Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Інститут природничо – географічної освіти та екології

Реферат

на тему:

Основні методи дослідження в біоценології. Картографічний метод.

Підготувала:

Студентка V курсу 5-МБ групи

Жабчик Ольга

Київ – 2015

ПЛАН

ВСТУП

1. Науковий метод.

2. Метод дослідження систем. Системний підхід.

3. Математичні моделі міжпопуляційних взаємодій.

4. Картографічний метод дослідження.

   1. Система прийомів аналізу карт.

   2. Прикладне значення екологічного картографування.

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Методи дослідження відіграють важливу роль для всіх наук, за допомогою яких людина може вивчати і пізнавати світ. Кожен метод має свою історію, і заснований на власних принципах, які характеризують їх і пояснюють з наукової точки зору.

Біоценологія – це багатогранна наука, яка потребує до себе не аби якого інтересу та пізнання. Оскільки це розділ екологічної науки, то можна говорити про те що вона тісно взаємопов’язані з екологію, відповідно і методи дослідження в них дуже схожі.

До основних найпоширеніших методів дослідження можна віднести:

• Науковий метод;

• Метод дослідження систем. Системний підхід;

• Математичні моделі міжпопуляційних взаємодій;

• Картографічний метод.

Найважливішу роль відіграє сама картографічний метод, тому найбільшу увагу ми зосередимо саме на цьому методі дослідження.Картографічний метод дослідження застосовують у дослідженні не тільки законо­мірностей, а й взаємозв’язків або динаміки розвитку явищ. Простий прийом для дослідження взаємозв’язків – накладення двох карт і вивчення узгодженості конту­рів на них. Існує багато прийомів складання, віднімання або множення поверхонь географічних явищ, а також візуальних або картометричних способів кореляції гео­графічних явищ [5]. Для вивчення динаміки явищ у просторі і часі також широко застосовують карти. Динаміка в просторі найчастіше простежується фіксацією станів. Іноді стрілками різного напрямку будують векторні поля для переміщень, наприклад, заготовленої деревини та ін. Найчастіше динаміку змін у часі досліджують на різночасових картах.

Таким чином, картографічний метод дослідження має найважливіше значення для біоценології оскільки в ньому відображаються , всі властивості наукового методу. Він має чітко окреслене коло завдань, систему певних і взаємозалежних прийомів аналізу й перетворення картографічного зображення.

1. Науковий метод.

Біоценотичні дослідження вимагають систематичного дотримання чотирьох послідовних етапів:

1) спостереження;

2) формулювання на основі спостережень теорії про закономірність досліджуваного явища;

3) перевірка теорії наступними спостереженнями й експериментами;

4) спостереження за тим, чи передбачення, основані на цій теорії, правдиві.

Факти базуються на прямих або непрямих спостереженнях, що виконані за допомогою органів відчуття або приладів. Усі факти, які належать до конкретної проблеми, називають даними.

Спостереження можуть бути якісними (тобто описувати колір, форму, смак, зовнішній вигляд тощо) або кількісними. Кількісні спостереження є точнішими. Вони включають вимірювання величини або кількості, наочним виразом яких можуть бути якісні ознаки.

Внаслідок спостережень отримують так званий "сирий матеріал", на основі якого формулюється гіпотеза. Гіпотеза – це науково обґрунтоване припущення, яке базується на спостереженнях, за допомогою якого можна пояснити те чи інше явище[1, 10].

Для оцінки гіпотези проводять серію експериментів з метою отримання нових результатів, які б підтверджували або ж заперечували гіпотезу. В більшості гіпотез обговорюється ряд факторів, які могли б вплинути на результати наукових спостережень. Ці факти називають змінними. Гіпотези можна об'єктивно перевірити в серії експериментів, у ході яких почергово виключається по одній зі змінних, що впливають на результати наукових спостережень. Вказану серію експериментів називають контрольною. В кожному конкретному випадку перевіряється вплив тільки однієї змінної.

Найвдаліша гіпотеза стає робочою гіпотезою, і якщо вона здатна встояти при спробах її усунення і вдало передбачає раніше незрозумілі факти і взаємозв'язки, то вона може стати теорією.

Загальний напрям наукового дослідження полягає в досягненні вищих рівнів передбачуваності (імовірності). Якщо теорію не здатні змінити жодні факти, а відхилення від неї регулярні і передбачувані, то її можна перевести в ранг закону[1].

В міру збільшення сукупності знань і вдосконалення методів дослідження гіпотези і навіть міцно вкорінені теорії можуть дискутуватися, видозмінюватись і навіть відкидатись. Наукові знання за своєю природою динамічні і народжуються в процесі полеміки, а достовірність наукових методів постійно піддається сумніву.