1

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Київської ОДА

КВНЗ КОР «Богуславський гуманітарний коледж ім. І.С.Нечуя-Левицького»

Курсова робота

З ТРУДОВОГО ПРАВА

на тему: «Час відпочинку за трудовим правом»

студентки 41 групи

спеціальності «Правознавство»

денної форми навчання

Браславець Ксенії Петрівни

Керівник курсової роботи:

Голінська О.В.

Богуслав 2015

ЗМІСТ

Вступ…………………………………….………………………………………....3

Розділ 1 Поняття часу відпочинку за трудовим правом…...…………………...6

Розділ 2 Види відпочинку за трудовим правом………..…………………........10

2.1 Перерви протягом робочого дня…………………………………………....10

2.2 Відпочинок між робочими днями та тижнями……………………...…….12

2.3 Святкові і неробочі дні…………………………………………………........16

2.4 Щорічні відпустки……………………………………………….…………..18

Розділ 3 Судова практика щодо використання та ненадання відпусток…….23

Висновки…………………………………………………..……………………..27

Список використаних джерел….……………………………………………….30

ВСТУП

Актуальним питанням визначення часу відпочинку у трудовому праві України є його наявність та значення у регулюванні трудових правовідносин, оскільки його класифікація є досить різноманітною і відносини, які виникають з їхньою наявністю теж можуть бути теж різними. По-перше, це одна з основних конституційних гарантій людини і громадянина, по-друге, кожен роботодавець повинен дотримуватися права працівників відповідно до чинного трудового законодавства і що найбільша ефективність виробничої діяльності людини може бути досягнута не при безперервній роботі, а при оптимальному чергуванні праці й відпочинку і його видах.

Трудове право в розвинених країнах світу визнається однією з головних галузей права, оскільки за її допомогою реалізуються важливі державні, суспільні та інші інтереси населення. Від правового регулювання трудових відносин в державі залежить суспільний спокій і відчуття порозуміння між їх суб’єктами. Адже ці відносини виникають майже між усіма членами суспільства і тому вона заслуговує на особливу увагу з боку держави. В сучасних умовах реформування і оновлення трудового законодавства України вивчення і врахування зарубіжного досвіду правового регулювання трудових відносин взагалі і питань часу відпочинку, зокрема, набуває великого значення.

Стаття 45 Конституції України гарантує всім громадянам України, іноземним громадянам та особам без громадянства, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями право на працю і разом з тим забезпечує кожному, хто працює, право на відпочинок [1].

Однак лише законодавчого закріплення цього права недостатньо, необхідним є також формування ефективного механізму реалізації права на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, оплачуваної щорічної відпустки, скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Ці конституційні основи деталізуються в нормах трудового законодавства, зокрема, главі V КЗпП України «Час відпочинку», Закону України «Про відпустки» та інших нормативних актах [17, 279].

Відпочинок поряд із працею є основними соціальними становищами, у яких людина перебуває все своє життя, за винятком дитячого віку. Праця обов’язково повинна чергуватись з відпочинком. Щоб відпочивати, треба стомитися, працювати [14, 331].

Чинне трудове законодавство України потребує значних змін. Адже Україна не стоїть на місці, відносини в нашій державі, як і в будь-якій іншій, постійно розвиваються, а закон не завжди здатний регулювати їх на належному рівні. Тому проблема законодавчого регулювання робочого часу та часу відпочинку є для України сьогодні актуальною.

Об’єктом дослідження є правове регулювання часу відпочинку в процесі здійснення працівниками своїх трудових обов’язків .

Предметом дослідження виступають конкретні суспільні відносини, що виникають при реалізації права на відпочинок працівниками.

Нормативну базу дослідження склали Конституція України, Кодекс законів про Працю України, нормативно-правові акти Верховної Ради, укази Президента, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів, накази міністерств і відомств України, міжнародно-правові документи та ін.

Тематика правового регулювання часу відпочинку традиційно цікавить як зарубіжних, так і вітчизняних вчених. Досліджуючи дану тему цієї курсової роботи використовуються різні матеріали, нормативно-правові акти та інша юридична література.

Зокрема, окремі проблеми правового регулювання часу відпочинку висвітлювались у своїх наукових роботах такі вчені, як Акопова Є., Барабаш А., Баранюк Ю., Башмаков В., Болотіна Н., Гаврилюк О., Гершанов Є., Геращенко Л.П., Гончаров Г. С., Гінцбурга Л.Я, Єрьоменко В., Жернаков В., Чайкін А., Пашков А., Прокопенко В., Сидоренко О., Іванова С.О., Лазор Л.І., Орловський Ю.П., Пашерстнік А.Ю., Пашков О.С., Прилипко С.М., Хуторян Н.М., Чанишева Г.І., Ярошенко О.М. та ін. Але опубліковані названими правознавцями праці не вичерпують всіх проблем точного поняття часу відпочинку в сучасних умовах, оскільки відбулися значні зміни в житті суспільства, які вимагають серйозних розв’язань цієї проблеми. Саме це й пояснює вибір теми мого дослідження курсової роботи.

Метою дослідження роботи є аналіз теоретичного поняття часу відпочинку, визначення особливостей його правового регулювання, характеристика його видів, їхнє значення в галузі трудового права України та дослідження нормативно-правових актів згідно яких вони функціонують та регулюються в державі.

Мета дослідження зумовила розв’язання таких завдань:

- визначити та проаналізувати зміст понять часу відпочинку;

- визначити та охарактеризувати його види за трудовим законодавством України;

- проаналізувати особливості правового регулювання кожного виду часу відпочинку;

- визначити сучасний стан правового регулювання часу відпочинку й опрацювати конкретні пропозиції й рекомендації щодо вдосконалення законодавства.

В процесі дослідження були використані такі методи дослідження: порівняльно-правовий, функціональний, метод узагальнення, формально-юридичний та інші сучасні методи наукового пізнання.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів і висновків.