техніки:

1. правотворча техніка;

2. техніка опублікування нормативних актів;

3. техніка систематизації нормативних актів;

4. інтерпретаційна техніка;

5. право реалізаційна техніка;

6. правозастосовна техніка [2, с.95].

О.Ф. Скакун виділяє наступні види юридичної техніки, а саме

1. правотворча;

2. правозастосовна[6].

П.М. Рабінович відповідно до основних стадій правового регулювання й видів юридичної діяльності розрізняє такі види юридичної техніки:

1. правотворча техніка;

2. правотлумачувальна техніка;

3. правозастосувальна техніка;

4. правовеалізаційна техніка [7, с.]

Інші вчені розрізняють такі види юридичної техніки:

1. законодавча (правотворча) техніка;

2. техніка систематизації нормативних актів;

3. техніка обліку нормативних актів;

4. техніка індивідуальних актів [12, с.104].

Правотворча (нормотворча, законодавча) техніка – це система засобів і прийомів створення та систематизації законодавчих актів. Юридична техніка у правотворчості містить у собі методики роботи над текстами нормативно-правових актів, прийоми найдосконалішого викладу думки законодавця чи інших суб’єктів правотворчості у статтях нормативно-правових актів, вибір найдосконалішої структури кожного з них, термінології і мови, способи оформлення змін і доповнень, повного або часткового скасування, об’єднання нормативно-правових актів тощо[12, с.104].

До основних завдань правотворчої техніки слід віднести:

1. обґрунтоване й доцільне регулювання суспільних відносин;

2. надання правовому актові максимальної чіткості, стислості, зрозумілості для осіб, від яких очікується дотримання цього акта;

3. забезпечення в ньому однозначного використання юридичних термінів;

4. недопущення прогалин у правовому акті [12, с.104].

Техніка індивідуальних актів (правозастосовна техніка) стосується створення й оформлення у сфері застосування права [12, с.104].

Техніка індивідуальних актів – цивільно-правових і цивільно-процесуальних документів, постанов слідчих органів, судових рішень, актів прокурорського реагування тощо – за своєю основою та за багатьма характеристиками єдина з правотворчою технікою. В обох випадках перед ними – юридичні документи. До того ж, чимало індивідуальних актів має державно-вольову природу та виконує індивідуально регулятивну функцію [12, с.104-105].

При прийняття актів правозастосування може бути використано багато засобів, прийомів і правил правотворчої техніки. Зокрема, індивідуальні акти будуються за допомогою юридичних конструкцій; при їх створенні вживаються юридична термінологія; при їх складанні використовуються засоби й прийоми правотворчої техніки, що належать до зовнішнього та словесно-документального викладу матеріалу: поділ тексту документа на частини, розділи, глави, пункти, підпункти, статті, абзаци, нумерація статей тощо. Більшість вимог, які висуваються до нормативних актів, також належать до стилю індивідуальних актів [12, с.105].

Думається, що таке розуміння видів юридичної техніки потребує в істотному уточнені. В процесі класифікації важливо встановити основні напрямки, критерії, кордони і глибину абстрактного поділу того чи іншого поняття. Ускладнення суспільного життя, ріст протидії праву на суспільне відношення несуть розширення, поглиблення і розгалуження юридичної діяльності її подальшу спеціалізацію. Перелік видів і способів правового впливу на суспільне відношення постійно видозмінюється, що призводить до рухливості класифікації юридичної техніки по всім напрямкам. Юридична практика до всіх сфер які мають відношення юридична техніка, представляє собою багатогранну діяльність різних суб’єктів, спрямовану на забезпечення впливу на суспільне відношення за допомогою правових інструментів. Діяльність ця маже бути розділена на дві основні стадії:

1. зміна сфери правового регулювання;

2. вплив права на суспільне відношення, це є створення права і його дія.

