Нормативність і правильність фахового мовлення

1. Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української мови у професійному спілкуванні, Значення і функції власних назв у мові і суспільстві.

1.1. Лекція

- Що таке „власні назви”? Чи мають вони лексичне значення?

Власні назви - невід'ємний атрибут будь-якої документації, що вима¬гає від кожного професіонала розуміння їх особливого статусу, без чого звичайні правили орфоепії або написання не будуть діяти. Річ у тім, що на відміну від загальних назв власні назви не мають лексичного значення.

- Назвіть соціальні функції власних назв.

Власні назви виконують дві найважливіші соціальні функції : адресну й інформативну, тобто охоплюють велике поле асоціацій і несуть низку різноманітної інформації - національної, історичної, географічної, лінгвістичної, що у багатьох випадках зумовлює зміст, характер, соціальні дії і вчинки конкретного об'єкта.

Так, кіно - це кіно взагалі з відповідним лексичним значенням, а група "Кіно" - вокально-інструментальний ансамбль, який жодним чином не стосується кінематографії, але асоціюється з діяльністю співака Віктора Цоя і несе про нього великий обсяг інформації. Власні назви Іван, Жан, Ян, Вано мають чітку національну ідентифікацію (українець, француз, поляк, грузин) і характеризують самі об'єкти, пов'язуючи їх із конкретними асоціаціями.

- Чи втрачає адресну функцію власна назва?

Будь-яка власна назва є невід'ємним атрибутом і власністю конкретного об'єкта, який при перейменуванні, неправильній передачі (перекладі) або повторній номінації стає невпізнаним, втрачає адресну функцію і перестає існувати для більшості у своєму первинному статусі. Наприклад, Школь - француз, Нік - американець, а Микола - українець; Горловка - місто на честь російського гірничого інженера Горлова, а Горлівка - зовсім інший населений пункт на честь нікому не відомого Г орліва;

- Усвідомлення особливого статусу власних назв - обов’язкова умова адекватної мовної політики і юридичної точності документа:

1. Це перешкоджає руйнуванню адресної або інформативної функцій. Згадайте, наприклад, нещодавню історію, залежну від політичної кон'юнктури, яка з легкістю перекраювала свідомість громадян шляхом постійних перейменувань географічних об'єктів: Маріуполь - Жданов - Маріуполь Мамгуш - Першотравневі - Мангуш, Луганськ - Ворошшов- град -Луганськ, Юзівка — Сталіне -Донецьк тощо. Це дозволяє визначити, що великою літерою фіксується одиничний об'єкт, який втратив (або втрачає) лексичне значення і став виконувати адресну й асоціативну функції: президент компанії - Президент України, вчена (міська) рада - Верховна Рада України, кабінет — Кабінет Міністрів України, суд - Конституційний Суд України, міністр - Прем 'єр-мїністр, держадміністрація - Держкїно; жовта вода - Жовті Води, день - газета "День ",

2. Це допомагає сформулювати принципи передачі іншомовних (у першу чергу російських) власних назв українською мовою, про що треба говорити окремо.

- Сформулюйте принципи передачі власних назв російського походження

а) Власні назви іншою мовою не перекладаються (принцип недо¬торканної власності).

Наприклад, Кузнецов - Кузнецов (а не Ковалів), Дьяков Дьяков (а не Цяков чи Дяків), Красноармейск - Красноармійськ (не Червоноармійськ) з чергуванням [є] - [і] і пом'якшеним суфіксом -СШ-; С - вя ш о? ор с к - Свято - гірськ з пом’якшеним суфіксом -ськ- і чергуванням [о] - [і] у закритому складі (бо йдеться про "Святі гори"), але Углегорск - Вуглегорськ (а не Ву- глегірськ, бо йдеться про місто) з фонетичною "протезою [в] і пом'якшеним суфіксом -ськ-; село Красне ("красиве ), а не Червоне чи Красное тощо.

При передачі російських (іншомовних) власних назв у першу чергу слід орієнтуватися на об'єкт, на його соціальний, національний або культурно-історичний контекст, а вже потім працювати зі словом, відо¬бражаючи фонетичні і структурні особливості української мови.

