4.Особливості формування відкритої економічної системи України

Відкритою економікою можна назвати національний господарський комплекс, який бере участь у системі міжнародного поділу праці та опосередковує в ході міжнародної кооперації вагому частину сукупного продукту, причому макроеко­номічна рівновага такого комплексу забезпечується за активної ролі міжнародного сектору.

Світова економіка дедалі більшою мірою визначає особливості розвитку України. Основні напрями впливу — збільшення обсягів експорту та імпорту відносно ВВП та загострення ситуації із зовнішньою заборгованістю країни

Більша економічна відкритість національного господарства означає поглиблення та урізноманітнення форм, а також розширення обсягів його взаємодії із зовнішнім світом. Важливим критерієм та принциповим змістом відкритості економіки є наявність ліберального режиму міжнародної економічної діяльності для ринкових суб’єктів.

Відкриті економічні системи України, інших держав, які перебувають на трансформаційному етапі розвитку, а також багатьох країн, що розвиваються, характеризуються відносно слабкішими конкурентними позиціями на світових ринках, залежністю від зовнішніх кредитних надходжень.

На стані відкритої економіки України протягом років реформ негативно позначалися занадто високі показники інфляції та зростання цін, які «тягнули» за собою показники ставок кредитування. Останнє, у свою чергу, погіршувало умови інвестування, зокрема інвестування міжнародного. Утім, на етапі виходу з кризи саме цю проблему, як очікується, значною мірою вдасться розв’язати. Щоправда, погіршення світової кон’юнктури призведе до нових ускладнень у формуванні платіжного балансу, передусім рахунку поточних операцій, через зниження попиту на вітчизняну експортну продукцію.

Таким чином, можна сформулювати основні риси такої господарської системи, яку, з певною мірою умовності, заведено вважати відкритою економікою. Ними є такі:

• наявність у суб’єктів ринкової економіки достатньо широких прав виходити на зовнішні ринки та співробітничати із зарубіжними партнерами при мінімальних обмеженнях з боку держави;

• міжнародні контакти мають порівняно велике значення для підтримання макроекономічного балансу, ступінь інтернаціоналізації ВВП є досить високим;

• ринковий простір країни є відносно ефективним, а суб’єкти господарювання — порівняно конкурентоспроможними (інакше відбувся б масовий колапс як неконкурентоспроможних виробників, так і економіки в цілому, що, до речі, загрожує економікам транзитивного типу, зокрема й українській).

5. Суб'єкти мед України

Для того щоб провести класифікацію суб’єктів міжнародної економічної діяльності, оберемо комбінований підхід: а саме: врахуємо, з одного боку, природу, принципові інтереси учасників ринкових відносин, а з іншого — рівні їхньої політики, масштаби, в яких відповідна політика реалізується.

Щодо рівнів економічної діяльності, то умовно можна виділити такі:

• мікроекономічний;

• макроекономічний;

• між- або наддержавний.

Мікроекономічний рівень.Суб’єктами міжнародної підприєм-ницької діяльності в будь-якій країні є ті юридичні, фізичні осо-би, організаційні структури, які наділені відповідною дієздатніс-тю та правами. В Україні згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» такими суб’єктами можуть бу-ти: фізичні особи; юридичні особи; об’єднання фізичних, юриди-чних, фізичних і юридичних осіб; структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності;спільні підприємства з участю українських та іноземних суб’єктів господарської діяльності;інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами Украї-ни. Макроекономічний рівень. Комплекс різнотипних макро-суб’єктів міжнародної економічної діяльності можна розглядати як певну системну цілісність, яка, у свою чергу, поділяється на складові. Такий підхід зумовлюється, з одного боку, органічною структурною належністю цих суб’єктів до державного апарату, а з іншого — їхніми реальними цілями. У Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» установлено, що, крім самих суб’єктів міжнародної економічної діяльності України на мікрорівні, які самі створюють правове по-ле через укладення відповідних координаційних угод, у регулю-ванні міжнародної економічної діяльності беруть участь:1. Україна як держава в особі її органів у межах їх компетенції; 2. недержавні органи управління економікою (товарні, фондо-ві, валютні біржі, торговельні палати, асоціації, спілки та інші ор-ганізації координаційного типу. Отже, у структурі державного апарату заведено виділяти такі класифікаційні групи органів: 1. загальнодержавні — Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів; 2. координаційні — Міністерство економіки, Національний банк, Міністерство фінансів та ін.; 3. галузеві — міністерства та відомства, які відповідають за ді-яльність окремих секторів, галузей економіки; 4. територіальні — регіональні, місцеві органи влади;5. спеціалізовані функціональні — інститути, які у своїй діяль-ності керуються національними інтересами, підтримуючи націо-нальних учасників міжнародного співробітництва. На між- або наддержавному рівні суб»єктами є всі міжнародні організації – ЄС, група СБ, ЄБРР, МВФ, та ін.. 1)діяльність міжнародних ек. організацій; 2)функціонування між нар. ек. режимів. З метою розвязання конкретних завдань міжнародного співробітництва державами створюються міжн орг-ції і обєднання, які можуть бути субєктами регулювання мед або її регіональними агентами. Дедалі більшого значення набувають ті міжнародні організації, які покликані сприяти розвязанню глобальних гуманітарних, соціо-культурних, екологічних проблем.