Дисципліна «Актуальні проблеми трудового права»

Під час ухвалення колективного договору на приватному підприємстві «Брама» було передбачено встановлення тривалості робочого часу 35 годин на тиждень. Адміністрація мотивувала свою пропозицію про встановлення такої тривалості робочого часу надмірною кількістю працівників та відсутністю для них відповідних обсягів роботи. При цьому представник роботодавця посилався на ст. 50 КЗпП України, яка передбачає можливість підприємств, установ, організацій встановлювати під час укладення колективного договору меншу норму тривалості робочого часу, ніж 40 годин на тиждень.

Представники профспілкового органу, які представляли інтереси найманих працівників підприємства, не заперечували проти встановлення відповідної норми тривалості робочого часу і просили збори трудового колективу підтримати пропозицію адміністрації. Однак після виступу на зборах головного бухгалтера підприємства, який відзначив, що зменшення тривалості робочого часу суттєво вплине на розмір заробітної плати усіх працівників і доведеться зменшити фонд оплати праці відповідно до зазначеної норми тривалості робочого часу, учасники зборів припинили розгляд цього питання і доручили своїм представникам з’ясувати юридичний аспект цієї проблеми.

Проаналізуйте правомірність встановлення на локальному рівні тривалості робочого часу. Чи не були порушені в цьому випадку принципи трудового права?

Вирішуючи дану задачу, потрібно визначити питання, яке постало на Зборах трудового колективу. Адміністрація ПП «Брама» запропонувала тривалість робочого часу 35 годин. Це питання можна розглядати, так як законодавством передбачена менша норма тривалості робочого часу, ніж 40 годин на тиждень. Ця пропозиція є цілком правомірною. І можна її розглядати за згодою роботодавця та працівника.

Але бухгалтер даного підприємства правильно підмітив важливість ситуації. Якщо роботодавць та працівник обирають неповний робочий час, то згідно ст..56 КзПП За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. При цьму суттєвим є питанням, що стосується оплати праці. В цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Тому слід вирішити самостійно варіант, який підходить працівникам і роботодавцю.

Дисципліна «Цивільні договори в банківській діяльності»

1. Вакуленко звернувся до банку для отримання кредиту для купівлі автомобіля. Кредит був йому наданий на 3 роки під заставу квартири. Між сторонами був укладений договір кредиту та застави

До закінчення строку повернення кредиту Вакуленко не сплатив ще 3 500 грн. Банк звернувся з вимогою до Вакуленка про повернення залишку суми кредиту. Вакуленко відповів, що на даний час у нього немає коштів для повернення кредиту, але через півроку він зможе повернути залишок кредиту, на що представник банку зазначив, що в такому разі його квартира буле продана, і банк поверне йому залишок від суми продажу. Вакуленко стверджував, що банк не має права продавати квартиру, тому що цим порушується його право на житло, у нього немає іншої квартири і він не може залишитися без житла.

Як вирішити дану справу?

Згідно ст. 3 ЗУ «Про заставу» заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодовству, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди тощо.

Так, як громадянин Вакуленко не сплатив кошти у визначений строк, банк у свою чергу звертає стягнення на предмет застави, тобто квартиру. Згідно ст. 589 ЦКУ та ст.20 ч. 1 ЗУ «Про заставу» Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент надання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано.

Громадянин Вакуленко ознайомлювався з кредитним договором і мав знати подальші негативні дії.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється рішенням суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Щоб вирішити дане питання з метою запобігання зверненню стягнення на заставлене майно та припиненню даної процедури боржник або заставодавець (якщо ним є особа, відмінна від боржника) мають право виконати основне зобов'язання, а якщо таке виконання передбачається частинами - шляхом виконання простроченої частини зобов'язання (ст. 26 Закону України "Про заставу", ст. 42 Закону України "Про іпотеку"). Якщо в забезпечення було оформлено нерухомість, закон надає також право наступному іпотекодержателю (крім вищезазначених осіб) виконати зобов'язання за боржника, а внаслідок виконання такою особою зобов'язання боржника в повному обсязі вважатиметься, що попередній іпотекодержатель здійснив відступлення права вимоги наступному іпотекодержателю (ст. 42 Закону України "Про іпотеку").