"Руська Правда"

Ще виразнішим кроком до деперсоніфікації влади великого князя стала поява з ініціативи Ярослава Мудрого першого писаного зводу законів - "Руської Правди". Згідно з Новгородським літописом, Ярослав, утвердившись на київському престолі, відправив додому загін новгородців, на який спирався, здобуваючи Київ, зі словами: "По се грамоте ходите, якоже списах вамь, такоже держите". Далі в літописі під заголовком "А се єсть правда руская" вміщений текст так званої Правди Ярослава з 18 статей, яка визначала способи покарання різних злочинів проти особи - від кровної помсти за вбивство до штрафів за "обиду". Ще за життя Ярослава Мудрого ці статті були доповнені двома княжими уставами про нормування збору судових штрафів за "обиду" та крадіжки, а невдовзі після його смерті його сини прийняли важливе доповнення, замінивши кровну помсту викупом. Врешті, додатки першої чверті XII ст., що регулювали кредитно-боргові зобов'язання, остаточно оформили загальний звід законів, відомий під назвою "Пространна Руська Правда". Її норми застосовувались на всій території Київської Русі і після її розпаду: старе "руське право" почало витіснятися у Галичині лише з 30-х рр. XV ст., на українських та білоруських землях Великого князівства Литовського - у 40-60-х рр. XV ст., а на території Московського Великого князівства після затвердження Судебника 1497 р.

Початок феодального дроблення

Ярослав Мудрий помер 20 лютого 1054 р. у віці 76 років і був похований у мармуровому саркофазі в Софійському соборі. Його останки збереглися до наших днів. Дослідження скелета Ярослава дало можливість ученим відтворити зовнішній вигляд князя, зробити висновок про його рішучий характер і бурхливий темперамент.

Вже після смерті Ярослава Мудрого (1054) Київська держава все більше ослаблюється і роздроблюється на мало або зовсім не пов'язані між собою феодальні князівства. Єдність Київської держави послаблювалася складним порядком престолонаслідування в князівському клані Рюриковичів, що породжував усобиці. З метою їх усунення перед лицем половецької загрози у 1097 р. в під Києвом князі зібралися на Любецький з'їзд. Вони уклали угоду, за якою спільна доти "отчина" розпадалася на три відокремлені "отчини" старших ліній Ярославового дому - Ізяславичів, Святославичів і Всеволодовичів. Так був уперше проголошений принцип спадкового володіння підвладними територіями: "Кождо да держить отчину свою". Але постанови Любецького та наступних князівських з'їздів: Витичівського 1100 р., Золочівського 1101 р. та Долобського 1103 р. - виявилися безсилими приборкати князівські чвари.

Після смерті київського князя Святополка і повстання киян у 1113р. великокнязівський стіл зайняв Володимир Мономах (1113-1125). Зробив він це не насильно, а на запрошення київських бояр, тим самим уникнувши порушення постанови Любецького з'їзду. Його батько Всеволод Ярославич був переяславським князем, а мати - дочкою візантійського імператора Мономаха, за що й самого Володимира звали Мономахом. Замолоду Володимир вивчив грецьку, половецьку, а після одруження з англійкою Гітою Гарольдівною - ще й англійську мови. За князювання у Чернігівському, а потім у Переяславському князівствах Володимир Мономах здобув собі гучну славу поборника єдності Русі, переможця половців, талановитого й мудрого правителя. Зайнявши великокнязівський стіл у 60-річному віці. Мономах зумів відновити політичну єдність більшості руських земель. Він продовжив справу свого діда Ярослава Мудрого в побудові цивілізованої держави, знятті соціальних суперечностей у суспільстві. Його "Устав" доповнив кодекс законів "Руської Правди", суттєво обмежував сваволю лихварів і феодалів. Повчаючи синів, Мономах заповідав не забувати убогих і не давати "сильним" погубити людину, захищати і бідного смерда, і вбогу вдовицю.

Централістську політику продовжував також його син Мстислав (1125-1132). Але йому випало бути останнім з київських князів, при яких Київська держава зберігала свою єдність.