Магдебурзьке право

За своїм юридичним статусом міста поділялися на королівські, приватновласницькі та церковні. Але дедалі більше міст виборювали самоврядування на основі магдебурзького права й ставали незалежними від приватних осіб - феодалів.

Започаткувавшись як ексклюзивна форма життя німецьких колоній у Володимирі, Сяноку і Львові, магдебурзьке право вже на початку XV ст. поширилось у всіх більших містах Галичини й Поділля, перетворившись на загальноприйняту норму міського укладу. Культурним посередником, через якого воно проникало на Русь із Саксонії, Прусії та Сілезії, стали польські міста. Під впливом польських міських практик виробляється той тип міського устрою, найповніше представлений у Львові, який з часом - уже за львівським взірцем - проникав у глиб українських земель.

Головне, що принесло з собою магдебурзьке право, - це вилучення мешканців міста з- під юрисдикції королівської адміністрації і запровадження виборного самоврядування.

Паралельно з утвердженням німецького (магдебурзького) права оформлялася цехова система організації ремісництва. Перші цехові корпорації виникають у Львові й Перемишлі з кінця XIV ст.

Фільварки і кріпосне право

На соціально-економічний розвиток України XV- першої половини XVII ст. визначальний вплив справила зміна економічної ситуації в Європі. З ХV ст. на західноєвропейському ринку значно зросли ціни на худобу і збіжжя. Розвиток внутрішнього ринку і зовнішніх економічних зв'язків справив значний вплив на сільське господарство. З XV ст. магнати і шляхта почали розширяти свої орні землі, щоб виробляти більше продукції на продаж.

Зовнішня торгівля, вивіз хліба, пожвавилася в останній третині XV ст. - після того як, розбивши Тевтонський орден в Тринадцятирічній війні, Польська держава за Торунським миром (1466) повернула собі вихід до Балтики.

Магнати й шляхта вивозили свої товари переважно до Західної Європи, де вони коштували значно дорожче.

Про загальне захоплення шляхти торгівлею на шкоду лицарським традиціям з жалем і гіркотою писав один з відомих польських публіцистів того періоду: "За старих часів вважалося обов'язком селянина обробляти землю, а купця - займатися міськими справами. Шляхтич же віддавався рицарській справі й безперервно воював. Тепер у нас немає вояків... зате є корчмарі, гендлярі й посередники. Найбільшим подвигом у нас вважається знати дорогу, якою женуть биків до Гданьська, бо всі заможніші торгують..." Такій метаморфозі сприяла і та обставина, що шляхта добилася звільнення від обов'язку відбувати військову службу (місце "рицарства" заступали наймані війська). Протягом XV- XVI ст. економіка Галичини, Волині та Поділля поступово переорієнтовувалася на потреби зовнішнього ринку, який потребував дедалі більше деревини й продукції місцевого промислового та сільського господарства. Інтенсифікація останнього досягалася за рахунок організації фільварків, зростання панщини й обезземелення селянства. Втягуючись в торгівлю з Західною Європою, шляхта виявляла дедалі більшу зацікавленість у багатих українських землях. Якщо спочатку фільварки заводилися переважно в Галичині, Волині та Поділлі, то після Люблінської унії вони поширилися на Подніпров'я.

Фільваркова реформа перетворила Україну на годувальницю Західної Європи ("Бідний Схід годував багатий Захід"). Найбільші вигоди від торгівлі природними багатствами

України мали польські магнати і шляхта. Одержувані кошти частково вкладалися в економіку Литви й Польщі, а в основному витрачалися на предмети розкоші, а Україна дедалі перетворювалася на сировинний придаток європейських країн. За рахунок українського народу зміцнювалися інонаціональні феодали і купці, зростали закордонні міста, а місцеве населення (в тому числі й феодали) поступово відсовувалося від основних джерел збагачення. Хижацька експлуатація природних багатств виснажувала землі. Ліси значною мірою були вже винищені в Галичині та Волині, і шляхта підбиралася до лісових масивів Лівобережної України.

Поширення фільваркового господарства супроводжувалося скороченням селянських наділів, зростанням панщини і поступовим закріпаченням селянства. Третій Литовський статут 1588 р. завершив юридичне оформлення кріпосництва в Україні.

При всьому цьому значна частина українського селянства, особливо на півдні і південному сході, продовжувала зберігати особисту свободу.