Соціальна структура суспільства

Аристократія України (пани) налічувала 20 боярських родів. Доступ до цієї верстви був суворо обмеженим. Особливі права аристократії були закріплені привілеями 1492і1506рр.:панидіставалиіму-нітет від суду провінційної адміністрації; скарги на панів могли подавати лише сам великий князь або Пани-Рада; князі й пани мали виступати на війні під власною корогвою на чолі власних озброєних розділів. Основою сили панської верстви буж земельні латифундії, а головним привілеєм - право мати свої хоругви й власні військові відділи. Наприклад, за переписом 1528 р., князі Слуцькі виставили в поле 433 "коней" (кінних воїнів з повним спорядженням), Острозькі - 426 коней, Радзівілли - 628, Сапіги -153, Вишневецькі - 98. Осередком княжих і панських родів була Волинь. Тут сиділи князі Острозькі, Сангушки, Чарторийські, Збаразькі, Вишневецькі, Четверги нські, Мосальські, Ружинські та ін.; всі вони були потемками удільних князів. Крім того, тут осіли старі панські роди: Боговитини, Монтовти, Загоровські, Семашки, Гулевичі, Чапличі, Козинські. Більше половини території Волині належало князям. Наприклад, самі лиш Острозькі володіли третиною Волині.

Другу ієрархічну сходинку за князями займали так звані пани. Слово "пан" у Великому князівстві Литовському вперше входить у вжиток якраз на Волині за правління Свидригайла. Сюди воно потрапило з Галичини, де в другій половині XIV ст. було запозичене з чеської канцелярської мови. Критерієм для вирізнення панів від решти боярства-рицарства" служила наявність спадкової (вотчинної), а не наданої від великого князя, землі. Їхні вотчини не тільки служили символом певної матеріальної незалежності, але й підкреслювали значність, тобто давнє походження роду, що володіє своїм маєтком з діда-прадіда.

Серія привілеїв, наданих збройному прошарку впродовж XV ст., перетворила їх на привілейовану верству, а це викликало потребу обмежити доступ до боярської служби лише тому колу осіб,

Почате в XIV ст. формування шляхетського стану тривало в XV і завершилося в XVI ст. Грамота великого князя литовського 1563 р. затверджувала в межах всієї країни зрівняння православної шляхти з католицькою. Консолідація правлячої верхівки в шляхетський стан відбилася і в назвах окремих груп населення. На середину XVI ст. майже зникає термін "бояри". Їх замінила назва "шляхтич".

Чисельність шляхетських сімей у першій половині XVII ст. на Волині становила 2480, на Київщині - 2350, на Брацлавщині -1590.

Разом з членами сім'ї шляхта цих трьох воєводств нараховувала 38-40 тис. чол., що становило 2,3-2,5% загальної чисельності населення.

Шляхта, втягуючись у товарно-грошові відносини, здобула право безмитного провозу продукції власного господарства. Суспільний статус шляхти був юридичне оформлений законодавством XIV - другої третини XVI ст. Ним їй було надано значні політичні права, особисті свободи та майнові гарантії, що у сукупності й визначили специфіку шляхти як привілейованої, панівної верстви.

Шляхта Польщі добилася від королівської влади визнання безумовного права власності на свої маєтки уже в 1374 р. А бояри-рицарі Русі вважалися і надалі особистими слугами короля. Під загрозою конфіскації землі вони були зобов'язані не лише виконувати персональну кінну службу, але й виставляти до кожного військового походу визначене число озброєних вершників. Бояри не мали права продавати чи дарувати свій маєток без спеціального дозволу На них покладалися роботи по ремонту й укріпленню замків та наведенню мостів, а також сплата певних натуральних податків. Місцевий боярський люд, на відміну від самоврядної польської шляхти, підлягав юрисдикції королівських намісників - каштелянів.

Головним обов'язком шляхти була військова служба за власний кошт і сплата невеликого грошового збору. Натомість їй надавалися широкі політичні та економічні права й привілеї, які різко відділяли шляхту від решти населення. Поступово шляхта завоювала собі (виборола) право свободи, недоторканності й окремого суду. Шляхтич входив до шляхетських корпорацій, так званого рицарського кола, що вирішувало різні питання життя повіту, міг обирати й бути обраним до складу повітових органів управління, а також послів на загальнодержавний (вальний) сейм. Його життя цінувалося дорожче за будь-кого. Шляхта дістала право вільно розпоряджатися своїми землями, мала великі привілеї в торгівлі і промислах. Виняткові політичні й особисті права виробили у шляхти високе почуття власної гідності й разом з тим зневажливе ставлення до простолюдинів.