Проте при інтернаціоналізації або реґіоналізації власної назви з прозорим значенням компонентів (але з ярко вираженою адресною функці¬єю) переклад стає єдино можливим способом підкреслити загальносвітову або невизначену належність об'єкта (принцип спільної або невизначеної власності): Северный Ледовитый океан — Північний Льодовитий океан, проспект Освобождения Донбасса — проспект Визволення Донбасу, Первое мая - Перше травня).

б)Принцип національно-адресної ідентифікації враховується:

- при передачі власних назв типу Ворошиловськ, Єнакієве з суфіксом -ов- - ев_і -св- (бо в їх основі російські прізвища Ворошилов, Єиакієв) і Васильків, Київ (суфікси -їв-, -їв- в українських назвах від Василь, Кий); при передачі закінчень у присвійних прикметниках на -о або -е: Іваново, Домо-дєдово, Внуково (населені пункти Росії) і Єнакієее, Ханжонкове, Мукачеве, Рівне (населені пункти України); при варіюванні коренів -поль- -піль-: Севастополь, Маріуполь, Костянтинополь (об'єкти, пов'язані з грецькою культурою, де -поль- має значення "місто") і Тернопіль, Добротлля (міста, пов'язані зі слов'янською культурою: "тернове поле" - Тернопіль, 1 ерно-пыля, "добре поле" - Добропілля) тощо. Слід також пам'ятати, що закін¬чення -(ь)е в російських географічних назвах передається українською мовою як -я: Забайкалье - Забайкалля, Затгтшье - Затишшя, Заволжье - Заволжя;

- при відтворенні російських прізвищ типу Толстой, Крамськой (рос. Толстой, Крамской) і українських типу Чепурний (рос. Чепурной). У цих випадках варіанти закінчень - яскраве свідчення належності цих людей до певної національності (у російській мові під наголосом у прикметників чо¬ловічого роду закінчення -ой, а в українській - завжди -ий). Проте в ро¬сійських географічних назвах прикметникового походження завжди буде закінчення -ий: Белый Яр - Бєлий Яр, Великий Устюг - Великий Устюг,

Крутой Лог — Крутий Лог;

- при пом’якшенні кінцевого [ц ] у власних назвах слов’янського походження: Кравець, Швець, Кролевець (але Ліфшиц, Клаузевіц, Кац)

Проте поки що національна ідентифікація не враховується при передачі імен та імен по батькові (діє радянська традиція національної невизначеності): Лина - Ганна, Николай - Микола - Миколайович (хоча точніше було б Миколович від Миколи, а Миколайович від Миколая). Ось чому цілком справедливо ця усталена традиція починає сьогодні долатися передусім у практиці розмовного, художнього й публіцистичного стилів. Наприклад, ім'я українського письменника Миколи Хвильового передається сьогодні в російській мові як Микола, а в українській рекламі при передачі прізвища російського співака Баскова зустрічається варіант Ніколай

Басков. . .

в) Принцип статевої ідентифікації слід враховувати при відміню¬ванні прізвищ.

Чоловічі прізвища, якщо вони вписуються в граматичну систему української мови, відмінюються завжди {принцип "несталості"): Терлак Микола - Терлака Миколи; Шевченко Тарас - Шевченка Тараса, Навка Ілля -Навці Іллі (але: Олег Чанні - Олегу Чапні; Олексій Толстих - Олексія Тол- апих; від Живаго, Дурново тощо). При цьому у подвійних прізвищах від-мінюються обидві частини на знак рівності окремих родів: Донецький державний університет економіки і торгівлі імені М.І.Тугапа- Барановського; твори І.Нечуя-Левщького тощо. Але: виконавчий комітет міста Івано-Франківська, бо у цьому випадку поєднуються за допомогою інтерфікса -о- в одній складній назві ім'я і прізвище.

Що стосується жіночих прізвищ, то вони відмінюються тоді, коли структура слова формально "підходить" під жіночий рід (принцип "гар¬монії"): Сорока Тетяно - Сороці Тетяні, Мурза Людмила - Мурзи Людмили (але: Красько Ніна - Красько Ніни; Сидаш Олена - Сидаш Олени).

