2.3 Святкові і неробочі дні

Законодавство встановлює святкові і неробочі дні. Так, як кожний працюючий має право на відпочинок, то разом з тим існують такі дні, як святкові і неробочі. Вони не можуть ігноруватися державою, в силу національних, культурних чи релігійних традицій.

У такій своїй назві цей вид часу відпочинку існує з 1991р., коли Верховна Рада України, встановила, що робота не проводиться в дні великих релігійних свят: 7 січня - Різдво Христове, на Пасху (Великдень) і на Трійцю. Два останні дні не входять в усталену вже схему святкових днів, де серед інших продовжували фігурувати на той час 7 і 8 листопада -річниця жовтневих подій 1917 р. Тому й вийшло певне непорозуміння, адже вихідні дні теж є неробочими, оскільки робота в ці дні не проводиться. Більше того, неробочі дні Пасхи і Трійці завжди співпадають з основним вихідним днем, який, як вже зазначалося, припадає на неділю, а тому цим дням найбільш правильно відповідав би саме термін «святкові дні» [18, 289].

Законодавством України встановлені такі святкові дні:

1 січня – Новий рік; 7 січня – Різдво Христове; 8 березня – Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня – День Перемоги; 28 червня – День Конституції України; 24 серпня – День незалежності України.

Робота також не провадиться в дні релігійних свят:

7 січня – Різдво Христове; один день (неділя) – Пасха (Великдень); один день (неділя) – Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, власники підприємств або уповноважені ними органи надають особам, які сповідують різні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

У святкові дні дозволяється проводити лише роботи, припинення яких неможливе через виробничо – технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, що викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні і вантажно-розвантажувальні роботи.

Робота у зазначені дні компенсується відповідно до чинного законодавства у подвійному розмірі або наданням іншого дня відпочинку [2].

У трудовому законодавстві України отримало своє легальне закріплення ще одне правило, яке існує у багатьох країнах світу. Воно стосується того випадку, коли відповідний святковий день припадає за календарем на один з вихідних днів [18, 290].

Згідно із ст. 67 КЗпП передбачено, що в разі, якщо святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день автоматично переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Робота у святковий та неробочий день оплачується у подвійному розмірі:

1) відрядникам – за подвійними відрядними розцінками;

2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, – у розмірі подвійної погодинної або денної ставки;

3) працівникам, які одержують місячний оклад, – у розмірі одинарної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На безперервно діючих підприємствах, а також на тих підприємствах, в установах, організаціях, у яких застосовується підсумований облік робочого часу, робота у святкові й неробочі дні включається в місячну норму робочого часу з оплатою в подвійному розмірі. Якщо робота в ці дні провадилася понад місячну норму робочого часу, то працівник має право на відгул [2].

Такий відгул надається лише тим працівникам, робота яких у святковий день не включається до місячної норми робочого часу. Якщо ж вона проводилася у межах місячної норми, то відгул за таку роботу не надається. В разі надання відгулу робота у святковий день оплачується в одинарному розмірі.