Це стратегічне призначення права, яке і повинне лежати в основі класифікації юридичної техніки. Стрижнева правова діяльність може далі ділитися на допоміжні види і приростати додатковими функціями: в сфері правотворчості це може бути техніка систематизації і кодифікації, в правозастосуванні – техніка виконання судових актів і т.д [9].

Дослідження юридичної техніки не було б неповним і грунтовним без розкриття і аналізу основних її структурних елементів. Т.В. Кащаніна вважає, що першим про структуру юридичної техніки, тобто поділ її на частини, написав С.С. Алексєєв [2, с.88]. Він включає в нього такі елементи:

1. техніко-юридичні засоби (в першу чергу, маються на увазі спеціально юридичні засоби – юридичні конструкції, терміни і т.д.);

2. техніко-юридичні прийоми – шляхи і способи використання нагромаджених прийомів (прийоми викладу правових норм, система відсилок і т.д.);

3. техніко-юридичні правила – розроблені наукою норми, що визначають порядок застосування засобів і прийомів юридичної техніки (наприклад, правила складання і викладу нормативно-правового акта) [4, с.267,271].

Як на видається, безумовною гідністю концепції С.С. Алексєєва є побудова ієрархії елементів, що входять до складу юридичної техніки де кожин наступний рівень спирається у своєму розвитку на попередній [1, с.107].

Революційну спробу переосмислити поняття юридичної техніки зробив В.Н. Карташов. Він запропонував для характеристики правил виконання юридично роботи використовувати замість традиційного терміна «юридична техніка» інший, за його думку, більш загальний термін «юридична технологія» писала про це Т.В. Кашаніна. Від так Кашаніна дійшла висновку проте, що юридична технологія у В.Н. Карташова складається з трьох частих:

1. юридична техніка – засоби досягнення практичних цілей: загально-соціальні (мова, літери, цифри, поняття, судження, норми тощо), спеціально-юридичні (правові поняття, конструкції правові приписи, нормативні акти та інші правові явища), технічні (комп’ютери, фотоапарати і т.д.);

2. юридична тактика – сукупність інтегративних прийомів, способів і методів юридичної практики або основи її організації та планування;

3. юридична стратегія – способи досягнення головних, найбільш істотних і остаточних цілей. Іншими словами, це перспективне планування і прогнозування юридичної практики [2, с.89-90].

Зусилля Ст. Н. Карташова в справі розробки поняття юридичної техніки можна оцінити тільки позитивно. Однак не у всьому з ним можна погодитися[2, с.90].

По-перше, навряд чи слід включати в одну групу технічні та інтелектуальні засоби проведення юридичної роботи. Наприклад, комп'ютери і правові конструкції - не рівнозначні інструменти, використовувані в юридичній діяльності [2, с.90].

По-друге, юридична тактика і юридична стратегія - принципово інші явища в порівнянні з засобами (інструментами), що складають юридичну техніку. Їх правильніше назвати підходами при проведенні юридичної роботи в залежності від того, яка мета ставиться: найближча або далека. Тут проглядається цільовий критерій розмежування цих суміжних понять. Але чи можна застосовувати різні критерії (цільовий та інструментальний) для конструювання єдиного правового поняття «юридична технологія»? Швидше за все, за правилами логіки, категорично не можна. У будь поняття включаються лише однорідні предмети і явища[2, с.90].

Огляд наведених позицій з питання про структуру юридичної техніки свідчить про те, що наукова думка ще не прийшла до єдиної думки. У автора є своя позиція з цього приводу, яка і буде викладено нижче[2, с.90].

Якщо спробувати класифікувати юридичний інструментарій, то юридична техніка знайде свою наступну структуру[2, с.90].

Для класифікації виберемо матеріальний критерій (тобто можливість об'єктивізації), або характер вираженості її межі того або іншого юридичного інструменту. Виходить, що матеріальне вираження мають тільки засоби юридичної техніки [2, с.90].

Це і є власне юридична техніка (те, що робиться руками людини). Всі інші аспекти юридичної роботи мають нематеріальний характер і відносяться до вміння (мистецтво) виконувати цю складну роботу. Все це разом (прийоми, способи, методи) правильніше назвати юридичної технологією[2, с.91].