г) Принцип класифікаційно-родової належності реалізується при

відмінюванні географічних назв

Так, назви населених пунктів відмінюються (до міста Києва, у місті

Одесі тощо), а назви залізничних станцій, портів тощо, що дублюють назви

населених пунктів, - ні: до станції Біла Церква, біля станції Житомир, віо порту Миколаїв тощо. Те саме стосується назв кафедр або комітетів: кафедра менеджменту і господарського права; кафедра розвідки корисних копалин, а не кафедра 'Менеджмент і господарське право ", кафедра "Розвідка корисних копалин " (бо в таких випадках йдеться про власні назви, які втрачають пряме значення напрямків наукової діяльності у сфері менеджменту або розвідки). Крім цього, відмінювання географічних назв, що походять від присвійних прикметників, відрізняється від відмінювання відповідних прізвищ: Киров, Пушкин (прізвища) - Кіровим, Пушкіним; Киров, Пушкин (географічні назви) - Кіровом, Пушкіном;

- Сформулюйте правила передачі російської букви "и11 українською мовою.

Найчастіше російська буква "и" в основах власних назв передається як "і": Нікімін, Ніктасв, Сахалін,Тагіл. "И" з’являється лише тоді, коли вимова [і] в українському контексті неможлива, а саме:

а) після шиплячих і [ц]: Чичиков, Щипачов, Анциферов, Перечин;

б) у префіксі при- і суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищПриморські Гат-никав, Углич, Станкевич, Бронниці, Радищев (тому що в українській мові немає префікса прі- (за винятком слів прірва, прізвище, прізвисько) і суфіксів -ік-, -іч, -іц -іщ);

в) якщо у споріднених українських словах виступає "и": Миргородський, бо мир; Пивоваров, бо пиво; Писарев, бо писати;

г) у прізвищах, що закінчуються на -их: Легких, Польских - Легких, Польських.

- Сформулюйте правила передачі російського звука [є] українською мовою.

Найчастіше в основах власних назв російський звук [е] передається як е: Державш, Нева, Онегін. Буква Vі можлива лише як форма передачі м’якої вимови попереднього приголосного звука:

а) у суфіксах -єв- або -єсв-, якщо вони стоять не після шиплячих, [ц] або [р]: Малєєв, Корнеев, Соболев, Фадеев (але: Лазарев, Плещеев);

б) якщо у споріднених українських словах виступає "і": Беликов, бо білий: Мешков, бо мішок; Меркулов, бо міркувати (але Білик, Білоусенко, бо це прізвища суто українські).

- Опишіть норми етикету при звертанні. ^

При звертаннях в українській мові вживається тільки кличний відмінок із закінченнями -у (-ю), -е в іменниках чоловічого роду другої відміни однини (Іваненку, Юрію, Іване) і -о, -е (-є), -ю - в іменниках першої і третьої відміни (Варвара, Надіє, Лесю). Мовний етикет вимагає наступних форм: при звертанні на ім'я і по батькові - Шановнш Євгене Степановичу! Шановна Ольго Петрівно!; при звертанні зі словом пан, пан^

- Шановний пане Андрію! Шановний пане Пилипчук! Шановна пат Олено. Шановна пані Шевченко! Шановний пане професоре! Шановний пат ректоре! (і не можна пане ректоре Іванчук, пані Олено Степанівно, пане слюсаре тощо).

При цьому російські суфікси -ович-, -евич- {для чоловічих імен по батькові) і -овн-, -евн- (для жіночих імен по батькові) змінюються на ович- (-йович-) або -івн- (-ївн-), причому вони додаються до основи імені: Юрій - Юрійовичу Юрїївиа; Ігор - Ігорович, Ігорівна; Євген - Євгенович, Євгенівна; Іван - Іванович, Іванівна; Євгеній — Євгенійович, Євгеніївна. Винятки становлять імена по батькові типу Лукич (і Лукович), Ілліч {і в розмовному стилі Ількович), Савич (і Савович)