151. Застосування митного тарифу: міжнародна практика та українські реалії

Митний тариф - цінова категорія, яка вимагає індивідуального підходу до обґрунтування мита за кожним конкретним товаром на основі аналізу національних та інтернаціональних витрат і цін. За ситуації, коли митний тариф визначається на основі різниці між світовими і національними цінами, він виконує стимулюючу функцію, тобто вирівнює умови конкуренції для імпортних і національних товарів, не створюючи переваг для жодного з них.

Ставки митного тарифу поділяють на такі:

преференційні - застосовують до товарів, імпортованих з держав, що утворюють з Україною економічні інтеграційні угруповання - зони вільної торгівлі, митний союз та ін.;

пільгові - застосовують до товарів країн, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння;

повні - застосовують до товарів із решти країн.

Відповідно до способу здійснення митних стягнень види мита можуть класифікуватися у такий спосіб.

За економічним змістом:

• протекціоністські — спрямовані на захист національного товаровиробника;

• фіскальні — спрямовані на поповнення доходів державного бюджету;

• балансувальні — спрямовані на попередження вивезення товарів, під час виробництва яких застосовувались субсидії.

За способами стягнення:

• адвалерні — нараховуються у процентах до митної вартості товару, що обкладається (наприклад, 15 % від ціни товару); саме адвалерні ставки є домінуючими в структурі тарифних ставок в Україні — вони застосовуються приблизно в трьох з чотирьох випадків;

• специфічні — нараховуються у встановленому розмірі за одиницю товару, що обкладається (наприклад, 30 грн за тонну, 50 грн за контейнер тощо); у структурі тарифних ставок в Україні специфічні тарифи застосовуються в 1,5—2 % випадків;

• комбіновані — є синтезом обох попередніх (наприклад, 20 %, але не більше 30 грн за тонну); у практиці застосування тарифних ставок в Україні приблизно у чверті випадків застосовуються комбіновані тарифи.

Митний тариф як базовий інструмент регулювання ввезення може відігравати активну стимулюючу роль. За його допомогою держави диференціюють товари, що підлягають ввезенню на більш або менш «бажані». Так, при загальному порівняно невисокому рівні тарифу в ЄС (у торговельних відносинах країн — членів ЄС з третіми країнами діє єдиний митний тариф, який базується на гармонізованій системі опису і кодування товарів) стосовно великої кількості товарів, які конкурують з товарами місцевих виробників, застосовується високе мито, що досягає в деяких випадках 20 %.

В Україні відповідно до Закону України «Єдиний митний тариф» застосовується уніфікований підхід до митного регулювання міжнародної торгівлі. Згідно зі Ст. 3 цього правового акта, Єдиний митний тариф України — це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України обкладення митом предметів, що ввозяться на митну територію України або вивозяться з цієї території.

На базі зазначених документів Кабінет Міністрів України здійснював оперативне тарифне регулювання. Часом приймалися рішення щодо запровадження підвищених ставок ввізного мита на нову продукцію, яку освоювали та випускали українські підприємства (зокрема на товари легкої та харчової промисловості, сільського господарства, окремих видів комп’ютерної техніки, медпрепаратів тощо).