1. Факторна забезпеченість України як передумова її мед

Факторна забезпеченість України складається з багатьох компонентів: природно-ресурсний, соціально-демографічний, виробничий, аграрний, трудовий, рекреаційний, інформац та інші потенціали

Основу природно-ресурсного потенціалу формують земельні та мінеральні ресурси (3/4), велике значення мають також водні та рекреаційні. У структурі потенціалу мінеральних ресурсів 70 % припадає на паливно-енергетичні, 17 — на металеві, 7 — на будівельні матеріали та 4,5 % — на нерудну сировину для чорної металургії і гірничо-хімічну.

Найважливішою складовою НТП є наукові кадри. Україна традиційно вважається країною з значним науковим потенціалом, визнаними в світі науковими школами, розвиненою системою підготовки кадрів. 

Господарство України характеризується великим виробничим потенціалом. У структурі основних виробничих фондів майже 50 % припадає на промисловість, 23,5 % - на сільське господарство, 16 % - на транспорт і зв'язок. 3,9 % - на будівництво. Промислові підприємства забезпечують значну частку доходів державного бюджету та соціальних фондів, заробітної плати працюючої частини населення, формують інвестиційний потенціал країни, визначають спрямованість її науково-технологічного розвитку

В Україні помітні зрушення в напрямі створення інформаційного суспільства. Наявність комп'ютерної техніки і розвинутої інфраструктури зв'язку як технологічних передумов є достатньою, як і динаміка їхнього оновлення і розвитку.

Україна завдяки географічному положенню має значні рекреаційні ресурси, до яких належать географічні об'єкти, що використовуються або можуть бути використані з метою відпочинку, туризму, лікування та оздоровлення населення. За своїм туристично-рекреаційним потенціалом Україна має всі можливості стати туристичною державою світового рівня. Рекреаційні ресурси України — рівнинні та гірські рекреаційні ландшафти, річкові та морські пляжі, мінеральні води (понад 400 джерел), лікувальні грязі (майже 100 родовищ).

2. Актуальні пріоритети мед України

В якості пріоритетів державної політики регулювання міжна-родної діяльності України можна навести такі завдання:

• вироблення цілісної державної концепції та ґрунтовних про-грамно-цільових підходів уряду, суб’єктів державного управлін-ня на вищому та середньому рівнях, законодавчих і виконавчих органів у сфері міжнародного співробітництва;

• комплексна оптимізація механізму регулювання структури та умов експортно-імпортної діяльності на основі виваженої оцін¬ки ролі та місця України в системі міжнародного поділу пра-ці;

• правове та організаційно-інституційне закріплення переходу до переважно економічних та правових методів регулювання мі-жнародної торгової діяльності;

• створення чіткої системи пріоритетів розвитку експортного потенціалу з обґрунтуванням напрямів національної спеціалізації при застосуванні відповідних організаційних та фіскальних мето-дів;

• нормативно-правове, а також політико-структурне забезпе-чення пріоритетного розвитку експортного виробництва високо-технологічних товарів та виробів із високим ступенем переробки, зокрема засобами зменшення або скасування ПДВ на експорт;

• застосування економічно виправданої (на базі точкової підт-римки) промислової, кредитної, податкової, організаційної полі-тики сприяння експортному виробництву;

• приведення нормативно-правової бази зовнішньої торгівлі відповідно до критеріїв міжнародного торговельного права з ура-хуванням досвіду індустріально розвинутих країн, тих постсоціалістичних країн Центральної і Східної Європи, які випередили Україну на шляху реформ;

• забезпечення диференційованого підходу до оподаткування за рахунок приведення розміру податків відповідно до якості, конкурентоспроможності та глибини переробки продукції;

• надання державних гарантій експорту, сприяння створенню компаній по страхуванню і перестрахуванню ризиків у зовніш-ньоекономічній діяльності, а також кредитних та інвестиційних ризиків у цій сфері, підключення до ефективного страхування справи банківської системи;

• поступове скасування обов’язкового продажу валютної виручки;

• сприяння формуванню конкурентного середовища в експортно¬му виробництві за рахунок протидії спробам монополізації експортної діяльності, розширення кола підприємств-експортерів;

• забезпечення протекціоністської підтримки національних виробників за рахунок удосконалення засобів та інструментів ре-гулювання імпорту, зокрема при більш активному використанні антидемпінгових процедур;

• запровадження гнучкого вибіркового підходу до встановлен-ня розмірів ввізного мита з урахуванням наявності власного ви-робництва імпортоконкурентних товарів, рівня насиченості внут-рішнього ринку відповідними товарами, їх технологічної значу-щості для вітчизняної економіки;

• лібералізація імпорту високотехнологічної та дефіцитної на внутрішньому ринку продукції, яка потрібна для технічного пе-ре¬озброєння промисловості, розвитку міжнародно конкурентосп-роможних виробництв;

• створення обґрунтованих з точки зору інтересів держави вільних (спеціальних) економічних зон різних типів (технопарків, технополісів, експортних виробничих зон, вільних портів, вільних митних зон) для поліпшення умов експортного та високотехнологічного виробництва, зовнішньої торгівлі та залучення іноземних капіталовкладень у розвиток експортоспроможних виробництв.