Отже, структурно юридична техніка складається з двох частин:

1. власне юридична техніка;

2. юридична технологія[2, с.91].

За своїм питомою вагою юридична технологія явно переважує. У правовій роботі як ніде високі не матеріальні, а саме інтелектуальні витрати (знання, вміння, майстерність, досвід). Не випадково право як соціальний інститут набуло зрілість і взяв на себе основне навантаження щодо впорядкування суспільного життя лише до кінця 2-го тисячоліття н. е .. (і це в Європі, розвивається порівняно з іншими регіонами світу з великим динамізмом). Тим не менш наукова точність не дозволяє відкидати технічні засоби (власне юридичну техніку), без яких юридична діяльність вкрай скрутна[2, с.91].

І.Д. Шутак та І.І. Онищук проаналізувавши наукові дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців дійшли спільної думки стосовно питання структури юридичної техніки. Структурні елементи наступної були відображенні ними схематично, що є відображено на малюнку 1.1. структура юридичної техніки.

Рис.1.1. Структура юридичної техніки

Отже, підсумовуючи вище викладене можемо з повною точністю сказати проте, що юридична техніка – це сукупність вироблених в юриспруденції засобів і правил зовнішнього виразу в текстах різних правових актів загальнообов'язкових правил поведінки.

Юридична техніка являє собою галузь знань про правила ведення юридичної роботи і створення в її процесі різного роду юридичних документів. Дана область знань раніше була частиною теорії держави і права. В даний час вона виділяється в самостійну галузь юридичної науки, орієнтованої на вирішення практичних задач. Розвиток юридичної техніки зумовлений її взаємодією, крім юридичних, з іншими науками. До них відносяться, в першу чергу, логіка (наука про закони людського мислення), філологія (наука про мову), герменевтика (філософське вчення про інтерпретацію). Юридична техніка використовується адвокатами, суддями, нотаріусами, парламентарями, урядовцями, управлінцями, громадянським суспільством для письмового вираження змісту нормативно-правових актів, оформлення юридичних документів, вираження правового аналізу юридичних прав і обов’язків [16].

Метою юридичної техніки: раціоналізація юридичної діяльності, досягнення повноти й точності втілення державної волі в правових актах, логічної послідовності викладу правової інформації, простоти, ясності, стислості, певної стандартизації й уніфікованості нормативно-правових та індивідуальних актів, відсутність суперечностей і прогалин у правовому акті [12, с.96].

Предмет юридичної техніки утворюють закономірності створення та ефективного функціонування права та здійснення юридичної діяльності [16].

Зміст юридичної техніки – це різні за характером і формою вираження правила виконання юридичної роботи [16].

Юридична діяльність є специфічним видом роботи, пов’язаної з правовим забезпеченням державного управління, що зводиться до реалізації апаратом держави законодавчої, адміністративної і правоохоронної функцій та задоволення тим самим публічних і приватних інтересів [16].

Особливе значення проектування і впровадження юридичних технологій набувають у сучасному державному управлінні. Держава продовжує залишатися найважливішим суб’єктом соціального управління. На державне управління покладено виконання складних функцій, що сприяють забезпеченню збалансованості структурно-динамічних суспільних пропорцій (соціально-економічного оптимуму), поєднання між ресурсами і соціальними потребами, гармонізації економічних, політичних, духовних і соціальних аспектів суспільного розвитку [16].

Юридична техніка виступає сполучною ланкою між загальною теорією права та галузевими дисциплінами. Галузеві науки не обмежуються тими практичними рекомендаціями, які розробляє для них теорія права. Професійні прийоми і засоби доповнюють, конкретизують, розвивають положення загальної юридичної техніки, наповнюють їх конкретним практичним змістом. Прикладом можуть служити техніка укладання угоди, техніка ведення судового засідання, техніка кваліфікації злочину і т.д. [16].